2016. Mythology. D. Chystiak From Mythos to Eidos

Dmytro Chystiak

 From Mythos to Eidos:

Poetic Conceptualization in the Pre-Socratic Philosophy

 

The article is devoted to the analysis of the problem of literary textual conceptualization in the diachronic approach based on the material of Ancient Greek philosophy before Plato. It is shown how the system of philosophical concepts in the field of aesthetical conceptualization is generated from the worldview of mythic syncretism. In the majority of works of pre-Socratic philosophers the mythic complexes Olympian Gods and Muses are inspiriting the creator of literary work. At the same time, there are new philosophical concepts produced in the field of literary conceptualization that have mediated the conceptual sphere of Gods and of Humans, creators of Logos. Such concepts are delimitated: SOUL in works of Thales of Miletus and Parmenides of Elea, UNIQUE, SOUL and NOUS in Anaxagoras’ work, EROS in Empedocles’ works, INTERNAL SOUL in Anaximander’s works, DAIMONES in Hercalitus’ works and the system of types of conceptualization in Pythagorean school. These concepts should be studied with their correlation with further aesthetic concepts that could influence modern paradigm of linguistic conceptual studies.

 

Key words: textual concept, poetics, symbol, author’s worldview, conceptual linguistics.

 

Дмитро Чистяк

 Від Міфу до Ейдосу:

поетична концептуалізація у досократичній філософії

 

 

Актуальність дослідження особливостей художньої концептосфери обумовлено дедалі ширшою розробкою проблематики авторських картин світу як e річищі когнітивної лінгвістики, так і суміжних дисциплін в контексті антропоцентричної парадигми сучасних філологічних досліджень. При цьому недостатньо досліджена проблема співвідношення мовної і естетичної сторін художньої концептуалізації. Особливості естетичного рівня художнього тексту розглядалися у низці мовознавчих робіт В. Бурбело, В. Віноградова, В. Винокура, В. Задорнової, В. Піщальникової, Ф. Растье, Л. Ебера, а також у деяких наших дослідженнях, присвячених семантиці художнього тексту. Водночас, ключовою особливістю текстового семіозісу нам бачиться включеність динамічних процесів художньої концептуалізації в широкий контекст семіосфери мови і культури (у річищі робіт Ю. Лотмана, Ю. Крістевої, Н. Кузьміної), а породження авторських текстових концептів невіддільно пов'язане з кореляцією оригінальної концептуалізації з попереднім культурним досвідом.

Метою даної статті бачиться нам моделювання проблем художньої концептуалізації в діахронічній перспективі, що дозволить вирішити таку теоретичну проблему когнітивістіки як формування основних історично і культурно маркованих парадигм поетичної концептуалізації для їхньої кореляції з сучасними дослідженнями концептуалізації в поетичному тексті. Дослідження також дозволить методологічно окреслити пошук зв'язків між аналізованим текстом (якщо він є віддаленим в часі культурним продуктом) з характерними для певного історичного моменту особливостями концептуалізації художнього мислення на основі вивчення текстів давньогрецьких філософів до-платонівського періоду. Окремої студії, присвячені аналізу художньої концептуалізації досі не проведено, хоча елементи її наявні у працях Дж. Барнета, О. Богомолова, Ж. Зафіропуло, Ф. Кессіді, Ф. Корнфорда, О. Лосєва, О. Поліщук і Д. Чистяка.

Найдавніший етап художньої концептуалізації в західноєвропейському культурному ареалі слід пов'язати із спадщиною давньогрецької філософської думки. При цьому варто зробити застереження, що і в міфопоетичних художніх текстах присутні деякі міркування стосовно природи художнього першоджерела, обумовлені перш за все божественним натхненням. Так, у поемі Гесіода «Теогонія» творче мислення пов'язане з міфічним комплексом Музи і відповідно –  із міфемою Зевса. Початкова інвокація Гомера до Музи в «Одіссеї» («Музо, повідай мені про бувало мужа» [2, с. 27] широко відома, у 8 пісні поеми також відзначається зв'язок аеда з міфічним комплексом Музи [2, с. 135]; є очевидним також зв'язок героїв гомерівських поем у момент творчого екстазу з міфемами Афіни Паллади, Аполлона і Гефеста.    

