Holota T.S.

 

Symbiosis of Conceptospheres NATURALISM and DIVINE in the Poetry of Oleksiy Dovgy (based on the material of the poetry collection “The Breath of Eternity”)

 

This article aims to demonstrate how such conceptospheres as NATURALISM and DIVINE are functioning in Oleksiy Dovgy’s poetry collection “The Breath of Eternity.” In addition, the author of the paper collects and analyzes the examples of the poetry which illustrate the hypothesis regarding the influential role of such concepts as NATURE, COSMOS, and DIVINE in Oleksiy Dovgy’s oeuvre. Furthermore, in the article, the author makes an attempt to reveal the meaning of poetic discourses used in the collection “The Breath of Eternity” with the purpose of identifying the most significant pragmalinguistic premises which are required to construct a poetic picture of the world.

Key words: naturalism, nature, divine, god, cosmos, breath, eternity, concept.

 

Голота Т.С.

 

Симбіоз концептосфер НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО в поезії Олексія Довгого (на матеріалі поетичної збірки «Дихання вічності»)

 

Поетичні тексти Олексія Довгого ввібрали в себе чимало різноманітних стихій, літературних напрямів та мовних стилів. Вартим особливої уваги є феномен дихотомії, або й навіть симбіозу, концептосфер НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО, котрі тісно взаємопов’язані в таких улюблених поетичних формах письменника, як лірична медитація та вірш-мініатюра. Саме конфронтація, а частіше навіть абсолютний баланс НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО стане об’єктом нашого дослідження, оскільки поетові вдалося відобразити обидві концептосфери в гармонії. Зазвичай письменники обирали одну перспективу, активно заперечуючи її протилежність, проте О. Довгий зумів поєднати з одного боку ПРИРОДУ як джерело всього СУЩОГО, а з іншого БОЖЕСТВЕННЕ, котре виступає ТВОРЦЕМ. Перш ніж перейти до текстологічного аналізу згаданих категорій та концептів, необхідно детермінувати поняття натуралізму та божественного, щоб уникнути неоднозначності термінологічних підходів.

Натуралізм як феномен мультиаспектний та багатокомпонентний, з’явившись ув останній третині XIX ст., відобразився в багатьох дисциплінах, починаючи від літератури та мистецтва, де, звичайно, мав свої прояви, та закінчуючи філософією, в межах котрої отримав однозначну та відмінну від інших дисциплін інтерпретацію. Так, якщо потрактувати натуралізм із літературної перспективи, то, за Літературознавчою енциклопедією, – це літературний напрям, що виник у Франції у 70-ті XIX ст., невдовзі поширився у письменствах Західної Європи та США… Його характеризують об’єктивістське, фактографічне відтворення довкілля, тяжіння до ілюзійного мімезису, пояснення зумовленості характеру людини соціально-біологічними чинниками, зображення «грубих шматків життя» [Ковалів 2007, с. 103]. Тим не менше, це явище з погляду філософії відзначене дещо контроверсивною конотацією, адже, зазвичай, світогляд, який базований на уявленні про суще як про джерело і прояв ПРИРОДИ, також номінують натуралізмом.

Однак відмінність підходів до інтерпретації цього поняття з позицій філософії та літератури обумовлена тим, що література зводить усі поняття до крайнощів, а отже, якщо ПРИРОДА виступає єдиним джерелом існування людини, то для перших авторів кінця XIX ст. це означало матеріалістичний, схоластичний та суто науковий підхід до тлумачення всіх аспектів життя Homo sapiens. Зрештою, філософію натуралізму в науковій сфері вважають неоднозначним явищем, а тому тлумачать, ґрунтуючись на часто контроверсійних теоріях. Так, Т. Білоус вважає, що загалом термін "натуралізм" зазвичай у філософській літературі вживають в різних, іноді навіть суперечливих значеннях, спільним для всіх його тлумачень є відмова проводити чітку лінію розмежування між філософським та науковим способами дослідження та недовіра до апріорних тверджень [Білоус 2013, с. 246]. Загалом, варто відзначити, що термін натуралізм (від лат. natura – природа) може бути потрактований із різних площин, та в поезії Олексія Довгого макроконцепт ПРИРОДА відіграє ключову роль.

