Iurii Mosenkis, Maryna Yarmolinska

 

EUPHONY OF THE POETIC EPIC BY OLEKSII DOVHYI

 

The euphony is the main feature of poetics of Ukrainian contemporary poets that continue traditional Ukrainian literary tradition of the XIX-XX cc. Poetry of O. Dovhyi is of a such type. The rhythmic and metric properties are accompanied by the alliterations and assonances that creates additional expressive force of the text. The poetry that was studied is an example of the synthesis of the verbal rhythm and euphony. The poetic text is loaded with anagrams that make the text sound like the ancient sacral texts. Such highly complex organization of the text in its different language levels supports the principle of the language as a system proclaimed by W. von Humboldt and afterwards elaborated by O.S. Melnytchuk, and I.O. Holubovska’s hypothesis that language world picture is verbalized on all levels of language 

Keywords: euphony of language, phonetic organization of poetry

 

Юрій Мосенкіс, Марина Ярмолінська

 

ЕВФОНІЯ ПОЕТИЧНОГО ЕПОСУ ОЛЕКСІЯ ДОВГОГО  

 

Поезія О.П. Довгого є дуже своєрідним з погляду звукової організації явищем, поєднуючи увиразнену ритміку і розвинений, деталізований звукопис із простим, дохідливим і водночас філософським, глибоко афористичним змістом.

«Висота»: У дерев є така висота: // Піднімать над віками літа, // Все одвіять і все одкружить, // І, над смертю піднявшися, жить. // Там, під ними, зотлілі роки, // Перед ними — очей маяки, // До яких ще потрібно нести // Радість сонячної висоти. // У житті є така висота: // Не пустить за вітрами літа, // Не розвіять в собі задарма // Силу крові і силу ума. // Кожен день — на сьогодні вже рік. // Кожен рік — на сьогодні вже вік. // Якщо ти в цій епосі єси, // У дерев набирайся краси. // У людей є така висота: // До зеніту дорога крута. // Чи зумієш, товаришу, ти // Чисту совість туди донести, // Щоб о мужній майбутній добі // Дух планети вмістити в собі // І, обравши найвищу мету, // Поєднать глибину й висоту?

Евфонійними рисами поезії виступають:  

1) ассонанс на а, особливо підкреслений у наголошених позиціях (у тексті підкреслено);  

2) уживання слів із «гармонією голосних» – окальним повтором у межах однієї лексеми: дерев, така, піднімать, ними, зотлілі, задарма, сьогодні, набирайся, дорога, глибину;  

3) алітерація на т – частотний приголосний українського мовлення, що створює особливий ритмічний малюнок завдяки асоціаціїї зі звуками ударів (у тексті виділено жирним).     

«Жайвір»: Було так завше. Завше так було. // Весну приносив жайвір у село. // На ще холодне поле в тумані // Він перший сіяв зернечка-пісні. // Потому, сонцем скупаний в росі, // Красиво й щедро сходив той посів. // Тому до неба тягнуться жита, // Коли над ними жайвір проліта.  

Серед евфонічних особливостей розгляданого вірша, що гармонізують його звукову будову, слід особливо виділити

1) алітерацію сонорних р, л, м, н та напівголосних й, в губно-губне

2) використання м’яких і пом’якшених приголосних.  

Сукупність наведених засобів забезпечує імітацію голосу жайворонка.

«Родовід»: Наш родовід іде від плуга, // Від рала і від лемеша. // До колосків, налитих туго, // Моя прихилена душа. // Мій пращур у Приснов’ї дикім // Був цілини відкривачем. // Всі його подвиги великі // Не починалися мечем. // Не знав він списа і забрала, // І слова чорного «війна»: // Він починавсь увесь із рала, // З простої мудрості зерна. // А мудрість та непереборна, // Як сила кореня й зела, // Людину з днів, лихих і чорних, // До світлочолості вела. // Хоч не одна чужа навала // До нас котилася вночі, // Всепереможна сила рала // Тупила скровлені мечі. // На цій землі конала згуба // Племен жорстоких і країн, // А дух високий зернолюба // Ізнов підводився з руїн. // Таке єство землі і плуга, // Така вже сутність лемеша. // До колосків, налитих туго, // Моя прихилена душа.  

