Taras Holota

 

Artistic Conceptualization of FEAR: Review of Ya. Yu. Sazonova’s monography “Phenomenon of fear in horror texts of the Ukrainian and English literature: linguopragmatic aspects”

 

The review has been written with the aim of analyzing, comparing, and interpreting the theoretical basis of Ya. Yu. Sazonova’s monography “Phenomenon of fear in horror texts of the Ukrainian and English literature: linguopragmatic aspects.” Moreover, while specifying the peculiarities of the monography, the author provides methodological and theoretical differences concerning the investigations devoted to the phenomenon of fear generally. Similarly, the author’s classification of the triggers causing fear has been suggested and interpreted. Also, the article represents information regarding the unique approach to the research of the ‘folkloric fear.’

Key words: folkloric fear, folklore, fear, conceptology, ethnolinguistics, gothic.

 

Т.С. Голота

 

Художня концептуалізація СТРАХУ: рецензія на монографію Я.Ю. Сазонової «Феномен страху в текстах жахів української й англомовної літератур: лінгвопрагматичні аспекти»

 

Специфіка дослідження феномену страху у монографії Я.Ю. Сазонової

Дослідження феномену страху в текстах жахів української та англомовної літератур Я.Ю. Сазонової актуальне перш за все тим, що воно акцентоване на конвенційних та неконвенційних співвідношеннях між суб’єктами в текстах. Крім того, важливим є також студіювання патемійного, або пристрасного, дискурсу, який є невіддільною складовою готичних текстів. Дослідження сфокусоване на суб’єкт-суб’єктних відношеннях, які вербалізовані в таких універсальних категорійних опозиціях, як «людина VS монстр», «людина VS неідентифікований суб’єкт», «людина VS умовно ідентифіковане джерело». Крім універсальних, авторка монографії також виділила в окремий розділ такі типи відношення суб’єктів у текстів жахів, як «людина VS чорт», «людина VS привид», «людина VS зомбі».

У своїй основі, праця опирається на теоретичні підвалини феномену страху в історії філософської, психологічної, літературознавчої, семіотичної та філологічної аспектів досліджень. Відтак, Я.Ю. Сазонова приділяє найбільшу вагу комунікативним ролям суб’єктів, суб’єктності в площині текстотворення і перцепції тексту, хоча власне джерельна база й матеріали, зібрані для дослідження, указують на преференцію в плані аналізу інтратекстуальних аспектів, аніж кореляції адресант-адресат. Таким чином, дослідниця залучає такі мовні засоби різних типів семантики, як анафоричні, катафоричні та абсолютне вживання мовних засобів у текстах жахів української та англомовної культур.

Я.Ю. Сазонова наводить позиції багатьох дослідників щодо варіацій текстотворення й художнього дискурсу загалом, а також суб’єктних кореляцій усередині тексту жаху. Так, у царині психології, серед згадуваних постатей варто виокремити А. Адлера, Й. Брейєра, П. Жане, Ж. Лапланша та, звичайно, З. Фройда, котрий шляхом психоаналізу вивчав категорії підсвідомості Я і Воно, фундаментальні для розуміння інтрасуб’єктних кореляцій актантів. Дослідниця також не оминула увагою філософів, з-поміж яких М. Гайдеґер, Т. Гоббс, С. Кухарський, Ф. Ніцше, Е. Фромм, Ф. Шеллінг, А. Шопенгауер, О. Шпенглер, Д. Юм, К. Ясперс та ін. У семіотичному й дискурсивному ракурсах, авторка монографії виділяє таких дослідників, як А. Греймас, М. Лотман, І. Мирнов та Ж. Фонтаній. Філологічні розвідки у монографії Я.Ю. Сазонової відзначені постатями О. Бадалової, О. Борисова, І. Варухи, А. Вежбицької, А. Залізняка та ін. Як теоретичну базу для інтерпретації феномену страху в літературознавстві, дослідниця виділяє таких авторів, як М. Бевіль, В. Винничук, Ж. Лакан, Ж.Ф. Ліотар, В. Шевчук [Сазонова 2018, с. 65, 76].

