Karolina Harat

Instytut Prahistorii Uniwersytet im. Adama Mickiewicza w Poznaniu

MINIATURE HOUSES. A FEW REMARKS ON NEOLITHIC AND ENEOLITHIC CLAY MODELS OF BUILDINGS IN THE SOUTHEASTERN EUROPE

 

 

One of the most important part of the world created by human was his house. It gave shelter not only from adverse weather conditions - wind, rain, snow, burning sun – but also from the chaos of the outside world. Being the part of the space ordered and controlled by man home was giving him a necessary sense of security. In many Neolithic and Eneolithic archaeological cultures material representation of dwelling was not only a building itself, but its miniature model made of clay as well. Were these miniatures cult objects, dwellings for souls of ancestors, offerings, done while house was built, maybe just home decorations or children’s toys? Finally, how do we see these artifacts today, can we interpret all of them as representation of residential buildings? The paper also includes some problems, which stand up in the study of these artifacts.

 

Key words: Neolithic, Eneolithic, clay models of buildings, Southeastern Europe

 

 

Кароліна Харат

 

Інститут Праісторії Університету Адама Міцкевича у Познані, Польща

 

Мініатюрні споруди. Зауваження на тему наявності глиняних моделей будівель в неолітичну та енеолітичну доби на території південно-східної Європи

 

Одина з важливіших частин світу, створеного людиною – це її дім. Він захищає від несприятливих погодних умов – вітру, дощу, снігу, спеки, але також від зовнішнього хаосу – він був частиною ландшафту, впорядкованою людиною та підпорядкованою її. У багатьох археологічних культурах доби неоліту та енеоліту, крім фіксованих під час польових досліджень залишок жител, зустрічаються глиняні мініатюрки, так звані моделі будівель. Оскільки ці знахідки трапляються рідше, чим антропо- та зооморфна пластика, кожен новий екземпляр завжди викликає зацікавлення дослідників, поповнюючи суттєво базу джерел для вивчення цієї категорії артефактів. Вони дають інформацію про неолітичну та енеолітичну архітектуру, будівельні прийоми – особливо про конструкцію покрівель, а також про інтер’єр жител, можливі способи оздоблення [Himner 1933; Theocharis 1973; Тодорова 1979; Šemrov, Turk (Eds) 2009; Мовша 1964; Бурдо 2008; Harat 2008, Harat - in print; Trenner 2010]. Не без значення є також візуальна привабливість більшості моделей, з приводу якої вони є атракційними також для пересічного глядача – відвідувача музейних виставок.

Керамічні моделі будівель відомі в неолітичних та енеолітичних культурах Балканского півострова, Подунав’я й північно-західного Причорномор’я (карта 1). Вони відомі у таких археоллогічних культурах як Сескло, Пре-Діміні, Велушина-Породін, Анзабегово-Вршник, Боян, Коджадермен-Каранове VI-Гумельниця, Градешніца, Лендель, Кукутень-Трипілля [Dumitroaia, Preoteasa, Munteanu, Nicola 2005, c.115, 128-129, Lazarovici, Lazarovici 2006; Тодорова 1979; Trenner 2010, c.59-68; Гусєв 1996, с.15-29; Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т.2., с.543-545, 549-550; Шатіло 2005]. Можна вважати, що вони характерні для суспільств з осілим способом життя, у світогляді яких дім та поселення правдоподібно займали важливе місце. Це спостереження підтверджується фактом, що представники кочівницьких племен (що належали до так званого «степового світу») не створювали таких артефактів - знахідки глиняних моделей не зустрічаються на території на схід від Дніпра, який у розгляданий період був своєрідним кордоном між спільнотами «балкано-карпацького неоліту й енеоліту» а племенами «степовиків» [Telegin 1999: 9-37]. Мініатюрні зображення будівель невідомі також в культурах північної та центральної Європи (як культура лійчастого посуду, культура кулястих амфор), походження яких не зв’язане безпосередньо з балканським населенням. Згадані спільноти лишаються поза межами розгляданого явища, не дивлячись на їхні контакти з представниками археологічних культур, на поселеннях яких знайдено керамічні моделі будівель [Harat 2008: 65-82].

