Olexandr  STROKAL

  

PAVLO MOVCHAN’S POETICS OF NEOLOGISMS

 

The linguistic analysis of the most common author’s neologisms in the poetry by P. Movchan is implemented in the article; their semantic meanings, word-formation peculiarities and stylistic role have been characterized.  Special attention is paid to productive word-formation processes of creating nonce words in the writer’s derivation system.

It is revealed that the most common nouns form groups of words with the semantics of collectivity, singularity, deminutiveness, augmentation, of the effect of the performed action, of the specified action, state or feature. P. Movchan uses neologisms-verbs for a poetic image of the acquisition certain attributes by some objects and for the transfer of the character of the procedural features of the phenomena of reality.

The specificity of the author's neologisms-nouns is manifested by the creation of an individual conceptual picture of the world of the lyrical person, which expressed by the images-concepts "good-evil", "eternity-temporality." The poet uses neologisms-verbs for enhance the expression of these images, for underscore the dynamism and for visualize the processes of the environment.

Keywords: individual-author’s neologism, stylistic function, word-formation method.

 

 

Олександр СТРОКАЛЬ

 

ПОЕТИКА НОВОТВОРІВ ПАВЛА МОВЧАНА

 

Поетична мова є джерелом постійних мовних інновацій, сферою, у якій відбувається не лише розкриття поетами нових тем, пошук нових віршових форм, творення образної системи, але й збагачення мови індивідуально-авторськими утвореннями, інтенційованими на моделювання у свідомості реципієнта неповторної та своєрідної картини світу митця. Індивідуально-авторське слово (або оказіоналізм) у більшості випадків справді виникає «оказіонально» – у певному контексті, для максимально точної передачі певної емоції автора читачу. Поява таких слів, попри свою спонтанність, у деяких текстах може бути зумовлена низкою чинників, пов’язаних зі свідомим пошуком письменником максимально доречної, максимально влучної, максимально експресивної форми. Подібні «наміри» в поетичній мові завше не лише заохочувались, вони були і є одними з ключових ознак поетичної майстерності, компетентності, філігранності віршового рядка та художньої зрілості митця.

 

Поезія Павла Мовчана є безсумнівним і надзвичайно промовистим зразком художньо виправданого уживання таких одиниць. Вивченню характеру їхнього використання в ідіолекті митця, дослідженню особливостей власне самого ідіостилю Павла Мовчана було присвячено дисертаційне дослідження «Індивідуально-авторське слово в системі художнього ідіостилю (на матеріалі поетичних творів В. Коломійця та П. Мовчана)» 2011 року.

Павло Мовчан на Х з''їзді Всеукраїнського товариства “Просвіта”, 2017 рік

Зокрема, у першому розділі «Поетика індивідуально-авторського творення» розглядаються питання дослідження поетичної мови, особливості вербалізації концептуальної картини світу в художньому тексті, індивідуально-авторські утворення, які виступають важливими маркерами мовно-образної картини світу художнього ідіолекту.

Другий розділ «Особливості творення неолексем у поезії В. Коломійця та П. Мовчана» присвячено вивченню дериваційного аспекту індивідуально-авторських утворень. З’ясовано, що у поезії Павла Мовчана наявні іменникові деривати з суфіксами -ін'н'- (облетіння), -н'н'- (пам’ятання), -еч- (пустеча), -л'ц- (невидальце), -инк- (солодинка), -j- (кульбаб’я), -ишч- (кам’янище), -овишч- (струмовище), -овин- (горовина); з префіксами про- (прозвість); конфіксами о- … -ок- (оплавок), па- … -ø- (пахолодь), перед- … ‑ок- (передзимок); прикметникові утворення із суфіксами -ав- (безоднявий), -л′н- (воскресальний), -аст- (попільнастий), -ач- (лопатячі), -чат- (отвірчатий), -ч/аст- (нагайчастий), -ч- (перевтільчий), -уч- (поїдучий), -ан/с'к- (відпочиванські), -т- (відхлянуті); конфіксами без-/од- … нульовий суфікс (безодголосий), під- … -н- (підстільні), серед- … -н- (середлітній), за- … -н-, -ош/н- (завіконний, залітошний); та дієслівно-іменникові композити (вогневладний), прислівниково-дієслівними (тугомовний) та числівниково-іменниковими (дворотий).

Низку вербативних неолексем у поезії Павла Мовчана утворено за допомогою суфіксів -ува- (знакувати), -ав-і- (іскравіти); префіксів в- (влатати), роз- (розкресати), за- (заповіститися), про- (прокільчитися), від- (відхилитатися); конфіксів ви- … -н/ува-, -ува- (вибожнювати, вилунювати), ви- … -ува- … -с'а (викраплюватися), в- … -а- … -с'а (вхрясати, внизуватися), в- … -и- … -с'а (впотужнитися), збез- … -с'а (збезважитися), о-…-і- (округлявіти), обез- … -і- (обезважніти), від- … -с'а (відсніжитися), роз- … ‑с'а (розтеслятися), роз- … -ува- … -с'а (розплощуватися), з- … -и- (зрожевити), с- … -ну- (схилитнутися), у- … -ува- … -и- (усріблювати, ухутрити), пере- … -с'а (перебарвитися), під- … -ува- (підцинобрювати); а прислівникові похідні утворено за допомогою суфіксів -ок (навздогонок), -ма (кричма); префіксів до- (дотóді), по- (наповіщо), пере- (перéслідом); та конфіксів на- … -ці (напригінці), нав- … -ки (навперекидьки), на- … -ø- (нарозбіж).