Поезія «Родовід» виразно позначена тими самими фонетичними особливостями, що й розглянута вище поезія «Висота»: 1) асонанс на а, особливо підкреслений у наголошених позиціях (у тексті підкреслено) – слід припустити, що такий звуковий засіб забезпечує ефект розлогості, урочистості мовлення, епічності тексту; 2) уживання лексем із повторюваними голосними: родовід, рала, лемеша, колосків, прихилена, цілини, його, подвиги, мечем, забрала, чорного, простої, непереборна, лихих, світлочолості, навала, всепереможна, племен, налитих; 3) висока частотність ритмотвірних – завдяки своїй асоціації з ударами – приголосних д, т (у тексті виділені жирним).       

«Дім»: Се буде дім для тих, хто прийде потім, // Се буде дім для внуків і синів. // Тож недаремно був ти весь в роботі, // І від роботи совістю яснів. // А все навкруг текло й переливалось // Із чорноробства в радість і красу, // Але тобі, чомусь тобі здавалось, // Що відстаєш від людства і часу. // Ти нуртувавсь, заходив весь у думу, // Якій немає зачину і меж, // Лиш не було в душі ні грана суму, // Що непоправно на Землі живеш. <…> І дім оцей, що над тобою сходив, // Вселяв у тебе мудру правоту, // Що ти потрібен своєму народу, // Бо мав з ним спільну дію і мету.

Звукове вираження епічного стилю ще більш відчутне в поезії «Дім» завдяки: 1) довжині рядка; 2) використанню чоловічих рим; 3) алітерації на д, т (у тексті виділені жирним).     

Виразними є приклади алітерації б: Між чорним й білим вічна боротьба. // В цій боротьбі – історії судьба. // Та не було в цій битві переможців, // Хоч за добою йшла нова доба. (Довгий Зелений літопис, с. 15)   

Наявні алітераційні ланцюжки, що увиразнюють н: Сиділа в купе електрички вона. // В обличчі й зіницях така глибина, // Що я аж сахнувся тії далини, // Що в нинішній вік перейшла з давнини. (Довгий Зелений літопис, с. 28); Погожий вересень. П’ятнадцяте число. // Чогось мені не по собі було. // Навіяв сум тонесенький кленочок, // Що, наче хлопчик, вибіг за село. (Довгий Зелений літопис, с. 34).     

Звернемося до прикладів складніших форм звукопису, що включають водночас асонанси, алітерації та анаграмування.

Як дух загубив основу // У гулі фальшивих од, // Блукає по світу слово, // Якого одріксь народ. (Довгий Зелений літопис, с. 37).  

Розглядана поезія репрезентує водночас декілька векторів звукопису з використанням переважно огублених голосних: 1) імітація вербально згаданого в тексті гулу фальшивих од; 2) фонетичний натяк на слово, що містить син гармонію огублених голосних, 3) відтворення ефекту незрозумілості слова, одречення його.  

Подібний звуковий малюнок із анаграмуванням лексеми слово мають інші поезії: Як звучало // перше слово –  // відповіді нема. // Але воно народило мову. // Тиша ж над колискою слова // священна. (Довгий З криниці, с. 22).    

Молитва і поезія – // одне і те ж. // Вони // втілення символів, // які вселив // у людину Бог. (Довгий З криниці, с. 23). У вищенаведеному тексті особливо значний анаграматичний звуковий потенціал містять лексеми молитва, символів, вселив, що анаграмують лексему слово цільнолексемно.   

Точне // і правдиве слово // часто вражає того, // хто // його висловлює. (Довгий З криниці, с. 27). Тут консонанти й вокали створюють загальний фонетичний тон анаграмування, а висловлює, цільнолексемно вказуючи на слово, утворює з ним уривок ритмічної римованої прози, уподібнюючись до стародавнього сакрального тексту.  

