ВІДЕЙКО
М.Ю.
кандидат
історичних наук
старший науковий
співробітник
Інститут археології НАН
України
Неподалік
від західного кордону Польщі, в
центрі міста Ланцут, посеред
розкішного парку милує око
захищений бастіонами замок. В
центрі України, на околиці міста
Тальне, посеред зарослого підліском
парку із вікових дерев, сховалися
будівлі невеличкого, давно не
ремонтованого, мисливського замку.
Розділені
понад тисячею кілометрів та нині ще
й державним кордоном ці два
стародавні замки пов'язані з історією
родини графів Потоцьких, яким у XVIII ст. належали
величезні маєтності на теренах Речі
Посполитої. Обидва замки у ХХ ст.
стали державною власністю, але
різними виявилися їх долі та
сучасний стан.
Ланцутський
замок було перетворено із твердині
на палац у другій половині XVIII ст., тоді ж закладено парк в англійському
стилі. Величезні, у багато обхватів
липи, платани, дуби та інші дерева
нагадують про його вік. Лише кілька
приміщень частково зберегли деталі
інтер'єрів
суворої епохи, коли замок мав
протистояти набігам татар та
походам козацьких армій. Розкішні
апартаменти властителів замку
доповнювали зали для прийомів,
балів, салони, в тому числі музичний
(із власною колекцією нот), замковий
театр - невеликий за розмірами, але
досконало обладнаний і розкішно
убраний. Окреме приміщення
збудували для зимового саду, де
зібрано екзотичні рослини з усього
світу. До послуг господарів та
гостей зібрана також досить поважна
(понад 20 тисяч томів) бібліотека:
енциклопедії, описи подорожей,
етнографічні нариси, мемуари
коронованих осіб та політиків. У
окремій галереї представлена
зібрана господарями, відповідно до
моди XVIII
- ХІХ ст., колекція античних
старожитностей - переважно
мармурові скульптури, фрагменти
статуй, привезені з Італії та Греції.
Штат
обслуги замку складав близько 160
осіб. Приблизно стільки ж він
нараховує і зараз - адже догляд за
багатьма тисячами квадратних
метрів покоїв є досить копіткою
працею. На утримання йшли доходи із
земельних володінь, які складали
кілька десятків тисяч гектар, а
також копійчина від горілчаного
заводу (уславився на всю Польщу
лікерами), інших підприємств. В
кінці липня 1944 року останні із
родини Потоцьких залишили замок (разом
із 11 вагонами сімейного скарбу).
Проте чимало й зосталося -
приміщення замку нині аж ніяк не
виглядають порожніми. Меблі,
картини, посуд, колекція зброї,
мисливські та військові трофеї… У
одному із коридорів можна натрапити
на портрети князів Острозьких (на
повний зріст), підписані кирилицею.
З
1944 року замок є власністю держави, в
якій перебуває і досі. Ним
опікується Міністерство культури.
Слід віддати належне новим
властителям замку, завдяки яким
величезна споруда сприймається не
лише як музей, а як житло, з якого
тимчасово вийшли господарі. Замок
не обділений увагою туристів.
Бажаючі можуть оглянути замок і
вдень і вночі. Екскурсії збирають
кожні півгодини при вході, у
величезній вітальні, до якої раніше
заїжджали графські карети, для яких
створено окремий музей. Не лише
туристи є відвідувачами замку. Тут
проводяться зустрічі, "на
найвищому рівні", за участю
президентів, коронованих осіб -
замок тимчасово повертається до
часів своєї колишньої величі. Ця
розкіш доступна не лише коронованим
особам. У замку проводять наукові
конференції, а банкетну залу можна
замовити для весільного обіду.