Найстарші моделі будівель на території південно-східної Європи відносяться до неолітичних культур Греції та Македонії, як Сескло, Пре-Діміні, Велушина-Породін, Анзабегово-Вршник [Šemrov, Turk 2009; Theocharis 1973; Trenner 2010]. Довгий час вважалося, що генетичним центром, з якого ймовірно розповсюдилась якась загальна ідея – зразок житла, який знайшов втілення у вигладі глиняної мініатюри, слід вважати Анатолію. На анатолійських неолітичних пам'ятках дослідники відкривають залишки жител, що за конструкцією та деталями інтер'єру в загальному плані відповідають деяким моделям будівель. Крім того, саме в Анатолії на неолітичному поселенні Чайеню (Çayönü) знайдено найстарший екземпляр моделі житла, датований ок. 7200 ВС [Brettschneider 1991, нами приводиться за: Trenner 2010: 1]. Одначе, беручи до уваги відносно невелику кількість анатолійських моделей будівель, їхнє розповсюдження в Європі та хронологічну відстань, що їх розділяє, можна також допуститиу думку про автогенез цієї категорії артефактів на європейському підґрунті. Не зважаючи на місце походження, загальна концепція будівлі відтворювалася до кінця енеолітичної доби – наймолодші досі знахідки моделей знайдені на поселеннях етапу СІ трипільської культури (3700 BC – 3200 BC) [Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т. 1: 93-95]. У порівнянні з іншими археологічними культурами того часу, на поселеннях трипільської культури було знайдено найбільшу кількість артефактів даного типу [Гусєв 1996: 15-29; Якубенко 1999; Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т.2: 543-545, 549-550; Шатіло 2005]. Цей факт, що знахідки глиняних мініатюр найчастіше зустрічаються саме у Буго-Дніпровському межиріччі, тобто на рубежі всього феномену, який охоплював величезний простір від Балканского півострова до північно-західного Причорномор’я, на мою думку є також дуже важливим. Зараз важко відповісти на питання, чи це явище пояснюється контактами з племенами, що проживали за цим кордоном, чи виключно внутрішньою динамікою розвитку кукутенсько-трипільської культури (або тільки її трипільської частини).

Дослідження розгляданої категорії артефактів почалися у перших роках ХХ століття з відкриттям моделей з Маґула Баломену, Коджадермен та Стржеліц [Sotiriadis 1905; Попов 1914; Palliardi 1916]. Зі збільшенням дерелознавчої бази з’явилися наступні роботи, автори яких намагалися дати відповідь на питання про генез та призначення моделей [між іншими: Kozłowski 1930; Himner 1933; Пассек 1961; Мовша 1964; Якубенко 1999; Trenner 2010]. У цих роботах повторюються спроби розрізнити моделі жител від зображень споруд сакрального типу – як здається перше окреслення виступає у археологічній літературі частіше (Hausmodellen, моделі жител, модели жилищ). Слід, одначе,  взяти до уваги зауваження, висловлене між іншими А.П. Ковальським, що у світогляді давніх людей сакральне та профанічне не були відокремленими, але об’єднаними у одне, нерозділне ціле. Представники первісних суспільств діяли у рамках магічної культури, характер якої був синкретичним, «символічно-практичним» [Kowalski 2001]. Тому  вважаю, що вивчаючи дану категорію артефактів, можливо найкраще вживати окреслення «моделі будівель», як менш навантажене суб’єктивною інтерпретацією (у подібному дусі висказується Л.О. Шатіло [2005]).

Типологія мініатурних зображень будівель була запропонована С.О. Гусєвим у 1995 році [Gusev 1995; Гусєв 1996]. Дослідник виділив три типи моделей, спираючись на опозицію «закритий» (тип А) – «відкритий» (тип В); у третій тип (С) увійшли так звані стилізовані моделі. В типів А і В є також підтипи, групи й варіанти, що враховують такі подробиці, як форма знахідки, форма даху, наявність деталей інтер'єру, платформи, вікон, дверей та орнаменту [Гусєв 1996: 18-23]. Це дає можливість детально описати кожну модель. Розробку С.О. Гусєва поповнює формально-типологічна класифікація, яку представила О.О.Якубенко [Якубенко 1999]. Типологію Гусєва, з певними змінами, застосував у своій праці також німецький дослідник Я. Треннер [Trenner 2010: 5; мої зауваження стосовно його роботи - нижче]. Свою пропозицію типології моделей представила також Н.Б. Бурдо, яка також відокремила три типи знахідок – A - моделі, що передають частину будівлі, у яких основна увага зосереджується на зображенні інтерєру, B – моделі, що передають зображення цілої споруди, та C – стилізовані моделі у вигляді чаш, чи мисок [Бурдо 2005 б][1]

Всеж таки, узагальнюючі праці на тему моделей будівель, на жаль, нечисленні. Мініатюрні зображення будівель найчастіше публікуються в рамках статтей, монографій, присвячених окремим пам'яткам, видань з виставок, або на веб-сторінках музеїв.

