Maryna Yarmolinska

 

Euphony in ‘sound-writing’ poetry of recent baroque verses by Anatoliy Moysiyenko

 

The distinctive feature of A. Moysiyenko’s poetry is the outstanding attention towards the form and the sounding of the text, that unites his poetics with the baroque style. The sophisticated combination of the assonances and alliterations, together with anagrammatic sound perception result in the palindromic lines that resemble archaic sacral word and sound interplay, that is known in different traditions and studies by F. de Saussure, V. Toporov, T. Toporova and others. The phonosemantic evolution of the author’s individuality can be traced from the collection ‘Pryiemliu’ (1986) to the ‘Lezo zel’ (2016): the shift from is observed from the sonorants to the sibilants as a main theme for alliteration  

 Keywords: baroque verses, anagram, alliteration

 

 Марина Ярмолінська,

 

Евфонія звукописної поезії сучасного бароко Анатолія Мойсієнка  

 

Поетичне текстотворення А.К. Мойсієнка позначене винятковою увагою до форми і звуку, що споріднює його з бароковою поезією. Витончене відчуття асонансових і алітераційних тем, анаграматизоване звукосприйняття, що породжує паліндромні рядки, нагадує архаїчну сакральну гру звуками, відому в різних давньоіндоєвропейськуих традиціях і досліджену Ф. де Соссюром, В.М. Топоровим, Т.В. Топоровою та ін.   

Розглянемо мовленнєве співвідношення приголосних і голосних у поезії «Натомились, мамо»: Натомились, мамо, (6/5) // натомились, мамо, (6/5) // аж голову клонить (6/3) // сонях у серпні… (5/1) // Натомились, мамо, (6/5) // натомились, мамо, (6/5) // аж руки-віти (5/4) // у тополі терпнуть… (6/3) // Натомились, мамо, (6/5) // натомились, мамо, (6/5) // аж вуста-корали (6/4) // у калини гіркнуть… (6/3) // Натомились, мамо,  (6/5) // натомились, мамо, (6/5) // аж під вечір трави (6/2) // буйні в полі никнуть… (6/2) // Натомились, мамо, (6/5) // натомились, мамо… (6/5) // А вже ж і не рано, (6/4) // А ще ж і не пізно… (6/3) // …Сходить сонце (4/1) // на світанку – (4/2) // Як цілюща рана, (6/4) // Невигойна пісня. (6/4) (Мойсієнко 1, збірка «Приємлю»). На 138 складів тексту припадає 90 відкритих складів CV-структури, що становить близько 2/3. Додатковим, однак дуже важливим чинником евфонії виступає перегук приголосних, голосних і складів у сусідніх словах: натомились, мамо; голову клонить; сонях у серпні; у тополі терпнуть; вуста-корали // у калини гіркнуть; під вечір трави. Серед альтерованих приголосних переважають сонорні та дзвінкі.          

Інший віршований текст демонструє дещо відмінну пропорцію консонантів і вокалів: Неждано так ця хмара присиніла (11/7) // З-над Сожу, а чи, може, з-над Березина… (12/9) // Трьома вітрами хмара підперезана, (12/8) // Неждано так здалеку присиніла. (11/7) // Вже й крилонька стомила аж до щему, (11/5) // Ще й грім побив їй крилонька синющо. (11/4) // І пада пір'ячко синесеньким дощем, (12/6) // Із синьої звільнившись шкаралущі. (11/3) (Мойсієнко 1, збірка «Приємлю»). У розглянутій поезії спостерігаємо відмінні коефіцієнти відкритоскладовості в 1-й і 2-й строфах. У 1-й строфі з 46 складів 31 відкритий, тоді як у 2-й строфі з 45 складів тільки 18 відкритоскладових. Можливо, слід припускати вплив звукопису, оскільки друга строфа вербалізує образи грому і дощу, що передбачає використання «немилозвучних» приголосних. У розглянутому випадку завдання «поетичної милозвучності», тобто звукового відтворення образів, увійшли в суперечність із загальномовними параметрами милозвучності, репрезентованими, зокрема, тяжінням до відкритоскладовості. Звуконаслідувальний вплив на фоніку поезії «немилозвучних» природних звуків, як-от грому, зумовив відхилення фрагменту тексту від евфонії.