Фрагментарність і вплив соціально-культурного контексту інтерпретаторів дозволяють лише приблизно реконструювати концептуалізацію художнього в досократичній філософії. Виняток становлять деякі характеристики окремих фактів естетичної діяльності, які можна звести в певну систему. Такими можуть виявитися елементи учення Анаксагора про Єдиний Розум, в яких можна простежити певний акцент на суб'єктивізмі творчого мислення кожного індивіда, що можна інтерпретувати як факт образного мислення. При цьому заслуговує на увагу зауваження цього давньогрецького філософа про річ як символ Космосу в цілому, а також про внутрішню думку, присутню в динамічних структурах душ кожного [4, с. 43–64]. Можна передбачити, що саме у взаємозв'язках внутрішньої душі людини з внутрішньою душею інших структур, які регулювалися Єдиним, відбувалася творча прото-концептуалізація в Анаксагора. В принципі, така інтерпретація проблем художнього семіозісу подібна до платонівської концепції естетичного, хоча аналогії з нею можна простежити і у Фалеса (гілозоїстська ідея про душу як рухоме начало речей і розуму [13, с. 230]). У Демокрита наявна дихотомія творчого процесу – як наслідування довкіллю в еволюційному поступі людства [8, с. 352] та як божественне натхнення в момент творчості [8, с. 381].

Піфагорійська концепція художнього мислення розглядає різні види гносеологічних процесів і пропонує розвинути пропорційні зв'язки між ними. В інтерпретації А. Лосева концепт епістема виступає чистим поетичним знанням в його безпосередньому існуванні, а концепт діаноя пов'язаний із дискурсивною обробкою дійсності за допомогою логічних висновків і доказів. Концепт пістіс передбачає безпосереднє чуттєве відчуття предмету, а концепт ейкасія позначає перетворення самого стану свідомості в плані уподібнення його певним чуттєвим предметам. Перші дві пари концептів виділяються як види мислення (noiesin), а другі дві – як атрибути побудови думки (doxan). При цьому в піфагорійській традиції наявне таке міркування: «думка відноситься до становлення, мислення ж – до суті. І як суть відноситься до становлення, так мислення – до думки, і як мислення – до думки, так знання – до віри і розум – до уподібнення» [6, с. 318].

У реконструкції А. Лосевим естетичної платформи Геракліта привертає увагу виділення давньогрецьким філософом ідеологеми «даймоній», яку можна трактувати як оригінальне трактування концепту «внутрішня душа» в Анаксимандра шляхом виділення її з індивідуальної душі [16, c. 149; пор. 1, с. 67]. Радянський коментатор Геракліта стверджує: «Усвідомлюючи цього демона, – самого себе, чоловік збирає свій розум, розсіяний повсякденною текучістю, в сухий блиск умогляду; це робить його «мудрим» у творчості, і він відчуває в своїй душі творчий («той, що себе самого умножає») логос, в якому він упізнає логос усесвітній (…) не говорить, не приховує, але «віщує», «народжує символи» [6, с. 384]. Відмінною рисою Геракліта також слід зазначити апеляцію не до чуттєво-розумної (як у внутрішньої душі Анаксимандра) структури даймонія, а саме до винятково розумної. При цьому, як закуважив Ф. Кессіді, митець шляхом інтуїтивного художнього проникнення в елементи природи має «символізувати загальне (...) знаками показувати сутність світової будови світу» [3, с. 180]. Cхожа концепція пізнання наявна у фрагментах Парменіда [див.: 19]. Така констатація здається нам принциповою в плані подальшого поділу на чуттєво орієнтовані, чуттєві й концептуально орієнтовані та винятково концептуально орієнтовані парадигми художнього семіозису.