У 2010 році з'явилася дуже цінна робота німецького дослідника Яна Треннера, який зібрав та описав моделі жител з південно-східної Європи. Він охарактеризував около ста, як неолітичних так енеолітичних, моделей будівель, яких наявність він вважає автохтонним явищем, що виникло на цій території без помітного впливу з Анатолії. Дослідник розробив також відносну хронологію знахідок, спираючись на періодизацію Г. Парцінгера [Trenner 2010: 11]. Він помітив, між іншими, що моделі будівель наявні не у вісх фазах розвитку неолітичних і енеолітичних культур з розгляданого ним регіону. Що цікаво, дослідник до своєї роботи не залучив трипільських знахідок, розділяючи кукутеньсько-трипільську спільноту на дві окремі частини. Це, на мою думку, спричинило неповне висвітлення проблеми у роботі німецького дослідника. Поза межами його досліджень залишилася як раз та частина території культури Кукутень-Трипілля, у якій феномен наявності глиняних моделей будівель проявився найбільш яскраво, й у якій модеілі будівель присутні у всіх етапах розвитку (про що дослідник й згадує, покликаючись на статтю Гусєва).

Як ми вже згадали, найстаршими моделями будівель на території Європи слід вважати знахідки з грецьких культур Сескло й Пре-Діміні, яких дослідники відносять до середнього та пізнього неоліту [Theocharis 1973: 40; Тrenner 2010: 22]. Між ними є як приклади моделей закритого (тобто з покрівлею), так і відкритого типів. Знахідки закритого типу – це здебільшого невеликі моделі, з отворами у стінах, які зображують вікна і двері (фот.1). У покрівлі іноді також зустрічається отвір. Можливо, що деяки слугували світильниками [Тrenner 2010: 14].  Модель з Краннон може передавати общинну споруду, у якій горів вогонь – залишки невеликої за розмірами будівлі з трьома входами, більшу частину якої займало вогнище, зафіксовані на поселенні Сескло А (споруда 37), подібний будинок знаходився й на поселенні Сескло Б [Nanoglou 2008: 148].  Знахідки відкритого типу менш численні й на думку Яна Треннера вони виникли дещо пізніше чим моделі відкритого типу [Тrenner 2010: 95,127-135]. Серед них особливий інтерес викликає модель з поселення Платія Магула Заркоу, яка була знайдена разом з вісьмома антропоморфними фігурками під підлогою пізньонеолітичного житла, недалеко від місця у якому знаходилося вогнище (фот.2.) Модель інтерпретується як жертва, принесена під час будування житла його мешканцями [Gallis 1985: 20-24].

Цікаві знахідки, що поєднують антропоморфічні риси зі зображенням будівлі, відомі з поселень македонських неолітичних культур – Велушина-Породін і Анзабегово-Вршник. Вони представляють жіночу фігуру, тулуб якої немов «виростає» з покрівлі прямокутної споруди (фот.3-5). Тулуб має вигляд циліндра з отвором, який веде у середину будівлі. Покрівля цих будівель – пласка, двосхила або округла. У стінах прорізані вікна й двері у різних формах – овальні, прямокутні, у вигляді перевернутої літери Т. У підлозі іноді також знаходиться проріз, розташований навпроти отвору у циліндрі, що, на думку дослідників, могло забезпечувати комунікацію між небом та землею. Македонські дослідники вважають, що такі артефакти вказують на прадавній культ Великої Богині-Матері, від якої все починається. Як вже згадувалось, вони інтерпертують моделі як вівтарі Великої Богині [Šemrov, Turk: 45, 170-180]. Серед македонських мініатюр є також екземпряр з поселення Породін (фот.6), який нагадує модель відкритого житла з сіньми з поселення Платія Магула Заркоу [Šemrov, Turk: 230-231]. За подібним зразком створені й пізніші моделі, відомі в культурних комплексах Коджадермен-Каранове VI-Гумельниця і Кукутень-Трипілля.

З поселень культури Боян відомі знахідкі схематизованих моделей будівель з фасадом у формі п'ятикутника. У фасаді знаходиться овальний або п'ятикутний отвір, що проходить крізь всю будівлю. Моделі оздоблені заглибленим орнаментом з простих гоизонтальних і вертикальних ліній та зигзагів, що можливо передають малювання стін або конструкційні елементи будівлі - стовпи [Lazarovici, Lazarovici 2006: 541-543].