Порівняймо текст «Сонати Чурльоніса», де маємо: Соната  весни, і зорі соната, (11/9) // І моря соната… Алегро… Фінале. (12/9) // Не тане лиш сонце червоне (9/5) // у шквалі навальнім – (6/2) // Під нами, (3/2) // над нами, (3/2) // навколо – (3/2) // соната п'ята. (5/4) // звенять піраміди… на вінчиках свічі. (12/5) // …Чи в вічності я заблукав (8/3) // і півсловом (4/0) // Боюсь сколихнути (6/3) // цю світобудову, (6/4) // І літа соната вже диха в обличчя. (12/7) // Соната вужа… вдар ножа невідпорний, (12/8) // На сонці замішаний,  (7/4) // а не на крові. (5/3) // І знову (3/1) // соната весни. Біоструми… (9/6) // Над щоглами сонце,  (6/1) // і сонце у трюмах. (6/0) // …Сім світлих сонат вже відчалили в вічність. (12/4) // Агов, капітане!.. (6/4) // До нової стрічі… (6/4). 

Звернемося до поетичного тексту «Над Седневом – сади цвітуть». Розглядана поезія багата не тільки на асонанси, а й на алітерації. Так, двовірш Над Седневом – сади цвітуть, // Над Седневом – квітневі повені містить алітерування д (т), н (і навіть фонестеми дн/тн), в, с (ц), що формує анаграматичне кодування назви міста, і асонування е, що створює ефект «вокалічної теми» перших рядків.  

Інша поезія репрезентує гру сонорними, що уподібнює її до музичних акордів: Блакитна музика з-під абажура // Струмує м'яко на папір… // Сопілка весело то журно //  Війне мелодією гір. // То по безсонню віоліна // Останнім криком полосне. // Приляже вітру на коліна // І, знепритомнівши, засне // В чеканні марнім синя хвиля: // А парус де, а парус де? // То, вклечаний травневим зіллям, // Баян весільних заведе… // Й щедротно-ніжне, й золоте // Душі оте святе розкрилля… // Й поезії земне коріння // Вишневим небом зацвіте. (Мойсієнко 1, збірка «Приємлю»).  

«Рондель» своїм текстом і навіть назвою репрезентує  гру сонорними ускладнену анаграматизацією прізвища поета: Тичини – дівчина – чинно – зчинять – ожини – неперетинне: Тичини томик і дівчина… // Немов нектар спива з рядків… // То ордами – вітри прудкі, // То пропливе хмарина чинно, // То лісові дзвіночки зчинять // В душі столуни гомінкі… // Тичини томик і дівчина… // Немов нектар спива з рядків. // Затерпне в пальцях сік ожини, // Німі дерева і квітки… // І не сполохане ніким – // Натхнення те неперепинне… // Тичини томик і дівчина. (Мойсієнко 1, збірка «Приємлю»).  

У тексті «Ірпінь, Ірпінь» гра сонорними доповнена анаграматизацією топоніма Ірпінь: Ірпінь, Ірпінь – Бриніння журавлине – жарини – калині – інеєм – перони – грона.  

У поезії «Осіннім днем на золотім узліссі» з першої збірки Анатолія Мойсієнка зустрічаємо те звукопис не явище, яке пізніше у збірці «Леза зел» (див. нижче) стане фонетичною домінантою: алітерація глухого щілинного приголосного: Осіннім днем на золотім узліссі // Самотня сарна билась у журбі… // І вже було несила більш любить // Осіннім днем на золотім узліссі. // Тужава набубнявілість в горісі // Аж вибухала, аж гула: любить! // І кетяги черлені горобин // Спадали долу на обніжки сизі. // Ніс жовтень розмальовані валізи // Щедрот осінніх в ранки голубі… // А ти гукала журавлів у висі, // І помах крил прощально так тобі… // І вже було несила більш любить // Осіннім днем на золотім узліссі.