Діахронічний аналіз процесів художньої концептуалізації у доплатонівський період розвитку давньогрецької філософської парадигми дозволяє показати, як відбувся поступовий перехід від міфопоетичного синкретизму світу людей і богів (міфема Музи та міфічний комплекс Олімпійські боги, наявні у всіх античних поетів і філософів цього періоду) до виникнення авторських концептів філософів античності, які постають медіаторами поміж світом сакрального та авторським світом митця: концепт ДУША у Фалеса і Парменіда, концепти ДУША, ЄДИНЕ і РОЗУМ у Анаксагора, концепт ЕРОС у Емпедокла, концепт ВНУТРІШНЯ ДУША у Анаксимандра, концепт ДАЙМОНІЙ у Геракліта і Платона, а також обгрутновують класифікацію видів художньої концептуалізації у піфагорійців. Широка дискретність авторських концептів давньогрецьких філософів апелює до необхідності детального дослідження трансформації їхніх ідей у подальших історичних епохах для кореляції із сучасними парадигмами художньої концептуалізації. Вбачається, що тільки такий компаративний діахронічний аналіз явища художнього семіозису зможе проявити особливості структури та семантики культурно маркованих авторських концептів як для австорських картин світу, так і для ширших концептуальних утворень в інтертекстуальній взаємодії естетично маркованих одиниць семіосфери. 

 

 

ЛІТЕРАТУРА:

  1. Богомолов А.С. Диалектический логос: Становление античной диалектики / Алексей Сергеевич Богомолов. – М.: Мысль, 1982. – 263 с.
  2. Гомер. Одіссея / пер. із старогрец. Бориса Тена / Гомер. – К.: Дніпро, 1968. – 464 с.
  3. Кессиди Ф. Х. Гераклит / Фофари Харлампиевич Кессиди. – М.: Мысль, 1982. – 200 с.
  4. Комарова В.Я. К текстологическому анализу античной философии. Вып. 2 / Вера Яковлевна Комарова. – Л.: Изд-во ЛГУ, 1974. – 88 с.
  5. Курабцев В. Л. Истина и ложь в ранних диалогах Платона / В. Л. Курабцев // Ученые записки РСГУ / гл. ред. Е.А. Петрова. – М.: РСГУ, 2008. – № 4. – С. 132–136.
  6. Лосев А. Ф. История античной эстетики. – Т. 1. Ранняя классика. – М.: Высшая школа, 1963. – 583 с.
  7. Лосев А. Ф. Платон. Аристотель: 2-е изд., испр. и доп. / А.Ф. Лосев, А.А. Тахо-Годи. – М.: Молодая Гвардия, 2000. – 391 с.
  8. Лурье С. Я. Демокрит. Тексты. Перевод. Исследования / Соломон Яковлевич Лурье. – Л.: Наука, 1970. – 664 с.
  9. Овсянников М. Ф. История эстетической мысли / Михаил Федотович Овсянников. – М.: Высшая школа, 1984. – 336 с.
  10. Платон. Собрание сочинений в 4-х томах. Т. 1 / Платон. – М.: Мысль, 1990. – 860 с.
  11. Поліщук О. П. Художнє мислення: естетико-культурологічний дискурс. – К.: Парапан, 2007. – 208 с.
  12. Чистяк Д. О. Методика аналізу давньогрецької міфічної ізотопії у франкомовному художньому тексті // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка / гол. ред. О.І. Чередниченко. – 2013. – Вип. 1 (46). – С. 44–47
  13. Шахнович М. И. Происхождение философии и атеизм / Михаил Иосифович Шахнович. – М.: Наука, 1973. – 252 с.
  14. Battistini Y. Trois présocratiques. Héraclite, Parménide, Empédocle /Yves Battistini. – Paris : Gallimard, 1988. – 196 p.
  15. Burnet J. Early Greek Philosophy / John Burnet. – London, A.&C. Black, 1945. – 376 p.
  16. Cornford F.M. From Religion to Philosophy: A Study in the Origins of Western Speculation / Francis Macdonald Cornford. – Princeton: Princeton University Press, 1991. – 285 p.
  17. Gobry Y. Pythagore / Yvan Gobry. – Paris: Éd. Universitaires, 1992. – 186 p.
  18. Les présocratiques / Édité par J.-P.Dumont. – Paris: Gallimard, 1988. – 1680 p.
  19. Zafiropulo J. L'école éléate / Jean Zafiropulo. – Paris: Les Belles Lettres, 1950. – 303 p.

 

Dmytro CHYSTIAK

 

Candidate of Philological Sciences (Ph. D.),

Lecturer at the Department of French Philology,

Taras Shevchenko National University in Kyiv