З домашнім контекстом зв’язана мінiaтюрка з Градешніци (Болгарія, фот. 8), датована на Каранове ІІІ. Вона була занйдена на підлозі житла 3А, яке можливо виповнювало також культові функції  [http://www.europeanvirtualmuseum.net]. Модель належить до закритого типу, з двосхилим дахом. Дах звінчується з обох сторін пластичними зображеннями людських голівок. Антропоморфні зображення знаходяться також на чотирьох кутах будівлі. Вхід до споруди має напівкруглу форму. Весь артефакт оздоблений врізними лініями та наколами. У зв’язку з орнаментом модель інтерпретується як представлення храму, хоча деяки дослідники вважають його зерносховищем, з уваги на ніжки та достаточно великий розмір дверей  [Morintz 2002: 104].

Багато знахідок мініатюрних зобрадень споруд знайдено також на поселеннях культурного комплексу Коджадермен-Каранове VI-Гумельниця. За численністю вони поступаються тільки кукутенсько-трипільським. Деякі моделі нагадують артефакти відомі в культурі Боян – вони також мають форму п'ятикутнка, оздобленого заглибленим орнаментом (фот.7) [Trenner 2010: 48, 53-55, 152, 156-163]. Відома знахідка моделі з Овчарова (фот. 11) дуже схожа на трипільську мініатюру споруди з поселення Сушківка (фот. 12). Обидві моделі зображують прямокутну будівлю, з невеликими сіньми перед входом та піччю й лежанкою. У моделі з Овчарова відсутнє кругле вікно, а також хрестоподібний вівтар в центрі споруди. Модель з Овчарова виконана менш старанно чим сушківська [Тодорова 1979: 63; Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т.2: 505-507].

В групі атрефактів з комплексу Коджадермен-Каранове VI-Гумельниця наявні також екземпляри, що не мають аналогій серед європейських знахідок. Маємо на увазі передусім дуже цікаву модель з поселення Кесціоарель (Căscioarele, фот.9) у Румунії. Вона зображує чотири невеликі будівлі, що стоять на високому постаменті. Кожна з чотирьох споруд маж прямокутний вхід та відносно великий отвір у протилежній стіні. Двосхилиі покрівлі та місця збігу стін увінчані конічними виступами, що можливо зображують роги-лунниці [Dumitrescu 1968: 381-394]. На розміщеній на сайті Віртуального музею фотографії видно, що деяки з них були реконструйовані, одначе частина збереглася [http://www.europeanvirtualmuseum.net]. Споруди дещо нагадують за формою модель з трипільського поселення Ворошилівка [Заєць, Гусєв 1992]. Постамент, на якому знаходяться ці будиночки, - нетиповий. Його висота 20б5 см, на ньому 22 отвори різного діаметру – 10 на передній стінці, 8 на задній, та по 2 на кожному з вужчих боків. Крім того він оздоблений паралельними прорізаними лініями. Аналогії цієї знахідки досі невідомі на територіїї південно-східної Європи. Модель знайдено під південною стіною споруи, датованого фазою А2 культури Гумельниця [Dumitrescu 1968: 381-394]. Вона була розташована у центрі поселення, в її середині знаходилося вогнище та глиняне підвищення – лава або подіум [Dumitrescu 1968: 381]. Модель інтерпретується, як мініатюра дійсно існуючого храму, або комплексу культових споруд, але – з огляду на високий постамент – також як зображення телю  [http://www.europeanvirtualmuseum.net].

Також знахідка з поселення Гумельниця не має досі аналогій (фот. 10). Характерною рисою цієї моделі є великі, нерегулярні отвори, розміщені у три яруси. Покрівля має форму трьох виступів, що можливо зображують покрівлі окремих будівель, кожен виступ увінчаний рогами-лунницями. У нижній частині моделі знаходятья ще три невеликих отвори [Morintz 2002]. Якщо прийняти, що тут йдеться про модель будівлі – можливо комплексу будівель, то зображення її (їх) дуже умовне, стилізоване.

Представниками культури Кукутень-Трипілля створено найбільше глиняних моделей будівель, зараз їх відомо около 70 [Шатіло 2005: 119-139]. Слід сказати, що для деяких моделей (маються на увазі моделі з Володимірівки, №№ 6 та 7 за статтєю О.О. Якубенко [1999]) представлено нову інтерпретацію – на думку О.О. Якубенко слід вважати їх фрагментами від моделй саней[2]. Стосовно їнших екземплярів (наприклад численних ніжок) – зарахування їх до категорії моделей будівель може викликати сумніви. Всеж таки, вказаній кількості не дорівнюють збірки артефактів з інших перечислених культур. Особливе значення для досліджень мають ті екземпляри, що збереглися майже повністю – тимківська, розсохуватьска, володимірівська, ворошилівська, сушківська, подурівська та інші моделі будівель[3]. Вони належать до різних хронологічних фаз розвитку спільноти Кукутень-Трипілля. Зараз ця група поповнилася за рахунок артефактів з так званої колекції «ПЛАТАР», але вони (якщо прийняти їх автентичність) лишені контексту, тобто інформації для археологів найважливішої (принаймні на сьогоднішньому рівні розвитку археології). Оськільки не знаємо навіть місця відкриття цих знахідок, то вони можуть використовуватись лише для порівняльного аналізу форми та орнаментації, але я не буду зараз залучати їх до дальших міркувань [Ukraina – światu 2008: 30, 36, 41, 43-44, 59, 91, 94].