У третьому розділі «Лексичні новотвори в мовних картинах світу поезії В. Коломійця та П. Мовчана» висвітлено особливості індивідуально-авторської мовної картини світу ліричного героя Павла Мовчана.

Так, досить поширеними в мовній картині світу П. Мовчана є образи, пов’язані з концептом «хронотоп». У поетичній мові митця номінації часових понять використовуються на позначення певної пори року, часу доби та часу як філософського поняття. Час як циклічна зміна пір року, дня і ночі в його поезії символізує рух життя.

Особливо яскраво в текстах Павла Мовчана реалізовано семантику вертикальної просторової площини, яка представлена в лексемах на позначення нижніх і верхніх її ярусів. Окрім дериватів на позначення крайніх точок цієї просторової площини, автор використовує лексеми з векторною семантикою руху (пор. «пронурити»), які в художньо-поетичному контексті створюють образ процесу пізнання, шляху пошуку істини. Горизонтальна просторова площина, межі якої лінгвально окреслюються шляхом значеннєвого протиставлення лексем-вербалізаторів антиномії «близький / далекий», у текстах митця репрезентована неолексемами, які відображають просторовий ареал поширення певного явища.

Предметний світ у мовній картині П. Мовчана представлений індивідуально-авторськими утвореннями на позначення побутових реалій, образів флори і фауни, рельєфу тощо. Павло Мовчан, використовуючи номінації на позначення реалій рослинного світу (колосся, жито Світове дерево (дуб), вибудовує живий світ художніх образів пов’язаних з українською міфологією та космологічними уявленнями давніх слов’ян. Власне, лексеми з «рослинною» семантикою в поетично-образному контексті беруть участь у створенні певної художньої моделі всесвіту. Образи рослин в ідіолекті митця, персоніфікуючись, виступають важливими складниками системи світобудови, спроектовані крізь духовно-символічний досвід людства на етнонаціональний український світ.

Колір у мовній картині світу Павла Мовчана набуває певного символічного значення. Використання одиниць на позначення різноманітних відтінків кольорів сприяє відображенню в художньому творі почуттів ліричного героя, його стану, настрою, життєвого досвіду.

Занурюючись у словникове багатство ідіолекту поета, у те «невидальце» «ноче-дня» і «хмаро-неба», осягаєш непідвладні логіці обриси навкружності і пустечі, роздалля і тогобоччя… Ліричний герой поета багатогранний, криляний, йому до снаги пізнання не лише Всесвіту, але й кожної його деталі, кожної гілочки, кожного найменшого листка. Така його динаміка досягається не лише завдяки вдалій образній системі, але й, безсумнівно, завдяки використанню митцем-поетом усіх мовних можливостей, потенцій, усього комплексу одиниць, які існують чи можуть у ній існувати. Одними з таких одиниць переважно є індивідуально-авторські іменникові та дієслівні лексеми, які в ідіолекті Павла Мовчана мають особливі моделі деривації, особливі структуру та конотацію.

Так, прості іменникові деривати в поетичних текстах Павла Мовчана утворено переважно за допомогою афіксації як одного з основних засобів мотивування значення слова [Арутюнова 1961, 43]. Найпродуктивнішим серед способів афіксації у досліджуваних авторських похідних є суфіксація. З-поміж суфіксальних іменникових авторських неолексем виділяємо іменники із вказівкою на результат дії; на опредметнені дію та ознаку; номінації явищ і предметів за їхніми атрибутивними й функціональними характеристиками; також представлено  іменникові неолексеми з модифікаційним словотвірним значенням тощо.

Окрему групу становлять складені індивідуально-авторські похідні, які досить широко представлені в поетичній мові, оскільки, зазначає В. Ковальов, – се­ман­ти­ч­но змі­с­то­в­ні­ші, ніж за­га­ль­но­вжи­ва­ні скла­д­ені сло­ва, і значення складників індивідуально-авторських похідних зав­жди сприй­ма­єть­ся до­сить виразно [Ковальов 1974, 75-83].

Зауважимо, що аналізовані субстантивні одиниці формують групи слів із семантикою збірності, сингулятивності, демінутивності, аугментивності, результату – наслідку виконаної дії, опредметненої дії чи стану, опредметненої ознаки, лексеми, які називають предмети та явища за характером виконуваної ними дії, за їхніми функціональними характеристиками, за ознакою їхнього місця знаходження та розташування в просторі тощо.

Афіксальні субстантивні неолексеми із семантикою результату, наслідку виконаної дії, репрезентовано в поетичних текстах автора віддієслівними дериватами, утвореними за допомогою: суфікса -ин-: Все ося­г­нув... І по­чув, як ча­ла­па / дух по до­лі­в­ці, бо зна­ти слі­ди: / про­чо­в­ги до­в­гі, ри­со­ч­ки здря­пин... [Мовчан 1989, 126]; суфікса -к-: Бо вільно кожному згоріти / яскравим спалахом – ураз, / пустивши облишки на вітер… [Мовчан 1999, 52]; нульового суфікса – … і небо березове видко в пташиних накрапах, – насіння бісівське кружляє, звістує негоду…[Мовчан 1989, 38].

