2015-6. Linguistics. Mythology as ideology of archaic society

Olha Osadcha

Mythology as ideology of archaic society:

Theoretical background of the studying of folklore world view

in the modern texts

Ольга Осадча

Міфологія як ідеологія архаїчного суспільства:

Теоретичні засади дослідження елементів фольклорного світобачення у сучасних текстах

За словами Н.В. Слухай, таємниця естетичного відображення дійсності, ментально-вербального буття художнього концепту сягає прадавніх загадок людства і становить осердя сучасної проблематики мови, мислення, культури [Слухай 2011, с. 24]. Міфологія – доволі архаїчна і водночас дуже живуча форма творчої фантазії. Вона виступає домінантою духовної культури первісного й частково давніх суспільств, панівним способом глобального осмислення часу. У первісній культурі міфологія скріплює ще слабо диференційовану синкретичну єдність безсвідомо-поетичної творчості, первісної релігії й зародкових форм донаукових уявлень про навколишній світ. Міфологія становить грунт і арсенал ранніх форм як релігії, так і поезії [Мелетинский 1977, с. 23]. Як найдавніше словотворення багато в чому підпорядковувалося міфологічній логіці, так і міфологічні сюжети, епітети, порівняння, метафори мають у своїй основі міфологічні ототожнення [Мелетинский 1977, с. 28].

Міф у побутовому значенні – вигадка, протилежність дійсності; інше узвичаєне визначення – давня літературна форма, оповідь про богів і героїв; у філософії міф – особлива форма мислення [Гулыга 1985, с. 271]. Міфологія виникає як індивідуальна свідомість народу, коли вона (свідомість) виділяється з універсальної свідомості людства [Гулыга 1985, с. 272]. О.В. Гулига вважає цінними тези О.М. Фрейденберг про міф як усе – думку, річ, дію, істоту, слово, єдину форму світомприйняття, Г.В.Ф. Шеллінга про спільні в міфах різних народів і властиві всьому людству форми безсвідомого мислення, які К.Г. Юнг назвав архетипами [Гулыга 1985, с. 272–273]. Міфомислення не здійснює строгої диференціації суб’єкта й об’єкта, природного і надприродного, він байдужий до суперечності [Гулыга 1985, с. 273]. Де розмірковування, там немає міфу. З міфологією змикається мистецтво, що відводить від роздумів [Гулыга 1985, с. 275].

К. Хюбнер гадає, що антична філософія починає свою історію з дослідження питання про співвідношення раціонального знання і міфології [Хюбнер 1996].

Міфологічна картиина світу є національно маркованою, властивою певному ентосові й певній добі [Толчеєва 2009, с. 208]. Міфологічна категоризація пов’язується з аспектами власне міфу і вербалізується за допомогою міфологем і міфонімів, закріплених у свідомості певного етносу і використовуваних у тих або інших ситуаціях [Толчеєва 2009, с. 209].

Міф як підґрунтя національної культури і система національної мови як один із засобів її творення й відображення є генетично спорідненими внаслідок своєї знакової природи [Колесник 2011 Міфологічний, с. 72]. Міфологічний простір як специфічне інформаційне утворення співвідноситься з ядром семіосфери соціуму і виявляється контейнером аксіом, на основі яких вибудовуються історичні варіанти образу світу, творяться моделі культури, здійснюються когнітивні й комунікативні практики [Колесник 2011 Міфологічний, с. 89].