Перші концепції щодо значення трипільських мініатур будівель виникли відразу після відкриття моделі з Попудні польським археологом Маріаном Гімнером у 1911 році. Знайдену модель, а також  інші артефакти трипільської культури, він пов'язував з домікенською цивілізацією. Округлу у формі модель, підняту на 6 ніжках, на його думку, можна було пояснити як культове зображення житла на стовпах [Himner 1933: 152-154]. Інтерпретації М. Гімнера дотримувались і інші дослідники [Kozłowski 1930: 33, Cehak 1933: 204-208]. Слід підкреслити, що моделі будівель довгий час сприймалися (й надалі сприймаються), як виняткові знахідки, через те вони ізолювалися від свого археологічного контексту (пор. нижче у статті). Інтерпертаційні спроби спиралися передусім на типологічний аналіз зовнішнього вигляду - залежно від способу зображення розглядані у даній статті артефакти дослідники інтерпретують як моделі споруд з житловим призначенням, будівель з сакральним статусом (храмів), господарських будівель (зерносховищ, хлівів, кошар), печей, а навіть – як у випадку моделей з культур Велушина-Породін і Анзабегово-Вршник – як вівтарі, присвячені Великій Богині – Матері [Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т.2: 344-345; Šemrov, Turk 2009: 43, 45, 170-180, Trenner 2010: 1-2, 5-8]. Нерідко ця інтерпретація – неоднозначна і спирається на наявність або відсутність деяких деталей інтер'єру й різновидів орнаменту, що пов'язуються з вірюваннями – маються на увазі передусім зображення бичачих рогів, сонця, місяця, рослин. Прикладом можуть слугувати трипільські моделі з поселень Черкасів Сад ІІ і Солончени І. Вони зображують подібні на чашу споруди з округлим вікном та входом навпроти нього (тип С за класифікацією Н.Б. Бурдо). Посередині моделі з Черкасового Саду ІІ знаходиться хрестоподібний вівтар. Деякі дослідники вважають, що вона зображує культову споруду – храм, інші – інтерпретують її як житло [Енциклопедія 2004, т.1: 376, т.2: 351; Гусєв 1996: 21,25]. Щодо моделі з Солончен І – у неї не має вівтаря й тому знахідка вважається моделлю житла заглибленого у землю [Пассек 1961: 64]. Так же неоднозначні інтерпретації щодо функції, яку моделі виповнювали для своїх творців. Існують різні думки на тему призначення цих знахідок, одначе дослідники погоджуються, що моделі – це культові предмети й вони передають частину способу, в який бачили світ їхні власники.

У ході досліджень з'явилися інтерпретації, що пов'язували знахідки мініатюрних будівель з ідеями врожаю, а також з обрядами випікання хліба, що, мало підтверджуватись деталями інтер'єру, відтвореними на моделях, такими як піфоси для зберігання зерна, миски, та зображення жінок, які розтирали зерно на борошно. З огляду на невелику кількість знахідок висловлювалися думки, що магічний результат обрядів, які були здійснені за допомогою моделей будівель, переходив на всіх жителів поселення. Власниками моделей мали б бути старші члени родів, що виповнювали роль жерців [Пассек 1949: 121-126; Черныш 1982: 247-248]. На думку Т.Г. Мовші  округла форма деяких знахідок була пов'язана з солярними вірюваннями. Згідно з цією концепцією, круг символізував сонце, якому, на думку дослідниці, представники трипільської культури приділяли важливе місце у своєму світобагляді. Підтвердженням того мали б слугувати зображені на деяких моделях вівтарі, що виражали культ домашнього вогнища, а також - опосередковано – культ сонця, як джерела життя [Мовша 1964: 101]. Б.О. Рибаков вважав, що зображення будівель з зооморічними деталями можна інтерпретувати як моделі громадських хлівів. У ширшому плані він відніс моделі будівель до ритуалів будівництва, що пов'язувались з ідеєю сакральності житла. Для обгрунтування цієї думки дослідником наводилися приклади моделей з дахом та без нього, яких творці мали використовувати на різних етапах домобудування [Рыбаков 1981: 161-164, 175-178]. Як слушно зауважила Н.Б. Бурдо характер будівницьтва був масовим, і таким чином магічні обряди, які його супроводжували, повинни залишити багато слідів. Моделі будівель – це поодинокі знахідкі, отже неможливо припустити, що вони використовувались у обрядах пов'язаних з домобудуванням [Енциклопедія трипільської цивілізації 2004, т.1: 380, Бурдо 2005 а: 135-136]. Стосовно моделі з Ворошилівки, покрівля якої увінчана рогами, С.О. Гусєвим була висловлена думка про використання цієї знахідки у церемонях пов'язаних з культом бика [Гусєв 1996: 24].