Як підкреслює Р. Ткаченко, ціннісний статус розуму у віршах О. Довгого надзвичайно високий. Проте розум бачиться не інтелектом, не розкутою грою ідей, творенням парадоксів чи дослідницьким пошуком без очікування на втішний результат, а радше селянським здоровим глуздом, чуттям міри, зіпертим на тисячолітній хліборобський досвід. На тлі біблійно-маєстатичної історії роду рефлексія постає тимчасовою перевтомою або ледачим самовиправданням. Звідси походить недовіра, навіть табу на рефлексію, що загрожує людині втратою безпосередності життя [Ткаченко 2007, с. 66]. Таким чином, концептосфера БОЖЕСТВЕННОГО вербалізована в поетичних текстах О. Довгого шляхом поєднання ЕФЕМЕРНОГО із ПРИРОДНИМ, МАТЕРІАЛЬНОГО – НАТУРАЛІСТИЧНИМ. Однак необхідно завважити, що релігійні категорії в поезії О. Довгого часто не експліцитні, а імпліцитно введені в контекст ПОБУТОВОГО. Звідси, вербалізація всіх похідних субконцептів БОЖЕСТВЕННОГО інтегрована в соціально-побутову сферу життя людини, з чого можна виснувати, що складні філософські категорії в поетичних текстах О. Довгого вербалізовані на елементарному рівні. Адже така концептуалізація ВИСОКОГО шляхом позитивної примітивізації понять БОЖЕСТВЕННОГО та НЕБЕСНОГО є лінгвістичним прийомом, котрий дозволяє поетові оперувати надскладними категоріями максимально зрозумілими мовними ресурсами.

Окрім концептосфер НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО, в поетичних текстах О. Довгого яскраво вербалізований концепт ЛЮДИНА, який перебуває в побутовому дискурсі в ролі земного медіатора між ПРИРОДОЮ та БОГОМ. Так, наприклад, в одному з текстів знаходимо: Людина звикає до слави. // Людина звика до обставин. // До злої, тяжкої недуги // поволі людина звика. // А тільки не може людина // змиритись із рабством жорстоким. // До хитрої правди-неправди // людська не звикає душа (Довгий 2009, с. 28). Таким чином, вербалізація земного медіатора між НЕБОМ та ЗЕМЛЕЮ, між ЕФЕМЕРНИМ та ХТОНІЧНИМ відбувається шляхом позитивної примітивізації, коли актант ЛЮДИНА відіграє роль посередника, перебуваючи в своїй площині. Так, із наведеного тексту бачимо, що О. Довгий концептуалізує ЛЮДИНУ в матеріалістичному аспекті, проводячи паралелі між актантом та НЕДУГОЮ, котра може функціонувати лише в хтонічній перспективі. В межах матеріалістичного семантичного поля також можна простежити, як вербалізований концепт ЗЕМЛЯ: І ми не кажем, що найкращі ми // В оцьому світі, у земній юдолі. // Там, перед нами, епохальні долі // І епохальні сяяли уми (Довгий 2009, с. 30). Отже, концепт ЗЕМЛЯ перебуває в концептосфері ХТОНІЧНОГО, яка не протиставлена ЕФЕМЕРНОМУ, а навпаки, вони концептуалізовані в одному ЖИТТІ, яке поєднує всі можливі значеннєві домінанти.

Згідно з позицією В. Сулими, згадані концепти можна потрактувати як художні, що функціонують у літературному дискурсі. Художні концепти позначені більшою індивідуальністю, а також розмитістю значень, психологічною складністю (їх формують відповідно викликані концептом почуття, бажання та інші ірраціональні компоненти). Найсуттєвіша характеристика художніх концептів – це їх здатність до художньої асоціативності (її С. Аскольдов порівняв із законом розвитку музичної мелодії). Саме ця асоціативність визначає художню цінність концептів. Художній концепт тяжіє до потенційних образів або спрямований на них, йому органічно властиві можливі образні формування, визначені основною семантикою художніх слів, водночас ланцюг цих образів, на думку С. Аскольдова, часто спрямований не туди, куди їх скерували б звичайні значення слів та їхні синтаксичні зв’язки [Сулима 2007, с. 4].

