Olha Osadcha

Conceptualizing of ‘non-domesticated’ space

in the ancient and modern texts:

a case of celestial bodies

Ольга Осадча

Концептуалізація неосвоєного простору 
в стародавніх і сучасних текстах:
образи небесних об’єктів

Коли йдеться про фантастичну літературу, найчастіше згадуються художні оповіді про міжпланетні подорожі, прибульців із далеких світів, технологічні досягнення, що здаються магічними засобами. Однак у дописемний період панування міфологічного мислення й пізніше, в часи стародавнього Сходу, греко-римської античності та європейського середньовіччя, уявлення по неосвоєний простір було втілене передусім в образах невідомих територій у межах нашої планети, тоді як пізніше відбувався вихід фантастичної уяви за межі планети земля, що можна вважати певною мірою ізоморфним до розвитку міфологічних уявлень від «плаского» простору, де неосвоєний сегмент віддалений територіально (за річкою, за горами, за лісом тощо), до трирівневого простору, де неосвоєні сегменти розташовуються передусім у верхньому і нижньому світах. Нижче розглянуто передусім винятки із зазначеного правила, а саме концептуалізацію небесних об’єктів як можливих цілей подорожі в архаїчних текстах. Образи невідомих островів у межах Землі можуть бути предметом окремого дослідження як інший, типологічно більш давній варіант концептуалізації неосвоєного простору.

Специфіка архаїчного магіко-міфологічного мислення

Сонце, Місяць, зорі та доступні для спостереження неозброєним оком планети (останні в народному світогляді осмислювали як зорі) здавна виступали об’єктами міфологічного осмислення, персоніфікації, сакралізації. Уже саме по собі об’єднання зір у сузір’я як міфологічні образи може слугувати свідченням про важливість номінації та міфологізації небесних об’єктів, які стають персонажами міфів, казок, байок, загадок. Особливо сказане стосується Сонця і Місяця.

Культи Місяця і Сонця починаючи від кам’яного віку були настільки поширеними по всьому світові (у Греції, Єгипті, Месопотамії, Індії, американських індіанців), що деякі дослідники навіть розглядали як універсальні, властиві міфології та фольклору будь-якого відомого народу. Згідно з деякими припущеннями, мало не всі фольклорні сюжети зводяться до опису небесних об’єктів – згадаймо хоча б «солярно-метеорологічну теорію» інтерпретації міфології, що користувалася дуже великою популярністю в ХІХ столітті. Таким чином, новітнє художнє осмислення небесних об’єктів тією або іншою мірою спирається на багатовікову традицію народної свідомості.

Одну з перших думок про населеність Місяця розумними істотами приписували легендарному давньогрецькому поетові Орфею. Давньогрецькі філософи Фалес, Анаксагор, Ксенофонт також вважали Місяць населеним. За легендою, з Місяця впав Немейський лев, убитий Гераклом[1].

Антична література

В античності образ небесних світил посідав неабияке місце в людській свідомості, зважаючи на розвиток астрономії й філософії особливо в стародавній Греції та країнах, що перебували під її впливом. Згідно з повідомленням Плутарха, уже Парменід, Емпедокл і Анаксагор знали, що Місяць світить віддзеркаленим від Сонця світлом. Відома легенда про Александра Македонського, який спостерігав Місяць і плакав, що не може його завоювати.

Плутарх у творі «Про лик, видимий на диску Місяця» згадує карту Місяця Анаксагора, місячний рельєф із горами та заглибинами й описує місячну лібрацію – невеличкі повороти супутника Землі. Найбільш поширеним образом плями на Місяці у світовому фольклорі є Заяць, що пов’язано, на думку Ю.Л. Мосенкіса, зі збігом місячного періоду з періодом вагітності європейського дикого кролика.

Першим відомим нині твором про подорож на Місяць є «Ікароменіпп, або Захмарний політ» Лукіана Самосатського, написаний 161 року н.е. Меніпп, перевершуючи Дедала, досягає Місяця за допомогою пташиних крил. Персоніфікований Місяць критикує філософів і астрономів, що спостерігають його рух і вважають його дзеркалом, а місячне світло відображенням сонячного. В іншому творі Лукіана Самосатського, «Правдивій історії» 170 року, Місяця досягає цілий корабель, який вихор піднімає з океану і несе в космос, завдяки чому він на восьмий день досягає самого Місяця. Там земляни допомагають мешканцям Місяця дати відсіч нападникам з Сонця і Великої Ведмедиці.

Опис подорожей на Місяць Лукіана вплинув на Аріосто і Сірано де Бержерака.

Новітнє художнє осмислення

Центральним об’єктом наукової фантастики, що її певною мірою можна назвати авторською міфологією, здавна виступає Місяць.

Місяць відвідує герой поеми Аріосто «Несамовитий Роланд» 1516 року.

Романна дилогія «Інший світ» (L’Autre monde), до якої ввійшли  твори «Комічна історія держав та імперій Місяця» (Histoire comique des États et Empires de la Lune) і «Комічна історія держав та імперій Сонця» (Histoire comique des États et Empires du Soleil) Сірано де Бержерака (1619–1655), написані під впливом утопічного твору Томмазо Кампанелли «Місто Сонця» і англійського роману єпископа Френсіса Годвіна «Людина на Місяці» (The Man in the Moon). Герой роману Годвіна вперше описав невагомість при рівномірному русі в космічному просторі. До Місяця він летів на лебедях 11 днів. Одночасно єпископ Джон Уїлкінс (Вілкінз) опублікував твір «Бесіда про новий світ і іншу планету». Автор не сумнівався в неминучості майбутнього відвідання людьми Місяця.