Загалом, у науковій розвідці Я.Ю. Сазонової акцент поставлений на готичній парадигмі феномену страху, тоді як концептологічний базис не був проаналізований, адже студії авторки сфокусовані на лінгвопрагматичних аспектах. Ще однією специфікою праці є широка текстологічна база для опрацювання, хоча слід наголосити на тому, що вона розділена навпіл між українськими текстами та англомовними, котрі репрезентують західноєвропейську культурну спадщину. У сумі, рецензована монографія містить 118 художніх текстів. Кількісне співвідношення джерельного фундаменту дослідження становить: 55 українських текстів та 63 англомовних. Таке співвідношення вказує на кількісну перевагу англомовних текстів, підібраних для аналізу феномену страху, в порівнянні з українськими. Цілком вірогідно, подібне співвідношення є результатом чисельної домінантності англомовних готичних текстів перед українськими. З іншого боку, саме такий підбір джерельного матеріалу міг бути вмотивований дослідженням витоків готичних текстів, оскільки українська спадщина в цьому дискурсі жахів є результатом імітації та стилізації західноєвропейської традиції.

Беручи до уваги той факт, що наша тема й аспекти дослідження Я.Ю. Сазонової мають певні співвідносні елементи для студіювання, вважаємо за необхідне провести чітку межу між методами, засобами, підходами та джерельною базою обох наукових розвідок. Крім того, об’єктом обох досліджень є або феномен страху, або концепт СТРАХ, проте варто підкреслити, що істотна відмінність полягає в ракурсі та дисциплінарному підході до проблематики. Так, якщо студії Я.Ю. Сазонової більшою мірою сконцентровані на лінгвопрагматичній підоснові, то підвалинами нашого аналізу є психолінгвістичні, лінгвофольклорні, концептологічні та лінгвокультурологічні підходи. У своїй праці Я.Ю. Сазонова розглядає страх як феномен, тоді як ми аналізуємо не готичний страх, а фольклорний, обумовлений певними відмінними рисами, які властиві лише слов’янській культурі загалом та українській зокрема. До того ж, ми студіюємо СТРАХ як концепт, простежуючи історію його виникнення в діахронії на текстологічній основі суто українських авторів та фольклорних текстів без компаративістських елементів.

Схожість джерельної бази обох досліджень у перспективі українських текстів можна пояснити, звичайно, відносно невеликою кількістю авторів, які писали в дискурсі жаху. Оскільки письменників-фантастів, котрі працювали з жанром хоррору, в українській історії було небагато, відштовхуючись від міркування, що культура потребувала висвітлення суспільно-політичних аспектів, а не фантасмагоричних (які перебувають у парадигмі естетично-мистецького), то студії, присвячені царині жаху, текстологічно обмежені. Тим не менше, наша наукова розвідка також поширена на певну кількість фольклорних текстів, тому що об’єктом дослідження є не стільки страх у біологічному розумінні, скільки як елемент фольклорної системи та концептології.

 

Ґенеза готичного страху та танатоцентрична концептуалізація реальності

 

Перш, ніж деталізувати концептологічне підґрунтя поняття страх, необхідно простежити ґенезу готичних тенденцій та можливі витоки хоррору як стилю конструювання фантастичного. З культурологічної та архітектурної позицій, готика – це художній стиль середньовічного мистецтва, який функціонував між XII і XV-XVI рр., прийшовши на заміну романському стилю. Специфікою готики, наприклад, у архітектурі, були стрілчасті арки, високі склепіння з неабиякою кількістю кам’яних прикрас та різьблення [Абдуллина 2014, с. 1]. Як мистецький напрям зокрема та стиль мислення загалом, готику в часи її домінування в західноєвропейському соціумі не сприймали у вигляді джерела страху та хоррору. Напрочуд, це був черговий період розвитку Європи, відзначений неабиякою антисанітарією у зв’язку з тим, що готичні тенденції зароджувалися в тих країнах, де панував католицизм, згідно з постулатами якого тіло є гріховне, а отже про нього дбати заборонено.

Безперечно, язичницький культурний фундамент Європи заклав свої підвалини для християнської релігійної надбудови, оскільки міфологічне мислення відсторонювало людину від раціо, наближаючи її до ірраціо, яке створювало додатковий простір для появи СТРАХУ та ЗАБОБОНІВ. Таким чином, на ґрунті забобонного міфологічного мислення, на котре накладався шар християнства з усіма заборонами на піклування про тілесне в комбінації з систематичними епідеміями, з’являвся СТРАХ до НЕВІДОМОГО. Готична парадигма в мистецтві дозволяла заповнити лакуну НЕЗНАНОГО обскурантською фантазією через відсутність наукових методів пізнання. На думку Е. Кассірера, функції чистого пізнання, мовного мислення, міфологічно-релігійного мислення, художнього світогляду слід розуміти так, що у всіх цих типах мислення відбувається не лише оформлення світу, а також його формування, утворення об’єктивного смислового взаємозв’язку в об’єктивній цілісності світогляду [Кассирер 2002, с. 16-17].