Як підкреслює І.М. Дьяконов, міфотворчість належить до найважливіших явищ культурної історії людства, вона панувала над його духовним життям протягом десятків тисяч років. Міф визначається як спосіб масового і стійкого вираження світовідчуття і світорозуміння людини, що не створила собі апарату абстрактних узагальнювальних понять і відповідної техніки логічних умовиводів. Міф – зв’язна інтерпретація процесів світу, що організує сприйняття їх людиною за умови відсутності абстрактних (непредметних) понять. Як організаційне начало, міф аналогічний сюжетові: сюжет організує словесний виклад явищ світу в їхньому рухові в перебігу вигаданої оповіді, міф організує мисленнєве сприйняття явищ світу в їхньому рухові за відсутності засобів абстрактного мислення [Дьяконов 1990, с. 9, 12]. Свої думки, невіддільні від емоцій, давня людина узагальнювала у формі тропів, що складались у міфи [Дьяконов 1990, с. 17]. Міф – подієве висловлювання про осмислення зовнішнього і внутрішнього світу, більш емоційне, ніж розсудкове. Міф ґрунтується на практичному спостереженні зв’язку явищ (не завжди правильно оціненому), однак викладений і передається на основі довіри до авторитетної традиційної інтерпретації, тобто віри. Через те міф перебуває поза обмеженнями, що накладаються формальною логікою, оскільки він не логічно-раціональний, а образно-емоційний. Для того, хто в нього вірить, це правда [Дьяконов 1990, с. 34]. Міфи не можуть суперечити один одному, оскільки не є логічними поясненнями [Дьяконов 1990, с. 47]. Основною вадою структуралістичного дослідження міфології є те, що конкретні невизначені, емоційні, часто нелогічні побудови, що по-своєму кодують і за допомогою тропів узагальнюють світ за метонімічно-асоціативними рядами, структуралізм додатково кодує у властивих йому категоріях, абстрагує їх і надміру геометризує та логізує [Дьяконов 1990, с. 56–57].

Цінні спостереження щодо співвідношення міфу, мови й первісного мислення зібрані в монографічній статті І.Г. Франк-Каменецького «Первісне мислення у світлі яфетичної теорії і філософії», присвяченій зіставленню ідей М.Я. Марра й Е. Кассірера у зазначених сферах [Франк-Каменецкий 1929, с. 70-155]. Основні ідеї зазначеного дослідження, дотичні до проблематики нашої роботи, зводяться до нижче викладених.

Схожість в основних рисах міфічно-магічного мислення і поетичного мовлення таке, що тривалий час дискутували, чи є образність мови віддзеркаленням фантастичних образів міфології, чи навпаки, міф обумовлений мовною метафоричністю. У міфі, як і в поетичній творчості, ми начебто маємо справу зі світом уявним і з грою фантазії, колективною або індивідуальною. Однак звукове мовлення слугує для орієнтування в наявній дійсності. Свідчення мови і міфу взаємно висвітлюючи одне одного поглиблюють вивчення первісного мислення, що лежить в основі їх обох, є вихідним пунктом для їхнього розвитку. Коло явищ, визнаваних невіддільною частиною особи або речі, для первісної свідомості є істотно іншим, ніж для сучасних людей. Випадкова схожість в ознаках, з нашого погляду зовсім неістотних, може слугувати приводом не тільки для зіставлення, а й для повного ототожнення. Сказаним позначається комплексність первісного мислення, що допускає тотожність частини і цілого, одиничного і загального, речі і властивості. Без проникнення в сутність первісного мислення, скільки б абсурдним його підходи не здавалися з погляду мислення сучасного, проблеми мови і міфу залишається нерозв’язаною: міф уявляється довільною грою фантазії, а численні мовні факти, що є пережитками первісного мислення, не можуть дістати правильного витлумачення. При ближчому розгляді ми знаходимо в первісній свідомості істотно інше розуміння речі і причинності, простору і часу. Вивчення цих особливостей може створити нову теоретичну основу для дослідження доісторичних станів мови і міфу. Наприклад, сучасне розуміння причинності могло з’явитися тільки шляхом тривалої боротьби з уявленнями повсякденного досвіду, що посідає проміжне місце між науково-логічним і міфічним сприйняттям світу. Міф не є галуззю народної творчості, що існує паралельно з повсякденним сприйняттям світу. Спершу міф вичерпує весь зміст досвіду. Мова, порівняно з міфом, відіграє активну творчу роль у виробленні уявлень про світ, віддзеркалюючи процес розчленування первісного дифузного образу-сприйняття, що є вихідним пунктом розвитку людської свідомості. За уявленнями М. Мюллера, міф є «тінь, що її кидає мова на нашу свідомість», а фантастичні співвідношення міфічного мислення виявляються строго відповідними до сполучення уявлень, що лежать в основі омонімних висловів. Механізм міфоутворення не роз’яснюється вказівкою на явище, що спричинило його виникнення, оскільки явище не могло бути сприйняте поза оформлювальною дією свідомості, яка в період зародження міфів була істотно відмінною від сучасної. Заслуговує відзначення паралелізм словотворчості і міфотворчості. Уявлення про магічну силу слова, що посідає таке значне місце в первісних віруваннях, не втратило свого значення і для сучасності: в певних випадках і ми не вважаємо за можливе називати речі «своїми іменами», начебто вимовлення слова як такого може потягнути за собою певні наслідки. Магічна сила слова є живим відгомоном першопочаткової єдності мовної і міфологічної свідомості. Космологічне значення слова відображає активну роль мови в процесі вироблення світоспоглядання, а магічна сила слова перебуває  у зв’язку з первісними етапаи словотворчості. Й.Г. Гердер вважав, що «найдавніший словник був пантеоном, що звучить», а Г.В.Ф. Шеллінг бачив у мові «потьмянілу міфологію». У поезії знову зникає різка межа між справжнім і фантастичним, уперше встановлена в процесі подолання комплексності первісного сприйняття. Лірика більшою мірою, ніж інші види поезії, закорінена в традиціях магічно-міфічного сприйняття світу, тому вона в найяскравіших своїх досягненнях яскраво виявляє питомий зв’язок мови і міфу. Таким чином, І.Г. Франк-Каменецький виклав картину уявлень про міфологічний аспект мови, як його моделювали з XVIII по першу третину XX століття.