Противажними до вижчезгаданих можна вважати інтерпретації, що пов'язують моделі з поховальними обрядами та культом предків. У ранньонеолітичних культурах Близького Сходу вони використовувалися як урни. Аналогічні знахідки з території південної Європи були інтерпретовані як іхні редуковані відповідники, що втратили первинну функцію і набули значення помешкання для душ померлих, будучи для них субститутом дому в потойбічному світі [Cehak 1933: 231; Бибиков: 203-204; Бурдо 2005 а: 135-136]. Деякими дослідниками висловлюються думки про те, що в месопотамській архітектурі існували зразки, що якимсь чином були перенесені звідти на територію Європи й відтворювалися носіями трипільської культури у вигляді моделей будівель [Бурдо 2005 а: 142; Відейко 2002: 10-80; Відейко 2005: 80; Відейко 2003: 90-91].

Глиняні моделі будівель – це категорія, що об’єднує різноманітні знахідки. Це не дивно, якщо взяти до уваги хронологічний та географічний обсяг. Мені здається, що не перебільшуючи можна сказати, що кожен екземпляр – винятковий, та має ряд індивідуальних рис. З одного боку, це справляє, що мініатюри будівель є привабливим предметом досліджень, про що й загдувалося на початку статті. З другого боку, це є причиною труднощей у визначенні  окреслених умов, які повинен виповнювати артефакт, щоб безсумнівно віднести його до категорії моделей будівель. Прикладами можуть слугувати згадані вже артефакти з культур Велушина-Породін та Анзабегово-Вршник, які поєднують антропоморфні та архітектурні риси, так звана модель житла з епонімного поселення культури Гумельниця, або трипільські моделі з Солончен та Черкасового Саду ІІ [Šemrov, Turk 2009: 170-181, 214-217; Morintz 2002: 97, Пассек 1961: 64; Енциклопедія 2004, т. 1: 376; т. 2: 351].  Така ситуація спричинює також труднощі у пошуках спільних рис окремих екземплярів, які могли б створювати характерний для них синтаксичний код. Синтаксичний аналіз орнаментики та форм моделй може допомогти дати відповідь на питання чи моделі будівлі слід сприймати як своєрідні посудини, чи вони білижчі антропоморфним та зооморфним статуеткам, а також загалом про місце моделей у світогляді давніх суспільств.

Різноманітність розгляданих артефактів - це одначе найменша зі складностей, що виникають у ході досліджень моделй. Найбільш серьознна проблема, як здається, це неповні інформації про знахідку у публікаціях. Цей закид відноситься передусім до старшої літератури, які часто обмежуються вказівкою на археологічну пам’ятку та описанням зовнішнього вигляду артефакту. Відсутні зате дані про контекст знахідки, тобто вичерпна інформація про її оточення (об‘єкт, стратиграфічну ситуацію), та супроводжуючі атрефакти (пор. зауваження на тему так званих предметів культу у лендельській культурі, зроблені Е. Банффі [Bánffy 1997: 8]). Будь-які дослідження, мета яких встановити місце моделей будівель (а у ширшому плані – також житла) у зазанаванні світу представниками неолітичних та енеолітичних культур, не можуть обмежуватись типологічними розробками та аналізами зовнішньої форми артефактів (які, звичайно, мають незаперечну наукову вартість). Вони повинни спиратися передусім на археологічний контекст знахідки.  Глиняні моделі будівель з огляду на свою специфіку – рідкість, незвичайну форму, а навіть естетичну «привабливість» часто трактувалися як особливі предмети, відділені від супровідніх «рядових» знахідок та контексту. Мені здається, що непоганою метафорою положення моделей будівель може слугувати польське окреслення таких особливих знахідок – zabytki wydzielone (відокремлені знахідки).