Виходячи з міркування про те, що, здебільшого, готика є традиційним здобутком західноєвропейської культури, зокрема Ірландії, Англії, Німеччини, Австрії та Франції, а згодом і США (які були носієм англійської ментальності, проте згодом переосмисленої в своєрідну систему цінностей). У перелічених країнах дискурс жахів набув широкого визнання як результат концептуалізації постійних кривавих війн, розвитку філософії та різних наук, що стимулювали як реципієнтів, так і деміургів культурних течій замислюватися над онтологічними категоріями життя, смерті, добра та зла. Крім того, варто звернути увагу на знаряддя вбивства: холодна зброя епохи Середньовіччя та Інквізиції відрізняється від сучасних методів знищення тим, що мечі, алебарди, сокири, списи чи різні знаряддя тортур залишали на тілі людини візуально більш помітні маркування СМЕРТІ. Публічні страти шляхом повішання або за допомогою гільйотини чи сокири справляли неабиякі негативні враження та формували в підсвідомості людини танатоцентричну концептуальну картину світу. Також, відсутність наукових знань про фізичну світобудову давали простір для обскурантської фантазії, а нерозуміння базових медичних понять стимулювали мисленнєво співіснувати з танатоцентричними концептами.

Так, готичний страх сформувався із комбінації цілого ряду факторів: 1) язичництво, 2) християнство, 3) антисанітарія, 4) хвороби та, звичайно, 5) постійні війни, які також є певною мірою результатом низького рівня раціо та домінування ірраціо. Говорити окремо, наприклад, про готику в США, немає потреби, адже вона копіювала химерні тенденції західноєвропейської культури. Будучи носіями тієї ж ідеології та ідентичного світогляду, пілігрими будували початкову американську культуру XVII ст. за європейськими канонами, проте, звичайно, починаючи з кінця XVIII ст., а особливо після Американської революції 1775-1783 рр., розпочався процес ментального відмежування від Європи, який згодом завершився. Коли в західноєвропейській культурі готика перейшла з режиму умонастрою в модус мистецької течії, то завдяки чисельним міграціям як із США до Європи, так і навпаки, готика стала надбанням обох культур. Разом із готикою, безперечно, концепт СТРАХ як один із його епіфеноменів набував різноманітних форм і модифікацій у художніх текстах, що призвело до неоднакових перцепцій СТРАХУ в багатьох регіонах Європи.

Танатоцентрична концептуалізація реальності дала можливість готичному страху розвиватися в текстах багатьох епох, які слідували за завершенням готики як загальнокультурної течії та архітектурного стилю. За словами А.О. Раті, сучасний жанр англо-американської белетристики хоррор черпає своє історико-літературне коріння ще з англійського преромантизму, а його прообразом є готичний роман кінця XVIII ст. Готичний роман зародився в період англійського преромантизму, який у той час займав межову позицію між епохами Просвітництва та Романтизму [Раті 2013, с. 65]. Погляд із іншого ракурсу демонструє О. Галич, яка вважає, що з огляду на визначення готичного роману як літературної форми, в якій домінантними є засоби відтворення загадково-моторошної атмосфери, доречно детермінувати поняття містичне у вигляді феномену, пов’язаного з мотивом таємниці, вірою в надприродне, ірраціоналізмом як певним способом пізнання дійсності, яке ґрунтоване на створенні атмосфери нагнітання страху перед невідомим [Галич 2010, с. 82].

Отже, ґенеза готичного страху є наслідком:

по-перше, домінування ірраціо над раціо;

по-друге, комбінації ряду факторів (релігійно-світоглядних або міфологічних: язичництво та християнство; фізіологічних або природних: антисанітарія та хвороби; суспільно-політичних: війни, кривавих конфліктів та ін.);

по-третє, танатоцентричної концептуалізації реальності, стимульованої всіма попередніми чинниками.

Саме завдяки відсутності об’єктивного світосприйняття та наукової бази знань про конструкцію Всесвіту, готичний концептуальний страх став каталізатором та збудником страху біологічного. Цей тип страху має безпосереднє відношення до нашого дослідження, оскільки незважаючи на нашу гіпотезу про незалежне виникнення фольклорного страху в межах української культури, готика, хоч імпліцитно, проте істотно вплинула на перцепцію жаху на теренах України.

