Trypillian Civilization 5400 - 2750 BC

***

©2002-2006
Kolos Corp.
E-mail

Трипільська культура, політика і політики

Трипільська культура, не в останню чергу через увагу, що їй приділяє український політикум на чолі з президентом Ющенком, сьогодні чи не найпопулярніша політико-історична тема в мас-медіа. Фактично суть усіх публікацій зводиться до двох тез. Перше - Україна, українці та вся європейська цивілізація походять від трипільців. Друге - трипільська культура збережена тільки завдяки титанічним зусиллям приватних колекціонерів. Обидві ці тези є хибними і дуже небезпечними. В трипільську проблему масово занурюються політики, і ситуація навколо етноісторичних інтерпретацій перетворюється на трагікомедію. В жовтні 2004 Київ зібрав провідних спеціалістів-археологів з багатьох країн. Конгрес "Трипільська цивілізація" був дійсно першим за багато років науковим зібранням високого рівня.

Пан Черняк зазначив, що трипільці знали гончарство, ткацтво, вирощували пшеницю, розводили худобу, мали духовний світ тощо. Тобто звичайна реферативна курсова робота першого курсу. Серед найвідоміших вчених!

Серед учасників того ж конгресу "Трипільська цивілізація" з’явився ще один провідний "трипілезнавець" – народний депутат Заєць. У своїх тезах він чесно зізнається, що останнім часом йому вдалося прочитати "кілька десятків наукових праць та газетних публікацій".

Після такої заяви автор без вагань приєднується до погляду, який "дає нам, врешті-решт, відчуття єдності, відчуття національної гордості". І погляд цей викладений Зайцем дуже конкретно: "Трипілля – не просто одна з культур, а засаднича для європейської цивілізації культура. Трипілля важливе не тільки як прабатьківщина українців. Трипілля – значущий корінь, засадниче цивілізаційне вогнище становлення всієї індоєвропейської спільноти".

Один зарубіжний учасник конгресу в кулуарах іронічно запитав свого колегу з України: "якщо ви такі древні та найкращі, чому ви так погано живете?".

Поступово теза щодо походження українців від трипільців перетворюється на суто політичну. (Історія науки вже знає приклади такого використання археології. Під час Другої світової війни це було притаманно Третьому Райху).

Варто було б подумати й вітчизняним політикам – чи не є доведення первородства одного етносу спробою водночас довести другосортність усіх інших.

Приватне колекціонування теж, як не дивно, зведено до протистояння професіонал – любитель. Утім, колекціонери переконані, що рятують трипільську культуру від розкрадання, від знищення "чорними археологами" та популяризують її унікальність.

В кабінеті Ющенка. Фото з його сайту

Визначення "чорна археологія" насправді включає в себе не тільки нелегальні розкопки. Складовою частиною цього явища, що перетворилося на національну трагедію, є нелегальний обіг предметів, отриманих внаслідок нелегальних розкопок. Перше не існує без другого, попит стимулює пропозиції.

Ані в радянські часи, ані зараз археологічна знахідка приватною особою не могла і не може бути одержана в законний спосіб. Предмет, що перебуває не у державній власності є краденим або з музею, або із землі.

Якщо ці речі викуплені у посередників і поважні колекціонери не самі організували таке "вилучення", то ця діяльність є скупкою краденого.

Конвенція про заходи, спрямовані на заборону та запобігання незаконному ввезенню, вивезенню та передачі права власності на культурні цінності була ратифікована президією Верховної Ради УРСР ще 1988 року і є частиною нашого національного законодавства.

Вона передбачає, що кожна країна - член конвенції - повинна ухвалити необхідні заходи, задля попередження незаконної передачі права власності на культурні цінності.

Європейська конвенція про охорону археологічної спадщини, що ратифікована Верховною Радою України у грудні 2003 року, вимагає: "обмежити … обіг об’єктів археологічної спадщини, отриманих в результаті приховування або здійснення нелегальних розкопок, або незаконного вилучення під час санкціонованих розкопок".

Тож, купуючи трипільські знахідки, колекціонери фінансують грабіжників. Не маючи відповідної реставраційної освіти та знань про умови зберігання – знищують раритети. А посилання на стан вітчизняних музеїв з вуст впливових та й небідних людей шокують відвертим цинізмом.

Варто згадати історію з львівським архівом. Показово, що реально займатися цією брудною справою почали лише після того, як з нею пов’язали певних осіб, що опинилися серед тих, хто програв вибори.

Ніхто поки що не побачив, як ця історія нагадує ситуацію з археологічними колекціями. У 2002 та 2003 роках Верховна Рада приймала дві постанови де, зокрема, йшлося про необхідність термінової перевірки фондів інституту археології та зарахування колекцій з цих ніколи не облікованих фондів до державної власності.

Робота ця так і не була розпочата, стан фондів ніхто не перевіряв й не збирається. А приватні колекції поповнюються (начебто тільки з базару) і вже відкрито виставляються.

Бажання красти самому заради того, щоб не крали інші – геніальний та простий винахід. Великого попиту на трипільську культуру серед колекціонерів поза межами України поки що не існує. Хоча, в разі розвитку ситуації за сценаріями наших горе-збирачів, може з’явитися.