Інший поетичний текст містить підкреслену алітераційну тему – африкат ч, подекуди у графічній формі щ. Очевидно, так підкреслена напруженість емоцій, передаваних описуваними поетичними образами: Це зима, щоб вітри кругойдучі // Прямо з ночі тебе обпекли, // Щоб у чаді чиєїсь хули // Не звелася душа на онуччя; // Щоб в лихім несусвітті хуги // Чистотою снігів очищатись, // Щоб навчитись прощать ворогів, // В чому друзів не можна прощати; // Це зима, щоб осінні громи // З весняними в душі поєднати, // Щоб навчилась душа проростати // Тим громов’ям і серед зими; // Щоби ми у палінь-холодину // (Коли й серце морозом пала) // І малесенький подих тепла // Цінувати навчились, людино. // …Молодими ще соками ліс // закипить навесні аж до неба. // Та сьогодні снігів йому треба, // Щоб ті соки у кроні збулись, // Щоб збулося душі сокровенне // (Для чого ще й наймення нема) // Журавлем чи… синицею в жмені… // Ця зима, ця зима, ця зима. (Мойсієнко 1, збірка «Приємлю»).  

На відміну від попередньо розглянутої поезії, у тексті «Відлечу у черлене світання» той самий африкат, виступаючи головною алітераційною темою тексту, не створює ефекту напруження емоцій, а навпаки – виступає в контексті образу легкого спокою. Це свідчить про суб’єктивність переживання звукописного навантаження цього звука автором Відлечу у черлене світання, // В синє лоно вечірньої казки… // В тихоплині осінньому канни // І тополі  сурмливі мовчатимуть, // В золотеє чекання заклечані, // І, за руки побравшися, вечору // І зорі, світанковій  нареченій, // І мені, до безтями негречному, // Принесуть свою радість назустріч… // І поллється враз музика з вуст їх… // (з віт їх). // І пройметься акордами світлими // Світ увесь. // …Відлечу у черлене світання, // В синє лоно вечірньої казки. (Мойсієнко 1, збірка «Приємлю»).  

Таким чином, досліджено 48 віршів із першої збірки Анатолія Мойсієнка «Приємлю» – усі поезії, вміщені в електронній версії збірки (Мойсієнко 1). Серед них виявлені алітераційні теми на сонорні, африкати та свистячі. Пізніше, у збірці «Леза зел», глухий свистячий виступатиме головною алітераційною темою.  

Збірка Анатолія Мойсієнка «Леза зел: Книга верлібрів» (Мойсієнко 2) містить цікаві приклади звукописної поезії з примітною алітерацією.  

Так, основною алітераційною темою поезії може виступати звукосполучення зв у помякшеному варіанті фонем (алофонів): Їзда в незвідане – // Це коли сам ти // Незвідень-світ // І коли світ як засвіт, // І коли самому хочеться вигукнуть: // –  Звідай мене, світе! (Мойсієнко 2, с. 16).      

Алітераційна тема іншої поезії – сполучення приголосних с і т у твердому, пом’якшеному та мякому варіантах: І не стямивсь у суєті суєт, // Як світові запрагло тебе несуєтного. (Мойсієнко 2, с. 25).  

Алітераційна тема ще одного віршованого тексту близька до тем попередніх – акцентовані свистячі приголосні, передовсім с, у твердому, пом’якшеному та м’якому варіантах: кажуть осінь дорожчою стала // в цьому році на ринку // в приміському колгоспі // осіння виставка // дід Никифор розказує байку про щиглика // циганка вельми вродлива жінка // танцювала на тротуарі // аж розліталися скиби // кинуті просто під ноги // якимсь нечемою кавунних ласощів // димно було і спекотно // в бригадній хаті-курилці (Мойсієнко 2, с. 49).  

Та сама алітераційна тема – свистячі приголосні: А блискавки ті // з горобиної ночі // Зовсім не віщували грози… // Її на рогах // дикої кізочки // Мені принесла ти. (Мойсієнко 2, с. 60).  

У  вірші «Хоку» алітераційна тема особливо підкреслена розташуванням акцентованого приголосного в сильній позиції – на початку слова, до того ж кожного слова поезії: Спитай себе суворо: // Сувої строф – // Се сім струн серця? (Мойсієнко 2, с. 62).  