Є.М. Мелетинський висвітлює зв’язки «казкової фантастики» з міфологією, серед іншого відзначає, що в казці й билині фігурують відмінні міфологічні істоти [Мелетинский 1977, с. 28-30].

У міфологічному світогляді реалізуються архетипи – найбільш фундаментальні загальнолюдські міфологічні мотиви, предковічні схеми уявлень, що залягають у підґрунті будь-яких художніх структур [Слухай 2011, с. 8]. Творчість письменника втілює поетичний канон, пов’язаний з каноном міфології народів світу [Слухай 2011, с. 9]. Наприклад, основу образної картини світу Тараса Шевченка становлять етноміфологеми – створені розкутою свідомістю митця образи, які відбивають загальнолюдську дійсність через дзеркало етнічних та індивідуальних уподобань [Слухай 2011, с. 25]. Семантичний потенціал етноміфологем найповніше розкривається в художньому тексті, бо художнє мовлення вивільнює уявлення з численних пут табу свідомості, легко визнаючи існування паралельних світів (виділено нами. – Авт.) зі своєрідними характеристиками [Слухай 2011, с. 43]. Характерною рисою етноміфологеми є насамперед неактуальність більшості фоново-енциклопедичних і активізація міфологічних значень, що відзначаються панхронічністю, континуальною проникністю, анімізмом, аніматизмом, антропоморфізмом та ін. [Слухай 2011, с. 34]. Для прозового образу порівняно з поетичним характерною є зміна співвідношення між міфопоетичними і енциклопедичними, ширше – сакральними і профанними ознаками і розширення других у позиції суб’єкта осмислення [Слухай 2011, с. 39].

Можливо, варто запровадити поняття міфологізму мови, що сягає ідей О.О. Потебні, М. Мюллера, Е. Тейлора про закоріненість міфологічного сприйняття світу в мові. Так, відзначивши особливу народність мови Тараса Шевченка, І.І. Огієнко (митрополит Іларіон) підкреслює, що «Шевченкова мова переповнена повір’ями, дохристиянськими віруваннями й т. ін., – це істота його мови» [Огієнко 2002, с. 297]. Міфологічне світосприйняття віддзеркалюється й у граматиці, що в деяких мовах відповідає уявленням про суб’єкта як належного певному надприродному господареві або суб’єкта як знаряддя здійснюваної ним дії [Климов 1981, с. 87].