Кілька тижнів тому в "Дзеркалі тижня" з’явилася стаття Мойсеєнка, де автор з гордістю повідомив про те, що у жовтні цього року трипільська складова колекції "Платар" буде презентована в Лондоні, Берліні, Афінах, Каїрі, Анкарі, Тегерані та Пекіні дружиною українського президента.

Натомість офіційний сайт президента повідомив: "під час зустрічі, що відбулася у штаб-квартирі ЮНЕСКО, Катерина Ющенко та Коїчіро Мацуура обговорили питання відкриття у Парижі під егідою ЮНЕСКО спеціалізованої виставки, присвяченої Трипільській цивілізації".

Цікаво, як автори ідеї презентації в Європі приватної археологічної колекції уявляють собі реакцію цивілізованих країн? Чи відомо їм, що в тій самій Франції пошук скарбів за допомогою детекторів металу вважається кримінальним злочином?

Там у приватній власності знаходяться лише предмети, знайдені ще у 19 столітті або завезені з таких країн як, наприклад, Сирія, Афганістан чи Україна. Утім, здається, цей вивіз зупинити не вдасться.

Схему вже було випробувано у квітні цього року, коли на виставку ЕКСПО-2005 в Японію вивезли частину колекції Поліщука. Цю аферу спробувала викрити СБУ.

Було з’ясовано, що археологічні раритети вивозяться під назвою "предмети побуту, Україна". Запрошені експерти з національного музею історії України та державної служби охорони культурної спадщини підтвердили незаконність вивезення.

Проте раптом (протягом одного дня) з’явилося рішення суду, причому його засідання відбулося без участі правоохоронців та експертів. Суд визнав дії правоохоронців незаконними. Кажуть, до цього був причетний ще один народний депутат – Петро Ющенко, брат президента України, помічник якого, пан Поліщук, і є власником цієї колекції.

Продовженням відпрацювання такої нахабної схеми мала стати виставка "Трипільська культура", організована Львівським історичним музеєм в польському місті Стальова Воля, що її було відкрито 7 жовтня.

Процедуру вивезення нелегальних раритетів розробили майже ювелірно. Речі, що належать тому самому помічнику народного депутата Ющенка Поліщуку, були передані на тимчасове зберігання до державного музею, який далі і організовував виставку, не повідомляючи польську сторону про нюанси з правом власності.

Віддамо належне працівникам Мінкультури та СБУ – дозвіл на вивезення незаконно здобутих приватних речей у складі цієї виставки вони так і не підписали.

Ситуація виходила з-під контролю, запахло скандалом. З’ясувалося, що директор Львівського історичного музею Чайковський має неабияку "громадянську" позицію – на знак протесту проти рішення міністерства він подав у відставку.

Утім, Львівський музей має одну з найкращих в Україні колекцій трипільської культури, яка не потребує ніяких приватних "доповнень". На щастя, приватна колекція не виїхала до Польщі, бо в іншому разі наслідки цієї виставки стати б серйозним ударом по іміджу України.

Польща це країна високої громадської свідомості та ще й один з лідерів європейської археології. Ставлення до грабіжництва пам’яток археології там відповідне, а вплив преси та інтелігенції надзвичайно великий.

Окрім загальних юридичних та моральних питань, виникає і питання доцільності такого вчинку – адже в різних українських музеях зберігається безліч унікальних трипільських знахідок.

Той самий Львівський історичний музей. А крім нього, ще й Кам’янець-Подільський краєзнавчий музей, Національний музей історії України (колекція самого Хвойка!), Одеський археологічний музей, Черкаський краєзнавчий музей, Переяслав-Хмельницький музей-заповідник, Вінницький краєзнавчий музей, це тільки найбільш відомі збірки. Проте країну мають презентувати чомусь приватні, невідомо як здобуті зібрання.

У часи, коли представники нинішньої влади знаходилися в опозиції, ідея колекціонування заради порятунку культурної спадщини, з великими перебільшеннями, мала право на існування. Справді, та, стара влада, на проблему знищення пам’яток археології заплющувала очі.

Сьогодні ж ситуація мала би змінитися. Якщо президент цікавиться археологією, якщо він розуміє, в якому становищі знаходиться культурна спадщина, він мав би відразу оголосити жорстку боротьбу з грабіжництвом. Цього не тільки не зроблено, навпаки, приватним археологічним колекціям дали зелене світло на найвищому рівні.

Влада в Україні залишається малокультурною та малограмотною. Свої бажання та інтереси вона ставить вище інтересів суспільства, а критичне ставлення до себе часто ігнорує.

Суспільство ж, за винятком невеликої кількості роз’єднаних індивідів, на жаль, не може визначити загальнолюдські культурні цінності як свій пріоритет.

Перспектива збереження нашої культурної спадщини через призму інтересу до трипільської культури виглядає сумно. Швидше за все, найближчим часом ми матимемо офіційну ідею первородства української нації, над якою сміятиметься увесь світ.

А проблема охорони культурної спадщини відімре, оскільки з кожною пограбованою пам’яткою все менше і менше залишається потреби щось охороняти.