Значення опредметненої дії чи стану властиве віддієслівним іменниковим дериватам із такими словотвірними формантами: суфіксом ‑ин‑: Мовляв, до завтрашніх приходин / вам танцювать в одній петлі / і слухати, як дзвін свободи / співає сонячний політ. [Мовчан 1999, 75]; суфіксами -ін'н'-: … проламуючи час, позбувшися томління, / виламується з нас душа на облетіння… [Мовчан 1989, 131]; суфіксами -н'н'-: п­ам’­ятання (Не уломить тобі, ані додать ні дрібки, / минуле відійшло на відстань пам’ятань [Мовчан 1989, 92]); ту­лян­ня (… але поглянь: і хмари зупинились, / не знаючи своїм тулянням меж…[Мовчан 1989, 55]); та суфіксами  ‑ан/ок-: кружанок (… одіж свою розпустивши по нитці, / чи ж то не ми радість пускали в кружанок, / руки свої розтягнувши, як стьожки сириці. [Мовчан 1999, 87]).

Семантика опредметненої ознаки яскраво виявляється у відприкметникових похідних, у яких простежуємо додаткове нашарування інших значень – простору, часу, збірності. Найчисельнішу групу зазначених новотворів становлять деривати, утворені за допомогою суфікса -іст'- (дериват із зазначеним суфіксом утворено від основи відносного потенційного прикметника): ви­лу­за­ність (Вся ви­лу­за­ність по­рож­нин / для ме­не, для од­но­го... [Мовчан 1989, 76]); суфікса -еч-: пу­с­те­ча (На ар­ку­ші во­ди за­три­май хоч об­лич­чя, / хоч ра­м­ця­ми об­меж пу­с­те­чу руй­ні­в­ни­чу... [Мовчан 1989, 48]); нульового суфікса, наприклад: без­глу­з­дь­ (Не питаю «навіщо», питаю «чому», / відчуваючи безглуздь і марність питання…[Мовчан 1989, 78]); близь (І я крізь полум’я дививсь і збільшеним все бачив: вчорашній день і нову близь. [Мовчан 1989, 42]) і под., а також до цієї групи слів входять неолексеми, утворені за допомогою: суфікса -ø- (з давнього -j-), перед яким відбувається подвоєння кінцевої приголосної фонеми в основі: дозрілля (І все збігається до кола, / сегмент дозрілля все змика; обциркулювавши жовтнем поле, / у центрі спиниться рука [Мовчан 1999, 37]) тощо.

Деякі індивідуально-авторські віддієслівні утворення номінують предмети,  явища за характером виконуваної ними дії. Зокрема, серед них – похідні із суфіксами -л/ец'-, -к-: сса­лець (Він безліччю ссалець краплини тепла / висмоктував з мене несито…[Мовчан 1989, 77]); клíпка (Запр­а­гну – ти ст­оїш л­ише на к­олих кл­і­пки... [Мовчан 1989, 93]).

У поезії Павла Мовчана зустрічаємо віддієслівні неолексеми, що номінують предмет чи явище за його функціональними характеристиками й утворені за допомогою суфіксів -л'/ц- –  невидальце (І біла тінь була на дні, / немов на тихих пальцях, / аж закортілося мені / спіймати невидальце. [Мовчан 1999, 97]); та відіменникові й відприкметникові номінації предметів за ознакою їхнього місця знаходження та розташування в просторі із суфіксальними формантами ‑ец'- – ве­р­шець (… на сорочці твоїй червоніє пропалена пляма, і запліднено кров’ю голчаний вершець. [Мовчан 1989, 48]); та ‑иц'- – навкружниця (Небарвиться, перецвіта / навкружниця у колір диму, / і накривають хатній дах / дерева крилами прудкими… [Мовчан 1999, 110]).

Неолексеми-номінації осіб та інших істот у поетичній мові митця функціонують як віддієслівні та відзайменникові похідні із суфіксами ‑ик- та -от- відповідно: обладники (В солом’яних льолях, в постолах солом’яних / по долу подолянку водять великі світом, обладники духу [Мовчан 1999, 79]); ніщ­ота (... і к­ид­али зн­ев­а­жл­иво в мій бік: / - Н­езгр­абит­ься на в­і­трі ч­ол­овік.– / А я ст­ояв і д­умав:  «О н­іщ­ота!..» [Мовчан 1989, 114]). Зауважимо, що згадані неолексеми також дозволяють автору створити яскраві позитивно та негативно конотовані художні образи персоналій-репрезентантів одвічної дуалістичної природи Всесвіту добра і зла.