Одним зі зразків художніх концептів, вербалізованих у поезії О. Довгого, є текст, у якому можна чітко простежити концептосферу ВСЕСВІТУ, вміщену в зерно та стебло: Зерно з очима неба. І стебло, повне літа. // Така незвична розкіш – немов у серце спис. // – Агов! Агов! Куди ж перехилився, світе? // – Агов! Агов! Куди ж, мій світе, перевис? // Чи вже остання віра, чи дія вже остання? // Знесилився, а слова могутнього – ніде! // А ти порви всі грані! А ти зведись востаннє! // І за тобою всесвіт, як віщий, загуде! (Довгий 2009, с. 40). Базуючись на твердженні, що поезія О. Довгого відзначена дихотомічною структурою НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО, переконуємося на конкретному прикладі, де концепти ВІРА і СВІТ (перше репрезентує БОЖЕСТВЕННЕ, а друге – НАТУРАЛІСТИЧНЕ або ХТОНІЧНЕ) вербалізовані шляхом позитивної примітивізації, коли щось надзвичайне вміщене в звичайне зерно. Отже, як бачимо, абсолютна гармонія сфер, в межах якої автор поєднує непоєднуване, – є знаковою рисою поезії О. Довгого.

Ще одним яскравим прикладом натуралістичності поезії автора є текст «Пташки ночують на морозі…»: Пташки ночують на морозі – // Маленькі грудочки життя. // Вони завжди в буденній прозі, // Без їжі і без укриття. // Вони в природі й на природі / І день і ніч, і день і ніч… // І при погоді й при негоді // З відкритим небом віч-на-віч (Довгий 2009, с. 104). Проілюстрований матеріал дає підстави стверджувати, що на концептуальній осі ЖИТТЯ, куди автор поміщає всі біологічні форми, вербалізована ПРИРОДА як домінантна категорія, за якою закріплені всі інші субконцепти. Так, О. Довгий майстерно поєднує ЕЛІТАРНЕ, ВИСОКЕ із МАСОВИМ, НИЗЬКИМ, ХТОНІЧНИМ, оскільки для нього будь-яка форма життя є необхідною для конструкції НАТУРАЛІСТИЧНОГО виміру, де поетові ейдоси матимуть простір для функціонування.

Як стверджує І.М. Серебрянська, підставою для поділу засобів вербалізації світу природи на дві категорії («верх» – «низ») є значно мірою художнє бачення самого автора. Таким чином, природний простір окреслюється межами досягнення органів чуття людини – по горизонталі до горизонту, по вертикалі – до неба. Горизонтальний простір об’єктивується назвами земного й водного середовищ, а також усіх живих реалій, які їх населяють. Вертикальний зріз – це небесна сфера, представлена словами небо, сонце, місяць, зірка (зоря) [Серебрянська 2009, с. 91].

В одному з текстів поетичної збірки «Дихання вічності» (Довгий 2009, с. 144), вербалізація концепту БОЖЕСТВЕННЕ експлікує апеляцію вже власне до самого БОГА: Дай, Боже, мені ще хоч раз народитись, // ще раз народитись, ще раз наробитись // до поту, до стоми, щоб спалися очі, // щоб снилися сни запашні опівночі. // Дай, Боже, мені ще ступити ногою // отам, де вкриваються луки кугою, // де дим степовий до зірниченьки в’ється, // де перепел вранці сполохано б’ється. Безперечно, в наведеному прикладі слід підкреслити наявність релігійного дискурсу, в якому перебуває комунікант-автор. Проте, також можна завважити, що концепт БОГ у згаданому поетичному тексті вербалізований у формі кличного відмінка.

Наступний екземпляр, вартий лінгвопрагматичного аналізу, є текст «По чистому іскристому снігу…» (Довгий 2009, с. 211), в якому субконцепти категорії ПРИРОДА – ЛІС, СНІГ (СНІЖИНКА), РІКА, ЛЬОДОК, СТЕБЕЛЬЦЕ, ГІЛКА – вербалізновані у формі меліоративної лексики: По чистому іскристому сніг // Іду один через ріку до лісу. // Накинув ранок голубу завісу // На далеч миготливу і тугу. // Навкруг ламке і променисте все: // Льодок, сніжинка, стебельце і гілка. // Лише Ірпінь – жива текуча жилка – // В сніги гаряче дихання несе. В цьому випадку ще слід звернути увагу на топонім «Ірпінь», оскільки в збірці «Дихання вічності» власні назви можна зустріти вкрай нечасто, а вони прив’язують художні концепти до певного локусу, котрий матеріалізує ідеї автора.