Міф визначають як казку, що передається з доісторичних часів, історичну за формою. Однак таку, що включає в себе елементи ранніх релігійних вірувань щодо походження речей, дії сил природи, становлення засад суспільства, історії народів [Смит 2008, с. 7-8].

У міру створення засобів формальних логічних узагальнень, що дозволяють розвинутися неемоційному науковому пізнанню світу, асоціативно-метонімічне мислення витісняється до сфери емоційного ставлення до світу, художнього мислення, мистецтва [Дьяконов 1990, с. 39]. З часом міфологічні сюжети, викладені в художньому творі, підпорядковуються завданням художньої творчості [Дьяконов 1990, с. 44]. Мистецтво – емоційно-образне пізнання відношень людини і світу, а міф – спроба пізнання емоційно-образним шляхом самого світу. Існування мистецтва передбачає паралельне існування науки як пізнання світу логікою, а для давньої людини, за висновком М.І. Стеблін-Каменського, немає протиставлення історичної і художньої правди [Дьяконов 1990, с. 66, 68–69].

Проблема витоків художньої творчості віддавна пов’язувалася з міфом, адже будь-який митець послуговується – свідомо чи несвідомо – міфами, які його твори запозичують, трансформують та передають. Одні письменники позначакють зв’язок свого твору з міфом за допомогою залучення до його назви імен міфологічних героїв, другі покликаються на міфологічний контекст, інші вводять у твір міфологічну деталь або ім’я, які містять ключ до його розуміння [Драненко 2012, с. 1]. Міф виступає своєрідним резервом творів, які слід виявити й написати. Міф є мисленнєвою схемою, архетипною формою, яка наповнюється численними його варіантами. Міф постачає митцеві передзнання, яке той кодує у своєму творі [Драненко 2012, с. 10–11]. Сучасні дослідники спираються на тезу К.Г. Юнга про те, що архетипи є міфогенними структурами несвідомого, і міфотворчість є трансляцією архетипів ув образи [Колесник 2011 Міфологічний, с. 51].

О.С. Колесник уважає слушною й важливою для дослідження мовного відображення міфологічного простору тезу С.Ю. Неклюдова про те, що міфологією просякнута вся культурна, художня й ідеологічна практика, що включає галузі, нібито достатньо позитивні, стосовні до політики, економіки, медицини та ін. [Колесник 2011 Міфологічний, с. 20]. Міф, утілений у знакових формах, виявляється основою концептуалізації світу [Колесник 2011 Міфологічний, с. 22] (виділено нами. – Авт.).

Усяке висловлювання, що містить матеріал для абстрактних понять, на рівні архаїчного суспільства й архаїчної мови неодмінно виражене тільки в формі тропу. Подієво розгорнуте висловлювання муситиме набути форму міфу, тобто висловлювання, в якому загальна думка передається через часткове. Тропи базуються на наявних у психології людини емоційно-мисленнєвих реакціях на зовнішні дії, тому міфи вражають своєю різноманітністю й водночас укладаються в обмежене число типологічних рамок [Дьяконов 1990, с. 28–29], у найрізноманітніших народів структура пантеону виявляється найвищою мірою схожою [Дьяконов 1990, с. 84], відзначається однаковість основних типових міфологічних фігур незалежно від етносу й мови [Дьяконов 1990, с. 175].

Міфологічному типові мислення властива своєрідна асоціативно-образна логіка, зорієнтована не на аналітичне, а на цілісне, синкретичне розуміння світу [Колесник 2011 Міфологічний, с. 20–21]. Міфологічне мислення є особливим світовідчуттям – інтуїтивним баченням асоціацій і зв’язків між узаємопов’язаними конституентами буття. У міфі слово дорівнює дії а дискретний предмет є цілим світом, його властивості персоніфікуються й позначаються власними іменами [Колесник 2011 Міфологічний, с. 22], що свідчить про магічність міфологічних уявлень про навколишній світ. Вірогідно, синтетичність міфу корелює з художнім конструюванням світу в фентезі на противагу науковій фантастиці.