Розглядана нижче поезія фонетично організована значно складніше за попередні. Поряд із основною алітераційною темою (дзвінкий та глухий тверді щілинні приголосні) й основною асонансною темою (найбільш відкритий голосний звук а) наявні додаткові теми – алітерації сонорних, к, т: Сад на світанку. // Гілка струмка тремтить. // Заполоч зорі в’яне. (Мойсієнко 2, с. 65).        

У нижченаведеній поезії головна алітераційна тема – твердий глухий щілинний приголосний (який доповнюють з і дз), головна асонанс на тема – голосний о, нерідко повторюваний двічі в одному слові. Додаткові алітераційні теми – д, т, носові сонорні (звукопис не передання звуку дзвону): Сьогодні // Море // Схожим було // На твій голос, // Якому так не вистачає прихистку… // Велика риба, // Скинута над безоднею, – // Мовби столунне било // Німого дзвону на сполох. (Мойсієнко 2, с. 67).  

Основна алітераційна тема наступного дослідженого тексту – м’який (а також пом’якшений) глухий щілинний приголосний: Сьогодні // Приснилось // Якесь абищо: // В довге волосся снігів // Вплелися хвищі. (Мойсієнко 2, с. 68).  

Алітераційна тема іншого тексту – твердий (переважно) і м’який глухі щілинні приголосні, асонансна тема – огублений голосний о: Сьогодні // Сонце // Що вже торкнулося вечірнього пругу, // Нагадало мені // Твою прохолодну посмішку, // Яка ще вчора, // Здавалося, // Могла спопелити. (Мойсієнко 2, с. 69).              

Головна асонансна тема наступного тексту – найбільш відкритий голосний а, що корелює з вокалізмом цілої групи «дитячих слів», одне з яких використане в досліджуваній поезії – мама. Фонетичне оформлення вірша в цілому гармоніює з вокалізмом першого і найважливішого дитячого слова. Основна алітераційна тема – м’який, рідше твердий глухий щілинний приголосний: У п’ятницю // Народився, // В п’ятницю… // Казали люди: // П’яницею буде. // Лякались мама: // Чи ж то насправді? // В п’ятницю // Народився, // В п’ятницю… // П’ять разів // Сіявся-просівався // На решетах всіх // (Кому лихо, // А людям сміх). // П’ять разів // Сватався-женихався, // Таки влип // (Вгомонився). // Мій ладо, // Мій місяцю ясний… // В п’ятницю // Оженився, // В п’ятницю. (Мойсієнко 2, с. 83).  

Розгляданий нижче вірш містить традиційну для поезій цієї збірки алітераційну тему – глухий щілинний приголосний, зрідка у складі африкати: Сивий філософ // Упродовж // Свідомого життя // Бився над вічною проблемою… // І в тряскому сільському автобусі // Не покидала його // Одна-єдина думка: // Яйце походить від курки // Чи курка від яйця?.. // А на узбіччі // Вибоїстого шляху // Гребенястий когут // Елементарно вирішував проблему. (Мойсієнко 2, с. 85).         

Алітераційна тема іншого тексту – твердий і м’який глухий щілинний (і співвідносні з ними африкат ц і глухі шиплячі ш, ш’), асонансна тема – а: Та й заспівав старий лемко // Упівголоса // Неквапом, // Немов зелену собітку // Вертає собі // У день на Івана Купала. // Немов кермешує собі, // Пише файну писанку // На великодні свята. // Немов по камінчику // Перебирає // Трудну // Надсянську землицю, // Биту недолею, // Вітрами // Лихими // Скороджену… // «А Боже мій, Боже мій, // Де ся подів розкіш мій? // Дує вітер по росі, // Юж по моїм розкоші». // Чи ж не спродав він // Розкіш ту // На славних річних торгах // У Рогах // На Лаврентія // Чи в Риманові // на Вартоломея? // Чи не поховав він // Розкіш ту // У камінні // американських копалень, // У пісках // аргентинських прерій? // Та й заплакав старий лемко… (Мойсієнко 2, с. 87–88).      

Алітераційна тема – глухий свистячий, асонансна тема – огублений о: Дощі навскісні // На золотому ватмані осені… // Розліновують долю мою // Неприкаяну і невкоськану // Чорно-біло і чорно-боляче // На золотому ватмані осені. (Мойсієнко 2, с. 91).  