У збірці також варто звернути увагу на текст «Іще зими такої не було…» (Довгий 2009, с. 216), в якому вербалізований концепт ХОЛОД, котрий перебуває у безпосередньому зв’язку з концептосферою ПРИРОДИ: Іще зими такої не було // І не було іще такого снігу, // Яким би не крутило, не мело, // А осідало радісно і тихо. // Іще не слалося таких доріг // В бутті звіряти, птаха і людини, // Як цей спокійний, безшелесний сніг, // Мов чистий усміх сонної дитини. У наведеному прикладі за концептосферою ЗИМИ закріплений субдомінантний концепт СНІГ, який уводить читача в певний часо-просторовий дискурс. Натомість, концепти ЗВІРЯТКО, ПТАХ і ЛЮДИНА вербалізовані не стільки в площині ЗИМИ, як у перспективі БУТТЯ, адже на відміну від природних стихій, вони є біологічними формами життя.

Для глибшого аналізу концептосфери ПРИРОДА та її ролі в ліричному дискурсі, необхідно залучити різноманітні лінгвопрагматичні та літературні дослідження, зокрема Г.І. Табакової, яка стверджує, що художні концепти будуються на основі асоціацій, що посилює їх значення для аналізу лірики, адже характерною рисою метажанру є асоціативність. Суб’єктивне змістове наповнення концепту становить найбільший інтерес у дослідженні концептосфери ліричної прози. Ліричний сюжет, притаманний метажанру ліричної прози, характеризується послабленням подієвого начала, натомість на передній план виходять мотиви та лейтмотиви [Табакова 2014, с. 46].

У тексті «Вже очерет скосили на льоду…» (Довгий 2009, с. 217) також вербалізовані ЗИМОВІ художні концепти, які належать до концептосфери ПРИРОДИ: Вже очерет скосили на льоду. // І памороззю всілися морози. // Ущухли в сизім піднебессі грози, // і гай нінащо звівся на виду. // Як сивий дід, що з печі вигляда, // принишк собі, в долину позирає. // Та у гаю ще молодість заграє, // а дідова майнула, як вода. Наведений текстологічний приклад демонструє цілу низку концептів парадигми ПРИРОДИ, починаючи від таких категорій, як ЛІД, ПАМОРОЗЬ, МОРОЗ та імпліцитно-метафоричний концепт СИВИЙ ДІД (які перебувають у площині ЗИМА), і закінчуючи концептами ГРОЗА, ГАЙ, ДОЛИНА, ВОДА (які належать до парадигми ПРИРОДИ). Слід звернути увагу на кількість вербалізованих натуралістичних концептів ув одному вірші-мініатюрі, адже семантичне поле всіх номінацій природи прямо корелює із нашою гіпотезою про симбіоз НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО як домінанта в поетичних текстах О. Довгого.

Ще один поетичний текст, який уже названий самим автором – «Очеретянки» (Довгий 2009, с. 277) демонструє компіляцію із концептосфери НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО (яка вербалізована концептом НЕБЕСА): В очеретах гойдаються гніздечка. // Над ними – зорі у граційнім танку. // Там на тонких, невидимих вервечках // колишуть діточок очеретянки. // Вітри їм навівають колискову. // А місяць сипле висріблені бризки, // щоб небеса корилися бузкові // пташатам із співучої колиски. Наведений поетичний текст поєднує в собі також космологічні концепти МІСЯЦЬ та ЗОРІ. Крім того, концепти ВІТРИ, ПТАШАТА, БУЗОК та НЕБЕСА вербалізовані в формі меліоративної лексики, що свідчить про бажання автора перемістити реципієнта в позитивний дискурс ПРИРОДИ.