Наявні й інші тексти з анаграмуванням лексеми слово: (1) Моя могутня і велична мово, // Ти збережи в мені безсмертне слово, // Щоб міг я ним з онуком говорить // І його в тому слові повторить. (Довгий Дихання, с. 23); (2) Наговорилися, що аж болять слова. // Наполювалися, немов хорти на ловах. // Безвиході нема, якщо є голова. // Безвихідь тільки в безголових. (Довгий Дихання, с. 47); (3) Митцю потрібна воля – не тюрма. // Без простору поезії нема. // А як жорстоко ставиться до слова // Епоха, що звемо її – нова. (Довгий Дихання, с. 91); (4) Був день, як свято, коло Снову, // Де сонце, трави, і вода, // І даль поліська молода, // Як серцем вигойдане слово. // І троє нас: я, син і ти – // Світились тут воді і небу, // І цьому луговому степу, // І цьому сяйву чистоти. (Довгий Дихання, с. 337).        

В останньому з розглянутих текстів, поряд із загальним фонетичним тлом, забезпеченим використанням окремих фонем, що входять до анаграмованої лексеми, спостерігаємо цільнолексемне анаграмування словами наговорилися, наполювалися, на ловах, голова, в безголових.      

Звернемося до іншого поетичного фрагменту. Світа мій Чернігів, світає, // З прадавньої думи встає! // За князевим Валом витає, // Летить Задесення моє. // У дальній його далечіні // Цвіте перламутровий сміх. // Вклоняюся батьку Тичині, // Що вчути його допоміг. <…> (Довгий Зелений літопис, с. 232). Тут явне домінування максимально відкритого голосного а, що створює відчутний ефект епічності тексту, сусідує з накопиченням сонорних приголосних, особливо м’якого та пом’якшеного н, що імітує гру стародавніх струнних інструментів. Поезія містить чіткий звуковий натяк на виконання сакральних текстів співцями Київської Русі на зразок легендарного віщого Бояна.  

Фонетична настанова на лірику змінюється на звукове оформлення епічного тексту в іншій поезії, де спершу відтворено курликання журавлів (зокрема, зорі – цільнолексемне анаграмування лексеми журавлі), потім свист стріл, а згодом звуки священного слова (спалахнуло слово полиском – вишукана цільнолексемна анаграматична гра звуками): Журавлі – печалі, // Думка – ятаган. // Зорі наячали // Сонця на туман. // Свищуть стріли знову // В серце з-за плеча. // Спалахнуло слово // Полиском меча. (Довгий З криниці, с. 73).   

В іншому тексті – Полем додому // По сонячну втому // Лину, лечу, як зоря. // Там, в золотому промінні соломи, // Осінь моя догоря. <…> (Довгий Зелений літопис, с. 301) – яскраве домінування голосного о створює ефект пісні, а вкупі з м’яким та пом’якшеним приголосним н – анаграмує слово осінь як основну тему вірша. Із п’яти строф вірша досліджена строфа повторена тричі й домінує в тексті так само, як згадані фонетичні ефекти – у звуковому ланцюжку цієї строфи.        

Авторська поезія у прозі так само демонструє фонетичні теми й анаграмування, уподібнюючись до стародавніх сакральних текстів: Я висіяв трави свого серця // у безмежжя небесного простору. // Трави виросли і зацвіли. // Тепер серед них // я прокладаю свою стежину // до сонця. <…> (Довгий З криниці, с. 10). Вірш фонетично побудований як послідовне анаграмування слова серця. Частотність усіх звуків згаданого слова, особливо вживання фонетично близьких лексем серед, сонця, вказує на звуковий вектор поетичного тексту.   

В іншій поезії накопичення сонорних приголосних (передовсім н) і в імітує звуки небесної музики (експліцитно згаданої в тексті). Слід звернути увагу на несподівано високу частотність р, що, очевидно, надає звуковому ланцюжкові особливого динамізму (відповідно до звукосемантичних уявлень, сформульованих іще Платоном у діалозі «Кратил»): На цих от пагорбах, // на верхівках травинок, // на листочках і лозинках кущів // народжуються // ніжні і тонкі мелодії // небесної музики. <…> (Довгий З криниці, с. 13).   