Міфознавчі дослідження ХХ століття розширили визначення поняття міфу: міф є і означенням архаїчного безчасся, і сакральною оповіддю, і антропологічною реалією, і ментальною настановою [Драненко 2012, с. 7]. Поряд із класичним міфознавством Європи, розробленими у США міфологічним літературознавством і міфологічною критикою, французькою міфокритикою (про специфіку кожного напрямку див.: [Драненко 2012, с. 8–9]), вірогідно, сформується і міфолінгвістика. Пор. досліджувану О.С. Колесником лінгвосеміотику міфологічного простору [Колесник 2006; Колесник 2012; Колесник 2005; Колесник 2011; Колесник 2007 Зіставлення; Колесник 2007 Мовне; Колесник 2009 Міфічна; Колесник 2009 Принципи].

У мовознавчих студіях кінця ХХ – початку ХХІ століття, позначених міждисциплінарністю, особлива увага приділяється питанням концептуалізації та мовного відображення дійсності. У контексті зазначених досліджень вивчення міфу, міфологічного хронотопу, мовних засобів утілення міфу залишаються актуальними [Колесник 2011 Міфологічний, с. 6].

Сучасні розвідки у царині міфології, міжпарадигмальність мовознавства та інтеграція лінгвосеміотичного й антропоцентричного підходів до аналізу явищ мови та мовлення зумовлюють погляд на мовно-міфологічне буття людини у світі як системний феномен, основу самоорганізації лінгвокультур і семіосфери [Колесник 2012, с. 1]. Міфологічний простір як вербально-інформаційний континуум охоплює вербалізовані концепти-міфологеми, об’єднані у міфологічні сценарії. Міфологічний простір містить прецедентні інформаційні структури, опора на які забезпечує цілісність і наступність цивілізаційних моделей людства. Міфологічність варіантів мовних і концептуальних картин світу розглядається як своєрідна мовно-концептуальна універсалія [Колесник 2012, с. 27].

Визначення міфу як сакральної історії соціуму, запропоноване М. Еліаде [Элиаде 1995, с. 15], Н.В. Слухай вважає найбільш удалим визначенням сутності зазначеного явища [Слухай 2004, с. 22].

Сакральність протиставляє міф не тільки десакралізованій казці, а й несакральному світові фантастики, який, однак, набуває певної сакральності в середовищі шанувальників певного автора й створеного ним фантастичного світу (пор. долю творчості Дж.Р.Р. Толкієна).

Самобутність міфу в тому, що він є рівночасно вмістилищем об’єкта пізнання і формою пізнання: міф розпитує світ та постає відповіддю на запитання. Спільним первнем міфологічного та наукового дискурсів виступає їх об’єкт – піщнання світу та людини. І міф, і наука покликані дати відповідь на запитання, але тільки міф наділений інтроективною функцією – заспокоювати відповіддю, що дозволяє зробити висновок про взаємодоповнюваність міфу і науки [Драненко 2012, с. 26]. У цьому також можна вбачати взаємозв’язки міфж міфом з одного боку і науковою фантастикою з другого боку.

Французька міфокритика бере за основу визначення міфу, запропоноване Ж. Дюраном: міф є динамічною системою символів, архетипів та дієсхем, яка від імпульсу однієї з дієсхем перетворюється на оповідь. Символи, дієсхеми та архетипи є головними структурними категоріями, які застосовуються в міфокритичному дослідженні художнього твору [Драненко 2012, с. 9]. Міфокритичний метод шукає в будь-якому тексті міфологічну основу, а в міфі бачить вираз невпинного процесу символізації [Драненко 2012, с. 26]. Див. також: [Драненко 2008].