Моделі будівель, контекст яких відомий, здаються однозначно пов’язані з поселеннями. Більшість знайдено у залишках житлових споруд, або поблизу них, а також у супроводжуючих житла ямах. Мені досі невідомий ні один приклад такого артефакту з фунеральним контекстом. Слід одначе сказати, що кожна нова знахідка може суттєво змінити ситуацію.

Однією з причин сигналізованих проблем у дослідженнях моделей будівель може виступати стан збереження знахідок. Лиш поодинокі збереглися цілими, або майже цілими (напр. моделі з Платія Магула Заркоу, Розсохуватки, Володимірівки). Одначе, більшість з них знайдена у фрагментах, іноді маловиразних. У випадку деяких артефактів, представлених такими маловиразними фрагментами (напр. ніжками) інтерпретація ускладнюється, або в загалі неможлива, з чого можуть виникати різні помилки [Gusev 1995: 187; пор. зауваження О.О. Якубенко 1999: 93]. Важко сказати, на скільки фрагментарність окресленого артефакту є результатом умов депозиції та постдепозиції на даному поселенні, на скільки вона виникає з самої конструкції артефакту (наявність місць вразливих до переломів, тріщин) [Trenner 2010: 84].  Такий стан збереження моделей виникає можливо також внаслідок навмисної дії людини, яка використовувала даний артефакт – напр. знищення його у ході або після здійснення якогось ритуалу (пор. зауваження Н. Каліча відносно фрагментарності антропоморфних статуеток у неолітичну добу [Kalicz 1998: 19]). Результатом фрагментарного збереження моделей є також рівень вірогідності реконструкції повного зовнішнього вигляду цих артефактів (напр. моделей зі славнозвісної колекції ПЛАТАР (Ukraina Światu 2008). Реконструкції артефактів здійснюються дуже часто з метою експонувати їх на музейних виставках - підкреслюються найяскравіші риси знахідки, щоб притягнути увагу та зацікавіти глядачів, які здебільшого не мають справу з професійною археологією. Дослідникові може бути важко визволитися від запропоновано реставратором вигляду артефакту, щоб подивитися на нього в новий спосіб.

Спроби створити порівняльну хронологію керамічних моделей будівель, яка могла б дати відповіль на питання про лінію розвитку розгладаної категорії артефактів, також викликають проблеми. Для кожної з археологічних культур, у якій наявні моделі будівель, існує низька радіовуглецевих дат, як каліброваних, так і некаліброваних. Ці дати отримані з різних матеріалів (кісток, вугілля, кераміки) у різний час у різних лабораторіах. Вони часто мають значне стандартне відхилення, й дуже складно порівнювати їх між собою (пор. напр. зауваження відносно хронології трипільської культури [Енциклопедія 2004, т. 1: 85-95]).

Підсумовуючи, слід сказати, що у дослідженні моделей будівель, а у ширшому плані також інших так званих «культових» предметів, виступають певні проблеми, викликані не тільки станом збереження знахідок, але також (а можливо – головним чином) неповними інформаціями про артефакти у присвячених їм публікаціях. Як вже згадувалося, без вичерпних даних стосовно археологічного контексту знахідок, важко наважуватися реконструйувати значення моделей будівель у світогляді людей, які їх створювали, отже й очікувати вирішення таких спірних питань, як походження, або функція моделей будівель. Можна надіятися, що з кожною вичерпно публікованою знахідкою, зростає шанс дати на ці питання відповідь.

 

 

Список скорочень:

КСОГАМ - Краткие сообщения Одесского государственного археологического музея. Одесса.

МИА - Материалы и исследования по археологии СССР. Москва, Ленинград.

 

Список літератури:

 

Cehak H.

1933 Plastyka eneolitycznej kultury ceramiki malowanej w Polsce, Światowit t.14, 164-252.

 

Dumitrescu H.

1968 Un modèle de sanctuaire discouvert à Căscioarele, Dacia 12, 381-394.

 

Dumitroaia G., Preoteasa C., Munteanu R., Nicola D.

2005 Primul muzeu Cucuteni din România , Bibliotheca Memoriae Antiquitatis vol. XV.

 

Gallis K.

1985 A Late Neolithic Foundation Offering from Thessaly, Antiquity vol.59, 20-24.

Gusev S.A.

1995 Hausmodelle der Tripolje-Kultur , Praehistorische Zeitschrift Bd. 70, 175-189.

Harat K.

2008 Domostwa ludności kultury trypolskiej (Maszynopis pracy magisterskiej). Poznań.

Himner M.

1933 Étude sur la civilisation premyceniene dans le bassine de la Mer Noire apres des foulies personelles, Światowit t.14, 26-163.