 

Концептологічна підоснова дослідження поняття страх

 

Одна з гіпотез, які лежать в основі наших студій, полягає в тому, що ми відмежовуємо феномен західноєвропейської готики як основи текстів жаху в окрему категорію, яка мала значно більший уплив на Європу, ніж на Україну, а натомість указуємо на міф та язичництво як передумови усної народної творчості саме в українській культурі. У праці Я.Ю. Сазонової фундаментальним є референтні суб’єкт-суб’єктні відношення, тоді як наш аналіз страху відбувається в концептологічній, дискурсивній та контекстологічній перспективах. Як указує авторка праці, «Запропоноване дослідження було проведене в межах лінгвістичної прагматики, яка визнана одним із найсучасніших підходів до дослідження мовних явищ із урахуванням загальної антропоцентричної парадигми мовознавства сьогодення» [Сазонова 2018, с. 85].

З-поміж інших дослідників, які з того чи того ракурсу студіювали страх як феномен, авторка монографії відзначає Г. Гегеля, П. Гольбаха, Р. Декарта, І. Канта, Б. Паскаля, З. Фройда (який власне й розпочав кампанію з аналізу страху в психологічному дискурсі), А. Шопенгауера, К.-Г. Юнга та ін. Окрім згаданих авторів, дослідниця виокремлює фахівців з образу демонології та привидів у культурі (П. Б’юз, М. Бланко, О. Дейвіс, І. Лінч, С. Хей), тематики зомбі (Т. Венаблс, А. Конріч, М. Лінінг, А. Санна та ін.), готики (В. Вацуро, Р. Голод, М.Е. Снодграс, К. Уїн та ін.). [Сазонова 2018, с. 107, 121]. Таким чином, проблематикою феноменології страху займалися філософи, теологи, літературознавці, мовознавці, еволюціоністи та біологи. Причиною такого інтересу до страху є, звичайно, природня цікавість людини до джерел фобій, тривоги, нервозності та хвороби, які, по-суті, є епіфеноменами СТРАХУ.

Специфікою нашої наукової розвідки є запропонований новий термін фольклорний страх, яким пояснюємо той варіант СТРАХУ, котрий перебуває у площині усної народної творчості та повинен бути досліджений у межах певної культури, вийшовши за кордони якої, інтерпретатор приречений залучати інший матеріал. Звужений до українського фольклору фокус дослідження, обмежений лише українськими авторами, дає можливість відкинути західноєвропейську спадщину як джерело готики, яка, звичайно, істотно вплинула на поняття страху. Проте, ми виділяємо в окрему категорію фольклорний страх, тому що він самобутній і властивий українській культурі більше, ніж готичний, адже він сформувався на симбіозі двох фундаментів: язичництва та християнства.

На думку О.П. Воробйови, у перспективі концептологічних студій можливими є два протилежних за вектором сценарії розбудови концептології як галузі когнітивних студій: екстенсивний (тобто і далі вшир, шляхом накопичення даних про концепти, описані за схожими лекалами) й інтенсивний, спрямований на пошук нових точок росту, нових ракурсів дослідження концептів і концептосистем на тлі евристично вагомих узагальнень стосовно їхніх структури, змісту, взаємозв'язків та інших конститутивних і комбінаторних параметрів. Крім того, дослідниця зазначає, що є ще третій, найбільш вірогідний, інтенсивно-екстенсивний сценарій, за яким акумуляція даних про певні концепти триватиме й далі, однак уже з послабленою інтенсивністю [Воробйова 2011, с. 2].

Лінгвофольклорні та етнолінгвістичні студії також є підґрунтям нашого дослідження, адже вербалізація фольклорного СТРАХУ як у художніх текстах українських авторів, так і в усній народній творчості, співвідносна не лише з когнітивною лінгвістикою, а й із комбінацією етнографії та власне мовознавства. Так, Н. Данилюк наголошує, що мова фольклору є одним із джерел творення ня та розвитку літературної мови. Це художньо-естетична система, в якій віками шліфувалися словесні образи з властивими їм ознаками звукової, морфолого-словотвірної, лексико-семантичної, синтаксичної організації. У традиційних мовних образах – своєрідних лексичних константах – зафіксовано світогляд народу, відбито національний дух мови, специфічну національно-мовну картину світу [Данилюк 2007, с. ].

Згідно з поглядами Т.В. Давидової, сучасна когнітивна лінгвістика, досліджуючи мовно-мисленнєві процеси людського пізнання, намагається осягнути принципи існування людини у соціумі та визначити роль мови в її взаємодії зі світом. Людська мова нерозривно пов’язана зі свідомістю, контейнерами інформації у якій є концепти [Давидова 2009, с. 200].