Поряд із музикою неба автор відтворює й звучання рослинного світу, зокрема, анаграмуючи лексему калина. Паралельно акцентований огублений голосний о, очевидно, створюючи загальний звуковий фон: Я поїду в гості до калини, // Із якою бачився давно. // Вигаптують квітами долини // Мого слова біле полотно. // Рідне сонце молодого літа // Мене вгорне золотим крилом. // І висока дума в морі жита // Встане, мов тополя за селом. (Довгий З криниці, с. 56).  

Звуки вірша можуть відтворювати і дзюркіт криничної води. Римований повтор наприкінці цитованого фрагмента, своєю чергою, надає текстові рис сакральності іншими засобами – на рівні вже не фонематичному, а текстовому: Криничко моя, // рідна моя криниченько, // я все життя // повертаюсь до тебе, // аби напитися // твоєї кришталевої води // і облагородитись // твоєю неперебутною вродою, // набратися свіжих сил // з твоєї глибини, // твоєї давнини, // твоєї таїни. <…> (Довгий З криниці, с. 15).      

Значно суворіше звучить фонетичне відтворення звуків моря (сонорні приголосні, в, огублені голосні о, у): Вирує море неповторно, // Плитке оголюючи дно, // Даремно кажуть: море Чорне, // Ніхто не зна, яке воно. <…> (Довгий З криниці, с. 90).      

Інший текст – анаграмування слова сонце (поряд із використанням окремих фонем, лексема зіниці репрезентує цільнолексемне анаграмування): І чого те сонце // Так рано встало? // І чого віконце // Тим сонцем стало? // А те сонце миле – // Кохане личко, // Що погасило // Для мене нічку. // Голубі рослини // По небу, небу… // О які красиві // Зіниці в тебе! <Остання строфа – повторення першої> (Довгий З криниці, с. 95).      

Відтворення оптимістичної звукової гами ранкового Києва за допомогою сонорних (а також лексем гомін, гудуть, передзвін) містить інша поезія: Іду ранковим Києвом, // Де гомін звідусіль. // Над пагорбом Батиєвим // Весела березіль. // Палає світ, проміниться // В каштанів на плечах. // І кожна шибка міниться, // Аж боляче в очах. // Гудуть ранкові вулиці // На всі стонадцять гін. // До стін високих тулиться // Ранковий передзвін. (Довгий З криниці, с. 78).    

Підкреслене заперечення репрезентоване наполегливим анаграмуванням частки не: Така невпевнена година, // Як безневинного вина. // Ніколи не зневаж людини, // Як не така, як ти, вона. (Довгий Дихання, с. 41).  

Виразне відбиття ритму в тексті, що містить змістовий потенціал критики в моральній сфері, забезпечене накопиченням приголосних і повторенням максимально «ударних» консонантів д, т, особливо у відкритих складах у поєднанні з губними голосними: По трупах й крові йдуть на висоту // Й торочать всім про правду і мету. // Але не буде правди і мети, // Якщо їх кров’ю здобуваєш ти. (Довгий Дихання, с. 79).  

Досліджена поезія – приклад синтезу ритміки слова, рядка, речення, з одного боку, і звукописної організації тексту (асонансів і алітерацій), з другого боку. Така організація забезпечує на фонетичному рівні втілення епічного стилю досліджуваної поезії й підтверджує принцип системності мови, проголошений В. фон Гумбольдтом і в наш час розроблений О.С. Мельничуком, і тезу І.О. Голубовської про вербалізацію мовної картини світу на всіх рівнях мови.     

 

Джерела  

Довгий 1 – Довгий О.П. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://ukr-lit.net/dovgij/1404-virshi/3806-visota.html  

Довгий Дихання – Довгий О.П. Дихання вічності: Поезії / О.П. Довгий. – К.: Вид-во УкрІНТЕІ, 2008. – 372 с.  

Довгий З криниці – Довгий О.П. З криниці слова: Поезії та переспіви / О.П. Довгий. – Чернігів: Деснянська правда, 2005. – 208 с.  

Довгий Зелений літопис – Довгий О.П. Зелений літопис: Доторки блискавки. Дереворити. Келих троянд / О.П. Довгий. – К.: Український видавничий центр, 2002. – 472 с.