Розгляданий нижче вірш становить варіацію до попередньо досліджених асонансних та алітераційних тем: дзвінкий шиплячий корелює зі свистячими інших вищерозглянутих поезій; асонансна тема о є традиційною для текстів досліджуваного автора, асонансну тему у можемо розглядати як її варіацію: Над жоржинами, // Понад ожинами // Журавлина жура моя, // Що не знає ирію. (Мойсієнко 2, с. 92).          

Розглядаємо алітераційну іншого вірша як варіацію попередньо розглянутої – глухий африкат, що корелює зі дзвінким шиплячим вище дослідженої поезії та свистячими інших поезій автора. Асонансною темою виступає е, що певною мірою контрастує з вищерозглянутими текстами: Чеберяє чаєчка серед чебрецю, // Серед літа чобричок чеберяє. (Мойсієнко 2, с. 100).  

Алітераційною темою може виступати в, що, очевидно, звуконаслідувально відтворює завивання вітру. Інші приголосні та голосні – х, и, і – слугують для анаграматизації ключового слова поезії віхола: Віхоть дощу // Вмочити // В оксамит тиші // І намалювати віхолу… // Вихолоне // жар вивільги // в літі. // На узліссі // Відщебече // Дощ. // І тільки // Віхола // Не вихолоне // В океані душі. (Мойсієнко 2, с. 107).  

Алітераційною темою виступає н, асонансною – а; можливо, звукописно відтворено гудіння крана: Два крани // З екрана пам’яті // Перевантажують спогади… // Перший кран знаком запитання (?) // І другий кран знаком запитання (?). // І лише третій кран, // Не обтяжений жодним спомином, – // Знаком оклику (!). (Мойсієнко 2, с. 110).       

Маємо й алітераційну тему на твердий і м’який глухий шиплячий – рідкісний випадок негативного забарвлення зазначених приголосних у поезії розгляданого автора. Можливо, тут алітерація відтворює вдихальний звук куріння: Це якийсь самосуд – // Сім днів підряд // Глупства чийогось // Смулити самосад. (Мойсієнко 2, с. 120).  

Твердий глухий щілинний може втілювати шум вітру та хвиль: На синьому морі – сині хвилі, // Синій вітер – у синьому небі. // А в сина – голубі мрії // про синє море // і синє небо. (Мойсієнко 2, с. 135). 

Таким чином, досліджено цикл «До глибини тиші» (Мойсієнко 2, с. 8– 149), що включає 132 вірші та поему. Серед них 19 віршів містять явні звукові теми – алітерації та асонанси. Переважною алітераційною темою для розглянутих поезій є глухий твердий, м’який та пом’якшений щілинні приголосні, причому в уживанні твердого, м’якого та пом’якшеного не спостерігаємо істотних відмінностей. Майже в усіх розглянутих текстах зазначена алітераційна тема має позитивну конотацію. Є всі підстави зробити висновок про те, що глухий шиплячий для автора є милозвучним звуком, до того ж основним.     

Спостерігаємо еволюцію фоносемантичного аспекту мовної індивідуальності автора – від збірки «Приємлю» (1986) до циклу «До глибини тиші» зі збірки «Леза зел» (2016). Коли у першій збірці автор експериментував із трьома основними алітераційними темами – сонорними, африкатами та свистячими (дзвінким і глухим), то нова збірка демонструє явне переважання глухого шиплячого – в контексті позитивного змісту – як центральної алітераційної теми.  

 

Джерела  

Мойсієнко 1 – Анатолій Мойсієнко: Персональна сторінка [Електронний ресурс]. – Режим доступу: http://linguist.univ.kiev.ua/AM/    

Мойсієнко 2 – Мойсієнко А.К. Леза зел: Книга верлібрів / А.К. Мойсієнко. – К.: Вид. дім «Дивосвіт», 2016. – 312 с.

 

Maryna Yarmolinska,

post-graduate student (Ukrainian language)

of Kyiv National Taras Shevhenko University

Марина Ярмолінська,

аспірант Інституту філології

Київського національного університету

імені Тараса Шевченка