Досить поширені в мові досліджуваного автора іменникові неолексеми з модифікаційним словотвірним значенням, які є важливим чинником формування конотативного компонента семантики тексту [Грещук 1996, 135]. Так, іменники з демінутивним емотивно-конотативним значенням у поетичних текстах П. Мовчана виступають із такими суфіксальними формантами: -инк-: солодинка (І може, ще знайдемо ягоду пізню, / оту солодинку, що зводить уста?... / Дві стежки в траві протолочимо різно, / і ягода в жменях… та тільки не та. [Мовчан 1999, 106]); -иц'-: мукиця (Камінь в ошуйці, другий – в десниці, – / змелеться радість скупа на мукицю. [Мовчан 1999, 83]); -к-: па­ль­ця­т­ко (Па­ль­ця­т­ко, пу­че­ч­ко, мі­зи­нок, / як ні­ж­ність ви­сло­вить ме­ні?... [Мовчан 1989, 88]) тощо. Проте з огляду на гетерогенну природу демінутивних формантів, про семантику зменшуваності слід говорити в контексті аналізу номінацій тих предметів, які насправді мають таку властивість, якщо ж предмет мовлення «відкидає» реальну демінутивізацію своїх розмірів, то в цьому випадку на передній план виступає суб’єктивно-емотивна конотація [Лесько 2011, 173].

Значно менше слововживань дериватем з аугментивним значенням, які утворені за допомогою суфіксальних формантів -ишч-: кам’янище, тягарище (І стука жолудь у блакитне днище, / а на руках у тебе кам’янище, / і під ногами – камінь розітруть… / І колом ходить побіліла путь, / що ні зійти не можна, ні зітхнуть, щоб не зронить на себе тягарище. [Мовчан 1989, 98-99]); -овишч-: струмовище (Ні, не стане снаги, / зір вузький аби дощ осягнути, / крізь стрімкі береги / протікає струмовище ртуті. [Мовчан 1989, 34]).

Іменникові похідні зі значенням збірності та додатковою семантичною вказівкою на певний відтінок абстрактності в поетичній мові П. Мовчана репрезентовано неолексемами, утвореними за допомогою суфіксів: -ин'н'-: ду­п­лин­ня (В при­зе­ми­с­тій ве­р­бі є по­тай­не ду­п­лин­ня... [Мовчан 1989, 71]); суфіксів -ø- (*-j-): кл­ин­оп­и­сся (І в­ітер л­а­мкий, н­аче кр­ига, кр­иш­и­вся, / зн­ик­ало з бл­ак­иті пташок кл­ин­оп­и­сся... [Мовчан 1989, 59]); суфікса -j-: кульбаб’я (І стебла рук, і ніг коріння, / кульбаб’я молодих голів, / що важать, де приткнуть насіння. [Мовчан 1999, 75]); рожев’я (Відкіль кривавиться рожев’я / і трісли судини чиї / із-під ножа узяв невже ж я / цівки – в долоню – ручаї? [Мовчан 1999, 70]) тощо.

У текстах поета також подибуємо поодинокі неолексеми зі значенням сингулятивності, утворені від іменникових основ за допомогою суфікса ‑ин-, пор.: «Вже промінь тебе вириває із плину, / угору підносить краплину дрібну, – він з хмари додолу дощиною кине, / аби гіркоту увібрав ти земну.» [Мовчан 2008, 351]; «З роду у рід, з лона у лоно / слово предвічне – не однотонне / входить миттєвістю в обшири часу, / кожна зелина вилунює басом» [Мовчан 1999, 82]).

Префіксальну деривацію авторських неолексем, на відміну від суфіксальної, у поезії Павла Мовчана представлено меншою кількістю одиниць, що, власне, й визначає її як один із непродуктивних способів індивідуально-авторського словотвору.

Зокрема, у мові поезії Павла Мовчана префіксальні та конфіксальні афікси вживаються:

з метою створення семантики поширення певних явищ: про- + іменник – прозвість (Твої окличники дадуть / широку прозвість про свободу [Мовчан 1999, 52]);

семантики просторовості – префікс роз- + іменник + суфікси -ø-/*-j-/: роз­дал­ля (Від роздалля біль під серцем: / леле, що за глибина! / Синь-блакить черпав наперстком, / щоб добутися до дна [Мовчан 1989, 73]);

із вказівкою на зовнішню подібність одних предметів до інших: про- + іменник – про­лій­ки (... я па­даю гру­дь­ми на кіл­ля, / і стрі­м­ко в про­лій­ки зіниць / зе­м­ля влі­та, як шмат ву­гіл­ля [Мовчан 1989, 109]);

на стан природи, довкілля: префікс перед- + іменник + суфікс -ок- – передзимок (- Це весна чи такий передзимок, / замість снігу – намисто сльозинок, / замість смутку – зривається сміх… [Мовчан 1999, 90]); префікс па- + іменник + нульовий суфікс – пахолодь (Зійшло, непам’яттю розмилось / вчорашнє, літнє, нетривке, / і пахолодь заповістилась [Мовчан 1999, 107]);

на предмет-результат, наслідок дії – префікс о- + дієслово + суфікс ‑ок- – опла­вок (І що ж – опла­вок шкла ли­шить­ся від ба­гат­тя / і кі­п­тя­ви пру­жок, що гу­би пе­ре­тне... [Мовчан 1989, 93]) тощо.