Виокремлення міфологічних структур здійснюється не стільки задля ілюстрації стійкості функціонування в межах певної культурно-історичної доби конкретного міфу або групи міфів, скільки заради віднайдення суті, значення, смислу твору шляхом зіставлення міфологічного простору, що бере участь у формуванні горизонту очікування читача та його розуміння твору, з міфологічним простором, який йому відкривається внаслідок читання цього твору. Міфокритика виявляє провідні міфи та їх значеннєві трансформації не лише в художньому творі певної епохи та середовища, а й у самій особі автора. Вона намагається показати, як та чи інша риса особистості автора впливає на трансформацію існуючої міфології або, навпаки, акцентує той або інший провідний міф у його творчості [Драненко 2012, с. 7–8]. Міфокритичне прочитання подібне до пошуків таємниці твору, яка міститься в іншому неназваному тексті або міфі [Драненко 2012, с. 17]. Міф виявляється латентним не лише щодо тексту художнього твору, а й щодо автора, оскільки цей міф може оприявлюватися лише в уявному читача, демонструючи в такий спосіб подібність і навіть універсальність міфологічних образів, які функціонують поза твором, поза текстом, поза мовою [Драненко 2012, с. 24].

Таким чином, міфологічне мислення являє собою комплекс світоглядних засад не тільки архаїчних фольклорних творів, а й, у модернізованому і редукованому вигляді, сучасних літературних текстів – так само, як і багатьох інших сфер діяльності людини в наш час.

Література

Гулыга А.В. Миф как философская проблема / А.В. Гулыга // Античная культура и современная наука. – М.: Наука, 1985. – С. 271–276.

Драненко Г.Ф. Міфологічне й фантастичне в романі Б. Олдісса «Йокаста» / Г.Ф. Драненко // Біблія і культура [збірник наукових статей / ред.: А. Нямцу]. – Чернівці: Рута, 2008. – Вип. 8/9. – С. 85–91.

Драненко Г.Ф. Онтологічні й аксіологічні виміри міфологічних структур у контексті французької літератури ХХ ст.: Автореф. дис. … докт. філол. наук: 10.01.04 – література зарубіжних країн; 10.01.05 – порівняльне літературознавство / Галина Флоріївна Драненко; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2012. – 40 с.

Дьяконов И.М. Архаические мифы Востокак и Запада / Игорь Михайлович Дьяконов. – М.: Наука, 1990.

Климов Г.А. Типологические исследования в СССР (20-40-е годы) / Григорий Андреевич Климов. – М.: Наука, 1981. – 112 с.

Колесник О.С. Вербалізація концепту МАГІЧНИЙ ОБ’ЄКТ у британському й українському міфологічних просторах / О.С. Колесник // Проблеми зіставної семантики: Збірник наукових статей. – К.: Вид. центр Київського національного лінгвістичного університету, 2009. – Вип. 9. – С. 136–141.

Колесник О.С. Зіставлення дискурсу модельних особистостей героя і ворога: лінгвокогнітивний і мовленнєвий аспекти (на матеріалі англомовних творів жанру фентезі) / О.С. Колесник // Науковий вісник Чернівецького університету. – Чернівці: Вид-во Чернівецького університету, 2006. – Вип. 267: Германська філологія. – С. 165–175.

Колесник О.С. Зіставлення структури й обсягу міфоконцептів у картинах світу англійців і українців / О.С. Колесник // Мова. Культура. Комунікація: Матеріали І Всеукраїнської науково-практичної конференції. – Чернігів: Віт-Сервіс, 2007. – С. 33–35.

Колесник О.С. Лінгвокогнітивний аспект функціонування міфологічних фентезі-світів у ментальному просторі мови (на матеріалі англомовних творів жанру фентезі) / О.С. Колесник // Вісник Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка. – Луганськ: Вид-во Луганського національного педагогічного університету імені Тараса Шевченка, 2005. – № 5. – С. 67–77.

Колесник О.С. Лінгвосеміотика міфологічного простору: Автореф. дис. … докт. філол. наук: 10.02.15 – загальне мовознавство / Олександр Сергійович Колесник; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2012. – 36 с.