Kowalski A.P.

2001 Myślenie przedfilozoficzne. Poznań.

 

Kozłowski L.

1930 Budowle kultury ceramiki malowanej w świetle badań przeprowadzonych w Koszyłowcach, Niezwiskach i Buczaczu, Archiwum Towarzystwa Naukowego we Lwowie, dz.2.t.7.z.2.

Lazarovici C. M., Lazarovici G.

2006 Arhitectura neoliticului şi epocii cuprului din România, volumul I, Bibliotheca Archaeologica Moldaviae vol. IV (http://arheologie.ulbsibiu.ro/publicatii/carti).

Morintz A.S.

2002 Despre semnificaţiile reprezentărilor miniaturale din lut, de construcţii şi mobilier, în neoliticul României, Thraco-Dacica 23, 93-117.

Nanoglou S.

2008 Building biographies and households. Aspects of community life in Neolithic northern Greece , Journal of Social Archaeology vol. 8(1), 139-160.

 

Palliardi J.

1916 Hlinene modely neolitickych chyši, Časopis Brünn 16: 39-52.

Šemrov A., Turk P. (Eds.)

2009 Neolithic Art in the Republic of Macedonia. Ljubljana.

Sotiriadis G.

1905 Untersuchungen in Boiotien und Phokis, Athenische Mitteilungen XXX, 113-140.

Telegin D.

1999 Dniepr jako pogranicze zachodnioeuropejskich (bałkańskocentralnoeuropejskich) i wschodnioeuropejskich wspólnot etniczno – kulturowych w neolicie i eneolicie, V-III tysiąclecie p.n.e., Folia Praehistorica Posnaniensia t. IX, 9-37.

Theocharis D. (Ed.)

1973 Neolithic Greece. Athens.

Trenner J.

2010 Untersuchungen zu den sogenannten Hausmodellen des Neolithikums und Chalkolithikums in Südosteuropa , Universitätsforschungen zur prähistorischen Archäologie Bd. 180. Bonn.

Ukraina Światu

2008 Ukraina Światu. Skarby Ukrainy z kolekcji „PŁATAR”. Warszawa.

Бибиков С. Н.

1953 Раннетрипольское поселение Лука – Врублевецкая на Днестре. К истории ранних земледельческо-скотоводческих племен на юго-востоке Европы , МИА –№ 38. Москва, Ленинград.

Бурдо Н.Б.

2005 а Сакральний світ трипільської цивілізації. (електорнніе видання) Київ.

2005 б Керамические модели построек трипольской культуры (електронный вариант).

Видейко М.Ю.

2005 Путешествие в трипольский мир (электронное издание). Киев.

Відейко М.Ю.

2003Трипільска цивілізація. Київ.

2002 Трипільські протоміста. Історія досліджень. Київ

Гусєв С.О.

1996 Моделі жител трипільської культури, Археологія №1, 15-29.

Енциклопедія

2004 Енциклопедія трипільської цивілізації в 2-х томах, т.1, т.2. – 656 с.

Мовша Т. Г.

1964 О некоторых моделях жилищ трипольской культуры, КСОГАМ за 1962 г., 95-102.

Пассек Т. С.

1961 Раннеземледельческие (трипольские) племена Поднестровья, МИА №84.

1949 Периодизация поселений трипольской культуры (III-II тысячелетия до н.э.), МИА №10.

Попов Р.

1914 Предисторически Денева Могила при село Салманово, Известия на Българското Археологическо Дружество 4, 148-225.

Рыбаков Б. А.

1981 Язычество древних славян. Москва.

Тодорова X.

1979 Энеолит Болгарии. София.

Энеолит СССР

1982 Энеолит СССР, Археология СССР в 20-и томах. Москва.

Шатіло Л.О.

2005 Глиняні моделі будівель культури Кукутені-Трипілля, Исследование поселений-гигантов Трипольской культури в 2002-2004 гг, .119-139.

Якубенко О.О.

1999 Моделі жител з трипільських колекції музею, Національний музей історії України: його фундатори та колекції. Тематичний збірник наукових праць: 86 – 111.

 

 

[1] У цьому місці хочу висловити подяку Наталії Борисівні Бурдо та Михайлу Юрійовичу Відейко за надані матеріали та допомогу під час мого стажування у Києві.

[2] Я дуже вдячна Олені Олександрівні Якубенко за цю інформацію, а також за можливість ознайомитися з матеріалами, які зберігаються у фондах Національного Музею Історії України в Києві.

[3] Оскільки моделі будівель трипільскої культури добре відомі українським дослідникам, вони не будуть описуватися детально.