Поряд із афіксацією осново- і словоскладання також належать до продуктивних способів словотворення української мови, застосування яких на всіх етапах її розвитку сприяло поповненню словникового складу [Клименко 2008, 134]. Як показує аналіз поетичної мови П. Мовчана, більшість складених новотворів має своїми твірними базами первинні субстантиви, хоч нерідко фіксуємо неолексеми, утворені шляхом словоскладання первинних та вторинних (оказіональних за формою) номінацій, порівняймо – колесо-недвига (І холодом палючим б’є / від колеса-недвиги, / і знаю, що воно – моє… [Мовчан 1989, 43]).

Неолексеми, утворені засобом словоскладання, характеризуються синонімічними, антонімічними, синонімічно-антонімічними відношеннями складників, за допомогою чого досягається додаткова експресивність новотворів і збільшується їхнє семантично-емотивне навантаження. У поезії Павла Мовчана такого типу похідні представлено неолексемами «ноче-день», «хмаро-небо» (Нема мене до подиху, нема, / є насінина стиснута, німа, / загублена в безмежній порожнині, / де творяться сполуки безпричинні, / де ноче-день безбарвний і ніякий, / де на окремість жодної ознаки, / де хмаро-небо змішане з водою, / і все оте з тобою є й тобою … [Мовчан 1989, 97]); «сон-напівсон» (... сон-напівсон... / і там щось кажеш ти... якась роз...мова / про суть яко...гось слова... [Мовчан 1989, 103]) тощо.

За семантикою складені індивідуально-авторські деривати в поетичних текстах П. Мовчана представлено такими тематичними групами: номінації зі значенням предметності, номінації на позначення осіб та інших істот.

До номінацій зі значенням предметності належать іменникові похідні, що відіграють виразну роль у створенні художніх образів, наприклад, Світового Дерева (дуб-небодержець), гори (скелі) як образно-метафоричного вираження внутрішнього стану ліричного героя (гора-затула), порівняймо – Дуб-небодержець взеленив повітря / і наслухає, як кружеля земля на корені. / Чи ж під стопою рухається й світ? / і по слідах народжується камінь?.. [Мовчан 1989, 98]; Горо-затуло, з твоєї вершини / дух оглядає світ соколино. / Іскру викрешую із серцевини, / горо, гордине, моя горовино! [Мовчан 1989, 49].

У поетичній мові Павла Мовчана складені новотвори із семантикою предметності виступають на позначення певних ознак стану ліричного героя – З губ спорскують краплини-пухирці, / тяжіючи до змісту, до єднання: / і я ось-ось все висловлю, стривай, / лиш хай спаде вода й відкриє мої губи… [Мовчан 1989, 89]; антропоморфізованих об’єктів – очиці-сліпаки (Дверима став будинок до смеркання, / заплющивши очиці-сліпаки, / а в ньому дохиляли по останній / краплині оцту з чарок пияки… [Мовчан 1989, 122]); виступають художніми засобами творення образу плину часу – Просто ніколи нам підраховувать листя, / теплі краплі збирати в гарячі долоні, – / наші руки всукалися в гриви вихрасті, / і нас хвилі несуть, хвилі-коні з ікони, / лише руку відпустиш: / пропав!.. прощавай!.. [Мовчан 1999, 20].

Індивідуально-авторські деривати-номінації осіб використовуються поетом з метою створення як виразно позитивних характеристик людей, наприклад – переможець-оборонець (І переможцем-оборонцем / ішов і ти – стопа в стопу… [Мовчан 1999, 9]), так і для зображення осіб, яким властиві певні негативні ознаки чи характеристики: Серцевина твоя на коронках зубів / відбиває вогонь поїдучий, недремний, / віддзеркалює сміх грабунів-хижаків [Мовчан 1989, 52].

Серед складених неологізмів у поезіях П. Мовчана виділяємо також номінації істот, представлені класом птахів (півень-імператор) та гризунів (мишка-ворушка), порівняймо: І тільки півень-імператор / не знав, що жде на нього ніж, – / він криком шпарки конопатив, / щоби не витікала ніч. [Мовчан 1999, 71]; З-під днища ховрах свиснув, / мишка-ворушка маліє з ніжності, / а для мандрівки колобок чахне на підвіконні / все задля них… [Мовчан 1999, 80].

Досить поширеними в ідіолекті митця також є вербативні похідні, утворені трьома основними способами: суфіксальним, префіксальним та конфіксальним.

Так, суфіксальний спосіб деривації репрезентовано похідними із суфіксами ‑ав-і‑, ‑и-, ‑і- та ‑ува‑. Префіксальний словотвір представлено формантами ви‑, в-, від-, за‑, на‑, пере‑, про‑, роз‑. Досить поширеними є індивідуально-авторські неолексеми, утворені за допомогою біморфем. Так, у поезії митця продуктивними є конфікси типу від‑…‑с′а, в‑…‑и‑…‑с′а, ви‑…‑н/ува-, ви‑…‑ува‑…‑с′а, з‑/без‑…-с′а, з‑…‑и‑, -и-…‑с′а, о‑…‑і‑, о‑/без‑…‑і‑, пере‑…‑с′а, під‑…‑ува‑, роз‑…‑с′а, роз‑…‑ува‑…‑с′а та  с‑…‑ну‑ тощо.

Суфіксальним способом дієслова утворюються переважно від основ іменників та дієслів. У поетичній мові Павла Мовчана більшість із новотворів є десубстантивами, які уживаються в текстах з метою номінації дій, певним чином пов’язаних із тим, що названо твірною основою [Современный 1989, с. 375].

