Oleksandr STROKAL
OLEKSII DOVHIY'S MELODIC WORD
Review of Oleksii Dovhiy's collection of poetry
«Rodensky melodies»
Peony, harmonic correlation of vowels and consonants in the word, rich poetic rhyme and melodic, chilling rhythm of stanzas - the main features of poetry from Oleksii Dovhiy's collection «Rodensky melodies». The poetry of the author is filled with son's love for Ukraine, a civic position of the artist. The native land for Oleksii Dovhiy's lyrical hero is a sacred image. All the realities of the environment are united in this image – from plants to heavenly bodies, from reflections on their purpose to conscious responsibility. For the lyrical hero of the poet, his native land is a state, and the mentally-spiritual essence, and the people, and his history. Oleksii Dovhiy's lyrical hero is also a worthy descendant of the family, and a faithful son of the Fatherland, and a caring father in his poetry. The understanding of the eternal ideological origins – the causes and consequences – is presented in author's poetic language. The imaginative system of his poetry is filled with such concepts as «love», «patriotism», «responsibility», «destiny», «duty». The peculiarity of Oleksii Dovhiy's poetry lies in the fact that the lyric hero is represented in the texts as a patriot, a father, a descendant of a glorious family, and a lover. Images of the native land, the genus, the beloved woman are inextricably linked and immersed in the national color in the conceptual view of the world of Oleksii Dovhiy's lyrical hero.
Key words: Oleksii Dovhiy, Rodensky melodies, concept, native land, hostile land, conceptual view of the world, lyrical hero.
Олександр СТРОКАЛЬ
СПІВОСЛОВО ОЛЕКСІЯ ДОВГОГО
Рецензія на збірку поезій «Роденьські мелодії»
Я тільки в тебе вірю, мій народе,
Я тільки в твою пісню перейду.
Такий, як ти, на долю і на вроду,
Прийму твою і радість і біду.
І в цих рядках увесь Олексій Довгий-поет, автор сотень віршових текстів, десятки яких покладено на музику та виспівано, і ще стільки ж очікують на своїх виконавців.
Що вражає у першу чергу? Якщо говорити про «Роденьські мелодії», то таки правда – саме милозвучність, гармонійна кореляція голосних та приголосних у слові, багата поетична рима та мелодійний, практично наспівний ритм строфи – ось далеко неповний перелік особливостей авторського мовлення. Чого варті, наприклад, такі рядки: «Над Моринцями сонце розцвіло, / В ярах тумани, наче коні чалі. / Підводиться Тарасове село / Над мороком зневаги і печалі…»? Тут і прекрасна рима (розцвіло – село; чалі – печалі), і цілком збережена митцем евфонія (звернімо увагу на активність голосних о та а у лексемах), і глибокий символізм власне самого звука, де звукосполуки с+о/е виступають маркерами позитивно забарвлених образів (сонце, Тарасовий, село), тоді як ч+а/е – негативно конотований (чалий, печалі). Зауважимо, що і в цих рядках і в низці інших автор завше залишається глибоко зануреним у традиції і культуру рідного народу.
Невипадковим є те, що сама збірка розпочинається із покладеної на музику поезії «Україні», де бачимо і переконаного патріота (Тільки ж ти не впала від наруги, / А себе зуміла зберегти), і відданого громадянина (І таку тебе я возвеличу / І безсмертя дам твоїм вустам), і вірного сина своєї Вітчизни (Я тебе нікому не позичу / І нікому в світі не віддам). Ось ця синівська відданість, глибоке почуття не лише патріотизму, але й надзвичайно сильне чуття свого зв’язку із рідною землею, із рідним народом, зі своєю бáтьківщиною пронизують поезію згаданої збірки. Звертає на себе увагу те, що рідна земля для ліричного героя Олексія Довгого виступає певним сакральним локусом, який поєднує в собі усі реалії, що його оточують, супроводжують, взаємодіють довкола нього. Для нього Україна – це і, певна річ, сама держава (моя Вкраїно), і природа рідної землі (єдине небо, молодик ясний, сині небеса), і складна ментально-духовна сутність (Одна в нас віра і любов одна), і героїчний народ (Ніколи, ніколи, ніколи / Вітчизни не зрадить солдат!).