Велику увагу приділяють
підтриманню та збереженню
двохсотгектарного парку. Останнім
часом повертають первісний вигляд
алеям. Тут не лише підсаджують нові
дерева, але й замінюють асфальт та
бетон на гравій у стилі XVIII ст. Спокій відвідувачів парку, який
відчинений до пізньго вечора - 23.00
охороняє поліція - авто із написами
"замкова сторожа" курсують по
алеям з ранку до вечора. При цьому
вхід до парку є вільним - платні лише
екскурсії по приміщенням замку.
Перенесемося
тепер із затишного, розкішного
Ланцута на тисячу кілометрів
східніше, до України. Навряд чи
знайдеться багато бажаючих
відвідати прити ночі парк навколо
Тальнівського замку. Хоча студенти
будівельного коледжу, які мешкають
у гортожитку, розташованому у сотні
метрів від узлісся, змушені робити
це щодня і до того звикли. Вдень парк
нагадує густий ліс, серед якого
можна угледіти величезні дерева.
Саме вони лишилися чи не останніми
свідками колишньої величі цього
місця. Парк і мисливський замок біля
Тального були закладені ще
наприкінці XVIII ст., в ті часи,
коли зводилася прекрасна Софіївка,
парк-символ кохання. Була своя "скела
кохання" й у тальнівському парку,
був там каскад ставків, підземний
хід. Були сонячні зелені галявини,
узбіччя, прикрашені величезними
дубами, вік яких вимірюється
сотнями років.
У
ХІХ ст. парк і палац перейшли у
власність графа Шувалова - як посаг
за дружиною із роду Потоцьких. На
початку ХХ ст. палац перебудовано із
цегли у англійському стилі. Дві вежі,
ганок з болюстрадою, флігель. Вежу
прикрашає щит із гербом Шувалових,
на якому зображено єдинорога та
гордим девізом - " PROVIDENTIA
DUCE". Вся ця розкіш
підтримувалася коштом десятків
тисяч гектар угідь Тальнівського
ключа.
Парк
і мисливський палац перейшли в
державну власність після 1917 року.
Про його колишніх власників нині
нагадують лише надмогильні плити,
підібрані і збережені працівниками
музею. Доля палацу склалася не
найгірше - тут
розташовувалися навчальні заклади
Останніми тут навчалися студенти
будівельного коледжу. Зовні палац
підтримували у належному стані.
Звичайно, про збереження інтер'єрів чи рухомого майна за таких обставин
не йшлося. Парк поступово заростав,
а в часи німецької окупації був
частково вирубаний на дрова. По
війні тут влаштували дитячий табір
відпочинку. Для студентів збудували
стадіон.
Лише
1987 року технікум поступився
частиною приміщень першого поверху,
де було влаштовано Тальнівський
районний музей історії
хліборобства. Зусиллями директора
музею, В.Ф. Мицика, зібрано чималу
колекцію старожитностей,
етнографічних та краєзнавчих
матеріалів. Музей став осередком
науково-просвітницької роботи,
видавав власну газету під назвою
"Світовид".
Співпраця
із експедиціями Інституту
археології та власні археологічні
дослідження музею відкрили новий
напрямок розвитку музею. На початку
90-х років директором музею та
науковцями Інституту археології
висунуто ідею створення у замку
музею трипільської культури
на основі переданих музею
колекцій старожитностей із
розкопок поселень-гігантів
Майданецьке і Тальянки.
Тим самим було б створено не
лише оригінальний музей, але і центр
наукових досліджень у самому серці
трипільської цивілізації. Про таку
перспективу чимало говорилося на
міжнародних археологічних
конференціях, які тричі проводилися
на тальнівщині 1990-1993 роках. Навіть
100-річчя відкриття трипільської
культури науковці відзначали саме у
цих краях і прийняли тоді чергове
звернення із закликами про
створення музею та заповідника.
Коли
будівельний технікум став
називатися коледж та нарешті
перебрався у нове приміщення, шлях
до реставрації замку і
реконструкції музею було відкрито.