Так, суфікси -ав-і- у відіменниковому дериваті «іскравіти» вказують на набуття предметом чи явищем певних зовнішніх ознак, порівняймо: Спалахує останнім соком зелень, / Так наче хоче очі задобрить / облудним світлом, полиском сталевим, / що іскравіє, міниться щомить. / То бризне враз, то нагло відвологне, / то пронесе метеликів разок, / аби почули, як дерева стогнуть [Мовчан 1989, с. 56].

Суфікс -и- у відіменникових похідних (каруселити, калюжити, лунити) моделює семантику «робити те, що названо мотивуючою основою» – Впаде співанка, як п’ятак, / і піде в звори каруселить, / удариться об ребра скелі, / мов риба, спіймана у сак [Мовчан 1999, с. 50]; Ручай калюжив через двір / і важко, майже неможливо, / було робить собі кораблик… [Мовчан 1999, с. 36]; То ж так пророчисто і чисто / воно лунить і, мов жеврінь, / з середини світлує тінь, / що поїть хмільно бандуриста [Мовчан 1999, с. 14]. У новотворі «огромити» зазначений формант реалізує семантику «наділяти тим, що названо мотивуючим іменником» – Потік зникав, зникав, його було нам мало. / Він піну полишив, зламав місток і кладку, / до губ луску пришив, дрібнесеньку – / на згадку… / І слух нам огромив і звабив у дорогу, / і глину простелив під босі наші ноги [Мовчан 1989, с. 58]; у відприкметниковій неолексемі «ласкавити» суфікс ‑и‑ містить значення вказівки на певні дії, властиві тому, що має ознаку, названу мотивуючим прикметником – Попіл холодний – відсутність затишку, / миша ласкавить підібрану кришку [Мовчан 1999, с. 82].

Суфікс -і- у відіменниковому дериваті «металіти» моделює семантику набуття ознак того, що названо мотивуючим іменником, порівняймо: І попеляста плоть поволі металіла, / і жилка, мов струна, на скроні ледь бриніла… [Мовчан 1989, с. 99].

Суфікс -ува- надає відіменниковим дериватам значення «наділення тим, що названо твірною основою» (знакувати, значкувати, точкувати): …поглядом, слухом було не вгадать, / де знакувала землю печать [Мовчан 1989, с. 50]; І крастись так попід тинами, / і кров’ю двері значкувать / і класти плями п’ятипалі… [Мовчан 1999, с. 70]; … і сунуть за обрій, шерхлюючи зазубні лісу, горбаті хмарини, / і голос юрливий точкує ретельно повітря навколо… [Мовчан 1989, с. 59]; та значення «бути тим, що позначено мотивуючою основою» (світлувати) – Воно лунить і, мов жеврінь, / зсередини світлує тінь, / що поїть хмільно бандуриста [Мовчан 1999, с. 14]. У відприкметниковій словоформі «опуклювати» суфікс ‑ува‑ виступає носієм семантики «робити таким, як визначено мотивуючим прикметником», порівняймо: Ти каменя взяв, він зростав на очах, / щохвилі опуклював міццю долоні… [Мовчан 1989, с. 77].

Зауважимо, що семантика префіксів характеризується більшою відокремленістю, окресленістю та стандартністю, ніж значення суфіксів [Клименко 1998, с. 22]. Зокрема, префікс в- надає віддієслівним похідним «влатати», «внизуватися» і «врубцюватися» семантики завершеності дії чи переміщення всередину чого-небудь за допомогою дії, названої мотивуючою лексемою, порівняймо: І наші віддзеркалення щербаті / дотоді будуть у воді мішати, / допоки річку не влатає лід, / голки все змиють, зарубцюють світ [Мовчан 1989, с. 100]; Цієї ж миті внизувались стріли / у отвори розширених зіниць [Мовчан 1989, с. 118]; Непритомні вуста витискають краплину, / і сама по собі нитка гапти кладе, / чорний хрестик прошивсь, врубцювавсь / безпричинно, / наче випіксь в лощині грудей [Мовчан 1989, с. 49].

Віддієслівні оказіоналізми, утворені з використанням префікса ви-, містять семантичну вказівку на рух назовні, шляхом виконання дії, названої мотивуючим словом – Настіж прочинено чорні дерева – / з пам’яті лісу виструмує дух: / зубри і тури, мамонти древні / в поле пливуть, проминаючи слух [Мовчан 1989, с. 126].

Префікс за- надає віддієслівним індивідуально-авторським утворенням семантики початку дії, напр.: Зійшло, непам’яттю розмилось / вчорашнє, літнє, нетривке. / І пахолодь заповістилась [Мовчан 1999, с. 107].     

Префіксальна морфема на- у віддієслівних похідних (насльозити, нахилитатися) моделює значення надмірного виконання дії, названої мотивуючим дієсловом: Насльозило, навіяло – шаром ропи затягло... / День, наче віяло, склався у смужку – як не було [Мовчан 2008, с. 147]; Нахилитались під вікном / березові сережки... [Мовчан 1989, с. 120].