Однак зауважимо, поруч із відданим сином своєї землі ліричний герой Олексія Довгого виявляє себе і як гідний нащадок роду «Одвічний сівач», і як турботливий батько «Заповіт сину». Так, у поезії «Одвічний сівач» впадає у вічі почуття відповідальності ліричного героя, усвідомлення значущості своїх дій для роду, з яким відчувається тісний взаємозв’язок, порівняймо: «Я одвічний сівач. Рід мій житом пропах. / Його доля цвіте в українських степах… / Я одвічний сівач. Мене сонце веде. / В мої жили тугі сік з підґрунтя іде». Особливої ваги в аналізованому контексті набуває образ одвічного сіяча, який для ліричного героя символізує, по суті, діяльність кожної людини, а пропонований контекст «Кину в землю зерно – рясно парость буя» не лише покликаний описати діяльність героя, але й художньо зображає усвідомлення ним одвічного природного закону причини і наслідку, закону, чудово ілюстрованого прислів’ям «Що посієш – те й пожнеш», алюзії на яке виразно простежуються у згадуваних рядках.
У поезії «Заповіт сину» навдивовижу тонко змальовано трепетне ставлення батька до сина, до свого роду і долі майбутніх поколінь. Звертає на себе увагу вже згадане вище національно свідоме бачення ліричного героя, крізь призму якого розгортаються усі поетичні фабули. Так, закликаючи сина до збереження доброго імені (Дорожи своїм іменем, сину), акцентуючи на плеканні незламного духу (Не зламайсь, мов кленочок в негоду. / Не зігнися, як грім загуде), ліричний герой наголошує на нерозривному зв’язку сина і всього роду з Україною, підкреслюючи вагомість впливу на її долю найменшого поруху, кроку, дії: «Славним родом своїм дорожи. / Бережи і люби Україну, / Як зіниці очей бережи. / На тобі її слава і доля, / Її мова і врода в тобі». Художньо особливим, навіть показовим є те, що з подальшим розгортанням поетичного сюжету тривоги ліричного героя, набувають всезагальних, всенаціональних рис, а названий образ-адресат син стає чудовим метонімічним уособленням усіх українців, порівняймо: «Не віщують добра їй заброди, / Не цінують її чистоти. / Від твого українського роду / На Вкраїні лишаєшся ти», – бачимо також, що для ліричного героя діяльність українців усвідомлюється як конструктивна на противагу діяльності чужинців, про що свідчать відповідні вербалізатори (не віщують, не цінують).
Особливістю поетично-музичної збірки Олексія Довгого є те, що поруч із національно свідомим ліричним героєм-патріотом, батьком, одним із нащадків славного роду виступає ліричний герой-закоханий. І в одному ряду із героїкою, славою поколінь та наставництвом у поетичних контекстах ніжно-образно срібляться дві росиночки закоханих душ, здатних у своїй любові подолати будь-які життєві перипетії: «Ми з тобою дві росиночки, / Ми з тобою дві сльозиночки. / Станем квітом, станем піснею / Над добою лиховісною». Навдивовижу ніжною, сповненою закоханого пієтету, наснаженою численними образами постає у збірці поезія «Подаруй мені ніч». У ній образ коханої у свідомості ліричного героя доповнюють виразні художньо-образні акустико-респіраторні (дихання, гарячі слова), ментально-духовні (гордовита непокора, недоторкана ніжність), тактильні (гаряче тіло) та візуальні (золота злива кіс) атрибути. Образ коханої сприймається ліричним героєм на рівні не звично побутовому, буденному, типовому – кохана в його очах набуває значущості святої, Берегині, тієї, яка здатна надихати (Подаруй мені серця неспівану пісню щасливу), заспокоювати (Принеси мені сон, запашний і глибокий, мов думу), дарувати радість і сум (Принеси мені радість і трохи невтримного суму).
Досліджуючи поетичний контекст пропонованої збірки, розумієш, що в концептуальній картині світу ліричного героя Олексія Довгого образи рідної землі, роду, коханої жінки нерозривно пов’язані. Безперечно, тема рідної землі для ліричного героя є основною – вона пронизує практично кожну поезію автора, а розглядувана митцем поетичного слова проблематика неминуче заглиблена в національний контекст – хай буде то батьків заповіт синові чи стан закоханості ліричного героя, чи поетично змальовуваний образ жінки.
Олександр СТРОКАЛЬ,
канд. філол. наук, асистент кафедри
української мови та прикладної лінгвістики Інституту філології
Київського національного університету імені Тараса Шевченка,
член Асоціації європейських журналістів,
член редколегії журналу «The trypillian civilization journal» (USA),
заступник головного редактора
збірника наукових праць «Мова та історія», заступник голови
Ради молодих учених Академії наук вищої освіти України
Oleksandr STROKAL,
Candidate of Philological Sciences (Ph. D.),
Assistant Professor at the Department of Ukrainian Language
and Applied Linguistics
Taras Shevchenko National University in Kyiv,
the member of The association of European journalists,
the member of the editorial board of the magazine «The trypillian civilization journal» (USA)
Deputy Editor-in-Chief of the "Language and History" journal,
Deputy Chairman of the Council of young scientists
of the Academy of sciences of higher education of Ukraine