Наступний поетичний текст «Ховалось сонце ген за дальні хати…» (Довгий 2009, с. 336) є яскравим зразком компіляції концептосфери НАТУРАЛІЗМУ та КОСМОЛОГІЇ: Ховалось сонце ген за дальні хати. // Пішло дівча до річки навмання. // Там попросив відерця у дівчати // Чорнявий хлопець напоїть коня. // Ой пив там кінь, ой довго коло броду, // Де в теплих росах трави повесні, // А звідти вже несло дівча не воду – // З усього неба зорі чарівні. У цьому вірші-мініатюрі О. Довгий універсалізує космологічні концепти СОНЦЕ, НЕБО, ЗОРІ, поєднуючи їх із концептосферою ПРИРОДИ, яка, звичайно, належить КОСМОСУ. Відтак, ТРАВИ, ВОДА і РІЧКА концептуалізують сільське буття, що поєднує цей поетичний текст із жанром пасторалі, в якому концептосфера СЕЛА виступає в ролі ідеалізованого локусу. Також, варто відзначити, що збірка «Дихання вічності» небагата на подібні зразки фабульних віршів-мініатюр, а тому згаданий поетичний текст відмінний від решти появою актантів, які комунікують лише невербально.

Необхідно також звернути увагу на текст «Дівчина» (Довгий 2009, с. 337), в якому семантичним ядром виступає актант, а не ПРИРОДА: Із криниці дівчина відром // Набирає воду: мить – і переломиться… // Мов разки намиста на гудрон, // Розсипає серпень краплі сонця. // Дівчина відеречка несе. // У воді відбились рученята. // Обережно, люди! Не займайте! // Схлюпнете цю вроду – і усе. З наведеного прикладу бачимо, як актант ДІВЧИНА введений у пасторальний контекст, як і в попередньому зразку, шляхом вербалізації концептів ВОДА та СОНЦЕ, необхідних для побудови художнього ландшафту.

Отже, проілюстрований та проаналізований матеріал збірки О. Довгого «Дихання вічності» дає можливість наголосити на наявності симбіозу концептосфер НАТУРАЛІЗМУ та БОЖЕСТВЕННОГО як домінант, на яких автор будує свої ідеї. Таким чином, все ж слід визнати, що концептосфера НАТУРАЛІЗМУ (ПРИРОДИ) домінує над БОЖЕСТВЕННИМ, проте деякі поетичні тексти свідчать про вправне поєднання й універсалізацію. Поетичний дискурс О. Довгого – це життя в усіх його проявах, а надскладні онтологічні лакуни автор заповнює простотою мови та поетичною мудрістю.

 

 

Література:

Білоус Т. Натуралізм у сучасній філософії науки: когнітивні засади / Т. Білоус // Науковий вісник Чернівецького університету. Філософія. – 2013. – Вип. 663-664. – С. 246-252.

Довгий О. П. Вибрані твори в 4-х томах. Том 2: Дихання вічності: восьмивірші / О. П. Довгий. – К.: Український письменник, 2009. – 388 с.

Ковалів Ю. Літературознавча енциклопедія: У двох томах. Т. 2. / Ю. Ковалів. – К.: ВЦ Академія, 2007. – 624 с.

Серебрянська І.М. Етнокультурний концепт «природа» як складова просторового коду / І.М. Серебрянська // «Філологічні трактати». – № 1. – 2009. – С. 90-94.

Сулима В. Біблійні концепти і проповідницька традиція української літератури (на прикладі концепту води) / В. Сулима // Слово і Час, 2007. – С. 3-14.

Табакова Г. І. Концепт «природа» в структурі художнього світу ліричної прози / Г.І. Табакова // Наукові записки Бердянського державного педагогічного університету. – 2014. – Випуск 2. – С. 45-54.

Ткаченко Р. Ліричні домінанти Олексія Довгого / Р. Ткаченко // Слово і Час, 2007. – № 12. – С. 65-67.

 

Голота Т.С.

Магістрант Інституту філології у Київському національному університеті

імені Тараса Шевченка,

Вчений секретар Ради молодих учених Академії наук вищої освіти України, вчений секретар Українського інституту науки і культури

 

Holota T.S.

Master’s student of the Institute of philology in

Taras Shevchenko National University of Kiev,

Academic secretary of the Council of Young Scientists in the Academy of Sciences of Higher Education of Ukraine, Academic secretary of the Ukrainian Institute of Science and Culture