Віддієслівні деривати «розкресати», «розсмугувати» та «розторочитися» утворено за допомогою багатозначного префікса роз‑, який моделює значення «знищення зробленого» [Клименко 2008, с. 221], роз’єднання, роздроблення предмета на частини за допомогою дії, позначеної мотивуючим дієсловом, проте у неолексемі «розпрочинитися» зазначений афікс указує на різновекторність дії, порівняймо: Ніби шаблюки простір списали, / ніби мене розкресали в дим [Мовчан 1999, с. 57]; Як видобуть? Три шкури здерти, розсмугувати для труни. / За сим мовчанням за упертим сховалась пика сатани… [Мовчан 1999, с. 14]; ...розторочися, зашийсь в бур’янець, / змийся сльозою, зійди нанівець... [Мовчан 1989, с. 50]; Розпрочинилися вуста – / і вийшов звук іржавий, / бо битись в кігтях перестав / співучий надто жайвір [Мовчан 1999, с. 77].      

Префікс пере- у девербативній неолексемі «перебгати» містить вказівку на інтенсивність дії – Іду, щоб з яблук вицідить дозрілля, / думки губами перебгать в слова [Мовчан 1999, с. 39].

Віддієслівні індивідуально-авторські похідні, утворені за допомогою префікса про‑, містять семантичну вказівку на спрямованість дії крізь те, що названо мотивуючим словом, порівняймо: Треба глиб мерщій пронурить, / щоб до зірки змірять путь... [Мовчан 1989, с. 73]; Волосся всякне, мов коріння, / в жагучий, всеприймучий ґрунт / і прокільчиться в небо рівно / шаблюк зеленолезих жмут [Мовчан 1999, с. 49].

Префікс від- у віддієслівному дериваті «відхилитатися» вказує на повноту, завершеність дії – Сніг збіг, / відсніжився назад, / відхилиталася галузка… [Мовчан 1999, с. 63].

Значну частину індивідуально-авторських дієслівних новотворів у поетичних текстах Павла Мовчана утворено з використанням конфіксів. Зокрема, серед моделей словотворення представлено такі: префікс ви-, іменникова основа, суфікси -н/ува-, -ува- (репрезентовано семантичну вказівку на ретельне виконання дії) – … в цей час вишнева літургія / вибожнює життя святе [Мовчан 1999, с. 22]; З роду у рід, з лона у лоно / слово предвічне – не однотонне / входить миттєвістю в обшири часу, / кожна зелина вилунює басом… [Мовчан 1999, с. 82]. За допомогою дериваційної моделі «префікс ви-, іменникова основа, суфікс -ува-, постфікс -с'а» автор творить вербативи із вказівкою на поступовість виконання дії – викраплюватися (Усоте я – в одне і те ж провалля / не падаю: викраплююся геть… [Мовчан 1999, с. 29]). Значення однократності дії репрезентовано похідним дериватом схилитнутися, утвореним за словотвірною моделлю префікс с-, дієслівна основа, суфікс -ну- (Гень, тільки вершечки трави схилитнулись, / зненацька колони угору знялись... [Мовчан 1989, с. 40]).

У неолексемі впотужнитись, утвореній за словотвірною моделлю префікс в-, прикметникова основа, суфікс -и-, постфікс -с'а подибуємо вказівку на інтенсивність виконання певної дії, порівняймо – Впотужнилась вода – уже й не перейнять, / припала до землі її важка печать [Мовчан 1989, с. 58].

Деякі біморфеми (з‑/без‑…‑с′а, о‑/без‑…‑і‑, пере‑…‑с′а та роз‑…‑с′а) надають авторським неолексемам семантики втрати, зміни певних властивостей і характеристик, значення перетворення в іншу якість, наприклад: Збезважся, виструнчись і ти, / візьми трой-зілля в пучки [Мовчан 1999, с. 109]; ... обезтілесніли, легенькі, мов відлунок, / лягли в ногах повільненько заснули далекі ночі проминулі... [Мовчан 1989, с. 110]; О, скільки ж я спав, якщо перебарвився світ!... [Мовчан 1989, с. 95]; І, поринаючи в глибокість / терпіння тихого, сміялась, / бо розтеслялася зів’ялість / і ширивсь дифузійно згин [Мовчан 1999, с. 15].

Індивідуально-авторські дієслівні девербативи та десубстантиви, утворені за допомогою конфікса від‑…-с'а є носіями процесуального значення завершеності, повноти дії, порівняймо: Сніг збіг, / відсніжився назад, / відхилиталася галузка… [Мовчан 1999, с. 63]. Протилежну означеній семантичну вказівку на частковість реалізації певної дії надає неолексемі підцинобрювати конфікс під‑…‑ува‑ – … скачуть сороки по чистому обрусі, / щедрість твою вихваляють не вихвалять… / Ти підцинобрюєш крила їм щіткою [Мовчан 1999, с. 101].

Десубстантивна неолексема «округлявіти», у складі якої наявний словотвірний циркумфікс о‑…‑і‑ має значення «зробитися (стати) тим, або ж набути властивостей того, що названо мотивуючою основою», пор.: Відлунок округлявіє / (чи золотий горіх?), / і раптом забіліє / на Овера сніг, / сніг. [Мовчан 1999, с. 65]. У новотворі зрожевити (словотвірна модель: префікс з‑, прикметникова основа, суфікс -и-) простежуємо реалізацію семантики набуття певної якості об’єктами під впливом зовнішніх чинників (Ожинний жур, іржа ожинна / зрожевили тужаву цвіть, / і нижуться на віть краплини, / щоб вчасно радістю доспіть [Мовчан 1999, с. 16].