Знаменитий своїми зацікавленнями щодо загадок історії єзуїт Опанас Кірхер у XVII ст. описує подорож на Місяць та інші планети.

Один із романів Даніеля Дефо називається «Консолідатор, або Спогади про різноманітні події в місячному світі» й написаний 1705 року. Розповідається, як Китайська імперія за прикладами своїх перших правителів, що нібито прилетіли на Землю з космосу, здійснює подорожі на Місяць.

У повісті Вольтера «Мікромегас» (у перекладі з давньогрецької мови назва означає «маленький великий») землю відвідують істота з планети, що обертається навколо Сиріуса, і істота з Сатурна.

Подорожі на Місяць барона Мюнхгаузена зазнали значного впливу Лукіана і Сірано де Бержерака.

Історію світової фантастичної літератури поповнила й «Незвичайна пригода якогось Ганса Пфааля» (The Unparalleled Adventure of One Hans Pfaall) Едгара По 1835 року, де описано 19-денну подорож на Місяць за допомогою апарату, наповненого легшим за водень газом.

Оповідання «Подорож на Місяць» написав і Олександр Дюма.

Важливими подіями в розвиткові фантастичного жанру художньої літератури виступили опублікування «З Землі на Місяць прямим шляхом за 97 годин 20 хвилин», 1865, і «Навколо Місяця», 1869, Жуля Верна, автор яких спирався на наукові розрахунки того часу, частина з яких виявилася правильною аж до збігу деталей із особливостями польоту астронавтів зі США на Місяць, інша відкинута сучасною наукою.

Залишили свій слід у фантастичній літературі «Перші люди на Місяці» Герберта Уеллса (Веллса) 1901 року, «Незнайка на Місяці» Миколи Носова під впливом передовсім Г. Уеллса, «Місяць – сувора господарка» (The Moon Is a Harsh Mistress) Роберта Хайнлайна, 1966 року – присвячений революції з метою визволення мешканців Місяця з-під влади землян.

Друге місце серед небесних тіл, які привертають пильну увагу письменників-фантастів, посідає Марс.

Першим фантастичним романом, дія якого розгортається на Марсі, вважається твір Персі Грега «Через зодіак», опублікований у 1880 році. У цьому романі вперше була описана вигадана інопланетна мова і запроваджена назва астронавт. У 1894 р. був опублікований роман Г. Поупа «Подорож на Марс». У 1905 р. опублікований роман Едвіна Арнольда «Лейтенант Гуллівер Джонс», де герой потрапляє на Марс на килимі-літаку і виявляє там цивілізацію.

Найвідоміший твір про нашестя марсіан на землю – «Війна світів» Герберта Уеллса (Веллса) 1897 року. Герберт Уеллс перебував під впливом не підтверджених пізніше гіпотез Джовані Скіапареллі і Персиваля Лоуелла про наявність на Марсі цивілізації. У 1908 р. Г. Уеллс (Веллс) опублікував статтю «Істоти, які мешкають на Марсі».

Серію романів на марсіанську тематику створив знаменитий автор «Тарзана» Едгар Берроуз. Романи відображають уявлення про Марс початку ХХ століття. Авторові належить і стаття «Спілкування з Марсом» у газеті “Daily Express” 1926 року, не він висловив свої міркування щодо життя на планеті.

Аркадій і Борис Стругацькі в 1966 році написали продовження роману Герберта Уеллса (Веллса) під назвою «Друге нашестя марсіан» – сатирична повість соціального змісту. Відомі й численні інші спроби продовження роману.

Дуже відомими в світовій літературі є «Марсіанські хроніки» Рея Бредбері. Авторові належить і низка інших творів про Марс.

Поряд із Місяцем і Марсом дуже популярним об’єктом осмислення в науковій фантастиці виступає одна з найяскравіших зірок – Сиріус. Фантастичні мешканці Сиріуса описані в «Правдивих історіях» Лукіана, «Мікромегасі» Вольтера, багатьох сучасних фантастичних творах.

Уперше термін “Science Fiction” (його український варіант – наукова фантастика) було вжито англійським есеїстом В. Вілсоном у 1851 році. Засновниками науково-фантастичного жанру в Україні можна вважати В.Винниченка та Ю.Смолича. Сучасними представниками цього жанру є В.Заєць, Л.Панасенко, В.Положій, Н.Гайдамака, Н.Околітенко, О.Романчук, І.Росоховатський, О.Левченко, О.Авраменко та інші.

Дослідження апелятивної й онімної лексики астрономічної сфери  у творах фантастичного жанру дозволяє на основі мовних свідчень змоделювати уявлення письменників про космос, зірки, планети, далекі світи та їх уявних мешканців. Спираючись на широко відому тезу О.О. Потебні про те, що слово виступає як згорнутий міф, є підстави говорити про те, що сучасні письменники творять у слові новий міф, міф періоду науково-технічного прогресу.

У перспективі дослідження може бути здійсненне порівняння космонімічного фрагменту мовної картини світу наукової фантастики і архаїчного міфологічного космосу стародавніх слов’янських племен епохи язичництва, що досліджували за писемними джерелами І. С. Нечуй-Левицький, Я. Ф. Головацький, Ф.Є. Корш, Д.О. Святський, Б.О. Рибаков та інші.

[1] На думку Ю.Л. Мосенкіса, міфологічний мотив може бути викликаний тим, що середній період вагітності левиці 110 днів становить 4 сидеричних, тобто зоряних, місяці.