Yuliia Padar (Kyiv)

VERBAL MEANS FOR AMBIVALENT VALUATION OF INDIVIDUALS IN UKRAINIAN MEMOIRISTICS OF THE BEGINNING OF THE XX CENTURY

Article focuses on verbal means for ambivalent valuation in Ukrainian memoiristics of the beginning of the XX century.

Keywords: ambivalent valuation, precedent names, Ukrainian memoiristics of the beginning of the XX century.

Юлія Падар (Київ)

ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ АМБІВАЛЕНТНОЇ ОЦІНКИ ПОСТАТЕЙ В

УКРАЇНСЬКІЙ МЕМУАРИСТИЦІ ПОЧАТКУ ХХ СТ.

У статті проаналізовано засоби вербального вираження амбівалентної оцінки постатей в українській мемуаристиці початку ХХ ст.

Ключові слова: амбівалентна оцінка, прецедентні імена, українська мемуаристика початку ХХ ст., засоби вербального вираження.

В українській мемуаристиці початку ХХ ст. колективна оцінка вербалізується щодо прецедентних імен. Прецедентні імена – складник ширшого поняття прецедентних феноменів, що визначаються як відомі переважній більшості представників певної соціокультурної групи, відтворювані, значущі у когнітивному аспекті власні імена, тексти тощо. Оцінка прецедентних імен може бути як позитивною чи негативною, так і амбівалентною, тобто змінювати своє значення від позитивної до негативної (чи навпаки) залежно від соціальної ролі, яку виконує певна постать. Цей оцінний вектор в українській мемуаристиці початку ХХ ст. актуальний щодо видатних сучасників (М. Грушевський, Б. Грінченко), а також самих мемуаристів (С. Єфремов, В. Винниченко, Д. Дорошенко).

Так, у всіх джерелах Б. Грінченко й М. Грушевський оцінюються амбівалентно: вони характеризуються як беззаперечні професіонали, люди непересічних здібностей, знавці своєї справи, які чимало зробили для справи розбудови української науки й культури, але їх особисті якості набувають різних, від позитивної до негативної, оцінок. В оцінці Б. Грінченка за допомогою лексем з коренем «прац», підсилених лексемами зі значенням «найвищий ступінь вияву», а також інших лексем із подібною семантикою (енергія, робітник) наголошується його велика працездатність: «...з його надзвичайною працьовитістю...» (ЄС, с. 513), «...упертої праці... всю своювелику енергію і працьовитість вжив для того, щоб розбудити громадянство...» (ЧЩ, с. 103) (позитивна оцінка працьовитості вченого підсилюється згадкою про благородну мету цієї праці – утвердження української нації й культури), «...звернув... свою енергію на працю в київській «Просвіті» (ДСД, с. 96), «...з його бувневсипущий, невтомний робітник...» (ДСД, с. 97). При цьому постать Б. Грінченка в особистому житті набуває різних, іноді діаметрально протилежних, оцінок: від суто позитивної: «...перше вражіння було чарівне, надзвичайно принадне,.. в якому я... потім ніколи не каявся» (ЄС, с. 512), що створюється завдяки використанню лексем чарівний, принадний, що має значення «який вабить, викликає сильний потяг до себе якими-небудь якостями, властивостями» (СУМ, Т.7, 1976, с. 687); до негативної, що досягається використанням маркованої лексики: «...Грінченко... розказує, що ми його виперли з газети» (ЧЩ, с. 28), «...удає з себе випертого...» (ЧЩ, с. 37), дієслово з негативною конотацією виперти «розм., грубо проганяти, випроваджувати силоміць кого-небудь звідкись» (СУМ, Т. 1, 1970, с. 451), а також похідний від нього прикметник підсилюються дієсловом удавати, який вказує на неістинність, неправдивість попередньо стверджуваного. Негативна оцінка виражається також і завдяки іронії: «Чудний Сергій! Шкода йому псувать зо мною відносин, шкода покидать «Раду», а побалакає з «Гетьманом Сьогобічної, Тогобічної України, Галичини й Буковини», то одпадає охота писать…» (ВЛ, с. 60). Іронічний тон оцінки досягається через непряме називання Б. Грінченка, присвоєння йому «титулу», що підкреслює надмірну амбітність, пихатість суб’єкта оцінки; іронічність підкреслюється і графічним засобом – використанням лапок. Можемо припустити, що оцінка Б. Грінченка Є. Чикаленком (талановитий, авторитетний науковець, але людина тяжкої вдачі) була поширена, про що свідчить наведена С. Єфремовим узагальнена оцінка постаті Б. Грінченка його сучасниками: «...чернігівці й кияни мало не в один говорили про тяжку вдачу, упертість, автократизм, деспотичні звички, задерикуватість, сварливість і т. п. Грінченка, хоча й визнавали за ним та його працьовитістю великі заслуги в національному розумінні» (ЄС, с. 512).