Відіменникова неолексема «розплощуватися» із конфіксом роз‑…‑ува‑…‑с′а містить семантичну вказівку на характер поширення дії в певному просторі, порівняймо: Слух розплощується по землі, / печатається гербованим копитом… [Мовчан 1999, с. 80].

Суфіксально-постфіксальний спосіб словотвору представлений у поезії Павла Мовчана словоформами, які містять у своєму складі суфікс -и- та постфікс -с'а. Відіменниковий дериват «рубінитися» виражає значення «набувати кольору того, що названо мотивуючою основою», пор.: Ой, рубіняться краплі на персах бентежних… / Хвилі стан охопили, хвилі, - мов неживі, / То ж бо хвилі принишклі / перед Богом пожежі [Мовчан 1999, с. 45];

Відприкметникові утворення із зазначеним конфіксом мають семантику вияву ознаки, названої мотивуючою основою – Вживаючись в єство чуже, / він вільно в об’ємі просторивсь, / влягавсь у тіло… [Мовчан 1999, с. 76]. У неолексемі «незграбитися» спостерігаємо можливість деривації як від іменникової, так і від прикметникової твірних основ, порівняймо – … і кидали зневажливо в мій бік: / – Незграбиться на вітрі чоловік [Мовчан 1989, с. 114].

Як засвідчує аналізований матеріал, іменникові та дієслівні неолексеми різної семантики в поетичних текстах Павла Мовчана, утворені за допомогою афіксальних способів деривації, та складені індивідуально-авторські субстантиви є важливим засобом актуалізації художніх структур, репрезентації особливостей мовної картини світу письменника, які відіграють значну роль в організації поетичної мови, увиразнення художніх образів, створення відповідних конотацій віршованого слова.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. АрутюноваН. Очерки по словообразованию в современном испанском языке. – М.: Изд-во АНСССР, 1961. – 150 с.
2. ГрещукО.Б. Словотвір у процесі породження тексту: дис. … кандидата філол. наук : 10.02.01 / Грещук Оксана Богданівна. – Івано-Франківськ, 1996. – 149 с.
3. Клименко Н.Ф., Карпіловська Є.А., Кислюк Л.П. Динамічні процеси в сучасному українському лексиконі : Монографія. – К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2008. – 336 с.
4. КлименкоН.Ф. Карпіловська Є.А. Словотвірна морфеміка сучасної української літературної мови / Клименко Н. Карпіловська Є. – К., 1998. – 160 с.
5. КовальовВ.П. Словотвір художніх оказіоналізмів (на матеріалі російської літератури) / В. П. Ковальов // Мовознавство. – 1974. – №5. – С. 75 – 
6. ЛеськоХ. Категорія демінутивності в іспанській мові: концептуальна та семантична природа / Х. Лесько // Українське мовознавство. – 2011. – № 41/1. – С. 171 – 175.
7. МовчанП.М. Вибрані твори. Поезія. – К.: Просвіта, 2008. – 536 с.
8. Мовчан П.М. Сіль: Поезії. – К., 1989;
9. Мовчан П.М. Твори в 3-ох томах. Том І. Голос: Поезії. – К., 1999.
10. Современный русский язык / под ред. В.А. Белошапковой. – М.: Высш. шк., 1989. – 800 с.
11. СтрокальО. М. Індивідуально-авторське слово в системі художнього ідіостилю (на матеріалі поетичних творів В. Коломійця та П. Мовчана): дис. … кандидата філол. наук : 10.02.01 / Строкаль Олександр Миколайович. – К., 2011. – 179 с.
12. Строкаль О.М. Індивідуально-авторські субстантиви у поетичних текстах Павла Мовчана // Мовні і концептуальні картини світу / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2014. – Вип.  – Ч. 2. – С. 417-423.
13. Строкаль О.М. Нульсуфіксальні іменникові новотвори як засіб стилістичної маркованості в поезії Павла Мовчана // Мовознавчі студії : [зб. наук. праць]. – К. : Видавничо-поліграфічний центр «Київський університет», 2007. – Ч. ІІ. – С. 97-99.
14. Строкаль О.М. Особливості творення індивідуально-авторських вербативів у текстах Павла Мовчана // Украински и балкански междудисциплинарни изследования : [сб. статии]  – София : Издателска къща Богиана, 2013. – С. 64-69.
15. Строкаль О.М. Поетика прикметникових індивідуально-авторських утворень Павла Мовчана // Мовні і концептуальні картини світу / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К. : ВПЦ «Київський університет», 2014. – Вип. – С. 430-437.

 

 

 

Olexandr STROKAL,

Candidate of Philological Sciences (Ph. D.),

Lecturer at the Department of modern Ukrainian language,

Taras Shevchenko National University of Kyiv

bul. Shevchenka, 14, Kyiv, 01033, Ukraine

 

Олександр СТРОКАЛЬ,

кандидат філологічних наук, асистент кафедри сучасної української мови,

Київський національний університет імені Тараса Шевченка