Замовлено проект і розпочато
відновлення парку. Однак середина 90-х
стала переломною в історії замку,
парку і музею. Переломною в тому
відношенні, що криза, яка охопила
музейну галузь в ті роки у всій
повноті позначилася на них.
Відключення світла, опалення,
невиплата жебрацької
заробітньої плати, скорочення і без
того скромних штатів. Зали, у яких
холодно і пахне пліснявою,
експонати, що потерпають від
підвищеної вологості. Символом
руїни останніх 15 років можна
вважати берізку, що виросла на даху
замку. Лише присутність у замку
співробітників музею рятує його від
пограбування і остаточного
руйнування.
Звичайно,
можна вважати, що доля
тальнівського замку і парку не до
порівняння із трагедією Батурина чи
інших замків і палаців України. Але
у більшості випадків ті руйнування
почалися багато десятиліть тому, а у
Тальному руйнувалося
те, що було у пристойному стані
якихось десять років тому. Кожен рік
заощадження державою коштів на
опаленні, охороні замку збільшували
на значно більшу суму вартість
кошторису на його відновлення.
Розташований
у 40 км від Умані з її знаменитою
Софіївкою, тальнівський комплекс
має цілком пристойні перспективи
для розвитку. Туристичні ж ресурси
району унікальні. Це не лише
мисливський палац, музей і парк із
ставками, але і заповідник "Трипільська
культура", створений 2002 року на
території Черкаської області.
Заповідник
опікується десятьма видатними пам'ятками
світового значення. Це протоміста
трипільської культури, із яких сім (Веселий
Кут, Глибочок, Майданецьке,
Онопріївка, Піщана, Тальянки)
розташовані саме в Тальнівському
районі, в радіусі 7-12 км від діючого
музею. Дирекція заповідника
базується (разом із власним музеєм)
в с.Легедзине. До цього слід додати
археологічні експедиції, які щороку
працюють на тальнівщині.
Чи
має цей туристичний ресурс
перспективи до розвитку ? Нині стало
зрозуміло, що дослідження лише
феномену трипільських протоміст
вимагає десятиліть археологічних
розкопок. Дослідження протоміст
зацікавило науковців як в Україні,
так і за її межами. Спонсорські
кошти на розкопки Тальянок,
найбільшого із відомих поселень (площею
у 450 гектарів!) кілька останніх років
регулярно надходять із США і Європи
( як розповідають дослідники,
отримано і витрачено вже 100000
доларів).
У
тальнівському замку нагромаджено
достатньо колекцій трипільських
старожитностей, щоб створити
першокласний музей Трипільської
культури. Справа у ремонті палацу,
його обладнанні та реставрації
зібрань. Чи не найбільшою головною
біллю організаторів трипільського
музею стане якісна та швидка
реставрація експонатів, насамперед
керамічних виробів, бо
потребуватиме коштів, часу,
кваліфікованих фахівців. У замку є
досить місця для музею, готелю, залів та
апартаментів для проведення
зібрань, у тому числі на найвищому
рівні. Потрібні кошти, щоб втілити у
життя вже існуючий проект
відновлення стародавнього парку.
Поодинокі
туристи із США, Канади, Австралії,
колеги-науковці, яким пощастило
оглянути трипільські старожитності,
музей, палац і парк в Тальному
завжди висловлювали щире
захоплення побаченим - навіть у
такому стані. Що ж їх завжди дивує -
це жалюгідний стан унікальних пам'яток, особливо
замку в Тальному. Люди здатні
зрозуміти стан місцевих доріг,
готелів, сервіс у ресторанах. А от
збагнути державне відношення до
історико-культурної спадщини в
Україні - не можуть. Два замки із
володінь родини Потоцьких, колись в
одній, а нині у двох державах. Два
замки, які належать нині народам цих
країн. Дві долі, різні так само, як і
долі обох держав. Але хто виніс
вирок, що долю тальнівського замку
змінити неможливо ?