Відштовхуючись від фундаментальних принципів психолінгвістики, потрібно апелювати як до елементарної психології та біхевіоризму актантів у текстах, так і до власне лінгвістики, адже концептосфера ЖАХУ вербалізована на текстовому рівні. Як представник психолінгвістичних студій, Л.В. Засєкіна звертає увагу на українські прислів’я і приказки, котрі, як метафори, корінням сягають міфологічної матерії. Так, міфологічний локус дає життя казкам, епосу, соціальним уявленням, родовим історіям, сімейним легендам, на яких вибудовуються індивідуальні й колективні уявлення людини про світ. Саме ці уявлення відображаються в прислів’ях і приказках як національно-культурній спадщині народу. Прислів’я і приказки – це фольклорне надбання народу, яке відображає основні архетипи колективного несвідомого, що передаються з покоління у покоління, а відтак близькі та зрозумілі для індивідуальної психіки [Засєкіна 2014, с. 118].

Загалом, концептосферу ЖАХУ необхідно вивчати з позиції когнітивної лінгвістики, прагмалінгвістики, етнолінгвістики, лінгвофольклористики та психолінгвістики, тому що ані жах, ані страх не функціонує в якійсь одній площині. Напрочуд, страх є багатоаспектним, мультидисциплінарним поняттям, яке потребує різнобічного підходу та залучення значної кількості критичного матеріалу. Як відомо, СТРАХ не може бути вербалізований лише на одному рівні, адже потрібно зважати на ідіостиль кожного автора, епоху написання окремого тексту, умови та мету його створення.

Отже, з усього відзначеного варто наголосити на відмінності нашого дослідження від актуальної наукової розвідки Я.Ю. Сазонової та цілого ряду науковців, які з різних перспектив розглядали феномен страху. Так, ми аналізуємо СТРАХ з погляду таких дисциплін, як психолінгвістика, когнітологія, лінгвопрагматика, етнолінгвістика, лінгвофольклористика та ін. Крім того, слід відмежувати готичний страх від міфологічного та фольклорного, які мають дещо інші витоки та вербалізовані на різних концептологічних рівнях.

 

ЛІТЕРАТУРА

 

Абдуллина Т.С. Историческая готика и современная субкультура готов / Т.С. Абдуллина // Вестник Казанского государственного университета культуры и искусств. – 2014. – С. 1-4. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://cyberleninka.ru/article/v/istoricheskaya-gotika-i-sovremennaya-subkultura-gotov

Воробйова О.П. Концептологія в Україні: здобутки, проблеми, прорахунки / О.П. Воробйова // Вісник КНЛУ. Серія: Філологія. – 2011. – Т.14. – № 2. – С. 53-64. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://uaclip.at.ua/kontseptologiyavisnik2011pdf.pdf

Галич О. «Містичне» в англійському готичному романі. Особливості функціонування та специфіка дослідження / О. Галич // Наукові записки. Серія: Філологічні науки. – 2010. – Вип. 89 (5). – С. 81-84. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://nbuv.gov.ua/UJRN/Nzs_2010_89%285%29__21

Давидова Т.В. Антиконцепт як одне з базових понять когнітивної лінгвістики / Т.В. Давидова // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 9: Сучасні тенденції розвитку мов. – 2009. – Вип. 3. – С. 200-205. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://enpuir.npu.edu.ua/bitstream/123456789/3577/1/Davydova.pdf

Данилюк Н. Лінгвофольклористичні студії у другій половині ХХ – на початку ХХІ століть / Н. Данилюк // Народна творчість на етнографія. – Вип. 3. – 2007. – С. 4-8. [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/43215/01-Danylyuk.pdf?sequence=1

Засєкіна Л.В. Українські прислів’я і приказки як психолінгвістичний ресурс когнітивно-поведінкової терапії тривожних розладів / Л.В. Засєкіна // Психологічні перспективи. – Вип. 24. – 2014. – С. 112-124.

Кассирер Э. Философия символических форм. Том 1 / Эрнст Кассирер // Культурология. ХХ век : Антология. – СПб. : Университетская книга, 2002. – 272 с.

Раті А.О. Англомовна література жахів: еволюція жанру / А.О. Раті // Вісник ЛНУ імені Тараса Шевченка. – №14 (273). – 2013. – С. 64-70.

Сазонова Я.Ю. Феномен страху в текстах жахів української й англомовної літератур: лінгвопрагматичні аспекти: Монографія / Я.Ю. Сазонова. – Х.: ХІФТ, 2018. – 344 с.

 

 

Т.С. Голота

магістрант Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

Вчений секретар Ради молодих учених Національної академії наук вищої освіти України, вчений секретар Українського інституту історії науки і культури

 

T.S. Holota

Master’s student of the Institute of philology of Taras Shevchenko National University of Kiev,

Academic secretary of the Council of Young Scientists in the National Academy of Sciences of Higher Education of Ukraine, Academic Secretary of the Ukrainian Institute of Scientific and Cultural History