Колесник О.С. Міфічна істота в сучасних мовних картинах світу англійців і українців / О.С. Колесник // Мовні та концептуальні картини світу. – К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2009. – Вип. 25. – Ч. 2. – С. 81–85.

Колесник О.С. Міфологічний простір крізь призму мови та культури / Олександр Сергійович Колесник. – Чернігів: Редакційно-видавничий відділ Чернігівського національного педагогічного університету імені Т.Г. Шевченка, 2011. – 312 с.

Колесник О.С. Міфологічний простір як об’єкт зіставного досліджєення англійської та української мов / О.С. Колесник // Наукові записки. – Серія: Філологічні науки (мовознавство). – Кіровоград: Редакційно-видавничий відділ Кіровоградського державного педагогічного університету імені В. Винниченка, 2009. – Вип. 81 (3). – С. 108–111.

Колесник О.С. Мовне відображення міфоконцептів у картинах світу англійців і українців / О.С. Колесник // Мовні та концептуальні картини світу. – К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2007. – Вип. 23. – Ч. 2. – С. 6–11.

Колесник О.С. Мовні засоби відображення міфологічної картини світу: лінгвокогнітивний аспект (на матеріалі давньоанглійського епосу та сучасних британських художніх творів жанру фентезі): Атореф. дис. … канд. філоло. наук: 10.02.04. – германські мови / Олександр Сергійович Колесник; Київський національний університет імені Тараса Шевченка, 2003. – 20 с.

Колесник О.С. Принципи функціонування міфологічного простору: лінгвокультурний вимір / О.С. Колесник // Вісник Київського національного лінгвістичного університету. – Серія: Філологія. – К.: Вид-во Київського національного лінгвістичного університету, 2009. – Т. 12. – № 12. – С. 86–93.

Колесник О.С. Реміфологізація культур індоєвропейських етносів в аспекті лінгвосеміотики / О.С. Колесник // Мовні та концептуальні картини світу. – К.: Вид.-полігр. центр «Київський університет», 2010. – Вип. 29. – С. 3–9.

Мелетинский Е.М. Миф и историческая поэтика фольклора / Е.М. Мелетинский // Фольклор: Поэтическая система [отв. ред. А.И. Баландин, В.М. Гацак]. – М.: Наука, 1977. – С. 23-41.

Огієнко І.І. (митрополит Іларіон). Тарас Шевченко [упорядник, автор передмови і коментарів М.С. Тимошик]. – К.: Наша культура і наука, 2002. – 440 с.

Слухай Н.В. Міфологічні джерела прагматикону текстів масмедіа: Навчальний посібник зі спецкурсу для студентів Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (спеціальність «Російська мова та література») / Наталія Віталіївна Слухай. – Сімферополь: Вид-во Кримського державного інженерно-педагогічного університету, 2004. – 108 с.

Слухай Н.В. Світ сакрального слова Тараса Шевченка / Наталія Віталіївна Слухай. – К.: Агрармедіагруп, 2011. – 228 с.

Смит Р. Мифы и легенды австралийских аборигенов [пер. с англ.] / Рамсей Смит. – М.: Центрполиграф, 2008. – 319 с.

Толчеева Т.С. Контенсивна типологія сигніфікативних артефактів у різносистемних мовах: Дис…. докт. філол. наук: 10.02.15 – загальне мовознавство / Толчеєва Тетяна Станіславівна; Київський національний лінгвістичний університет. – Київ, 2009. – 416 арк.

Франк-Каменецкий И.Г. Первобытное мышление в свете яфетической теории и философии / И.Г. Франк-Каменецкий // Язык и литература. – Л.: Изд-во Института литературы и языков Запада и Востока, 1929. – Т. 3. – С. 70–155.

Хюбнер К. Истина мифа / Курт Хюбнер. – М: Республика, 1996. – 447 с.

Элиаде М. Аспекты мифа / Мирча Элиаде. – М., 1995. – 239 с.

Ольга Осадча, аспірант Інституту філології

Київського національного університету