Амбівалентної оцінки набуває і постать С. Єфремова. Особисті якості культурного і політичного діяча характеризуються позитивно, найбільш висвітлений С. Єфремов з цього боку у щоденниках Є. Чикаленка: «...найближчий приятель з молодшого покоління...» (ЧЩ, с. 29), «Єсть чутка, що арештовано Єфремова, Стебніцького,найближчих моїх приятелів...» (ЧЩ1, с. 78): позитивну оцінку, цінність Єфремова як друга, приятеля виражено за допомогою прикметника близький («зв’язаний почуттям симпатії, дружби, спільністю ідей, інтересів» (СУМ, Т. 1, 1970, с. 198), «близкій» (ГС, Т. 1, 1958, с. 74) у найвищому ступені порівняння. Особа С. Єфремова характеризується позитивно й через чутку про його можливий розстріл більшовиками (на той час, 1919 рік, Є. Чикаленко уже перебував у еміграції і не міг отримувати повністю достовірну інформації, а тому декілька місяців був упевнений, що С. Єфремов був розстріляний), тут позитивна оцінка набуває характер епітафії, які переважно мають панегіричний зміст: «...розстріл Стебніцького  і Єфремова – це щось таке страшне, чого я не можу переказати словами і не можу вилляти сльозами... цінайкращі сини українського народу...» (ЧЩ1, с. 115), «Ніяк не можу дійти до пам’яти після звістки про розстріл Єфремова!.. Скрізь ця криштально чиста душавражала всіх, хто його знав, своєю шляхетністю, преданістю тільки справі, без жадної амбітності, славолюбія, висовування свого «Я»... Такий він був і в особистих відносинах; він з охотою допомагав всім у всяких дрібницях, залюбки робив всякі послуги, бо серце його було повне любови до всіх...» (ЧЩ1, с. 116): оцінка зі значенням «дуже позитивно» передається завдяки сполученням найкращі сини народу, криштально (кришталево) чиста душа, серце повне любові; готовність допомагати іншим характеризується прислівниками з охотою, залюбки, що позначають добровільне і безкорисне бажання людини. Позитивно оцінюються і його професійні якості: відданість справі характеризується лексемами шляхетність, преданість (відданість), а скромність, невибагливість – лексемами амбітність,славолюбіє (славолюбство), висування свого «Я», які використовуються з прийменником без, що вказує на відсутність цих контекстуально негативних якостей в оцінюваної постаті.

Зустрічаються й поодинокі негативні оцінки С. Єфремова як приватної особи. Так, В. Винниченко оцінює його як нерозважливу й надміру амбітну людину: «Сергій –комік. Чого він хоче?.. Його надмірне самолюбіє запхне його в темний куток історії разом з його Грінченком» (ВЛ, с. 58). Зневажливого тону оцінці надають лексема комік («який викликає сміх, смішний» (СУМ, Т. 4, 1973, с. 248), стилістично маркована лексема запхати (запихати) («заштовхувати кого-небудь кудись» (СУМ, Т. 3, 1972, с. 257), зневажливо-негативний тон має фраза запхне його в темний куток історії разом з його Грінченком. Негативна оцінка постаті виражена лексемоюсамолюбіє з квантитативним інтенсифікатором надмірний.

Професійні якості С. Єфремова оцінюються позитивно усіма мемуаристами. Він характеризується як авторитетний, шанований, обдарований, талановитий професіонал: «...М. С. Грушевський відвернув своєю вдачею багато талановитих людей, як-от С. О. Єфремова...» (ЧЩ, с. 171), «Наділив Вас Бог великим талантом!» (ЄЛ, с. 36), «Багато видатних українських діячів, як Єфремов...» (ЧЩ1, с. 398), «Ваше ім’я повинно стать рядом з Драгомановим, Франком, у Вас на се є всі дані...» (ЄЛ, с. 36), «...з благословення двох найбільше шанованих мною авторитетів – Єфремова і Винниченка» (ДСН, с. 257), «...С. О. Єфремова, якого я глибоко поважаю ішаную...» (ДСН, с.  258), «Ну, слава Богу! Принаймні є кому писати передові і є з ким порадитись в сутужну годину...» (ЧЩ, c. 87): позитивна оцінка виражена прикметниками талановитий, видатний, шанований (останній – у найвищому ступені порівняння), іменниками талант, авторитет, а також дієсловами поважати, шанувати. Для вираження позитивної оцінки професійних якостей публіциста використовується також вигук Ну, слава Богу!, який стосується повернення С. Єфремова до редакції щоденної газети «Рада» після дискусії з Є. Чикаленком щодо гостроти і нестриманості його статей. Вигук вказує на високу оцінку С. Єфремова не лише як професіонала, який пише передові статті, але й досвідченого видавця, редактора, радника. Позитивна оцінка С. Єфремова як талановитого, обдарованого публіциста, письменника, науковця поєднується з модальністю (повинно стать), що вказує на високі професійні здібності С. Єфремова, які дозволяють йому стати на один щабель із такими визнаними «величинами» як М. Драгоманов та І. Франко.

Негативна оцінка С. Єфремова у професійній сфері належить переважно Є. Чикаленкові, оскільки він був незмінним видавцем газети «Рада» і, відповідно, був безпосередньо зацікавлений у якості статей. С. Єфремов негативно оцінюється переважно за свою нестриманість, різкість, нехтування суспільними і цензурними обмеженнями: «...лихо з полемічними статтями Єфремова. Часто між нами виникають непорозуміння, коли я або Павловський [редактор «Ради» - П. Ю.] не даємо йому вилаяти когось...» (ЧЩ, c. 86), «С. О. Єфремов сам признається, що він ніяк не розуміє меж цензурних... Найбільше наc штрафують і позивають за статті С. Єфремова, а через його полемічний запал у нас з ним часто виходять непорозуміння» (ЧЩ, с. 171), «І правду каже [С. Єфремов – П. Ю.]: в полеміці віндуже нездержливий, часом... просто неможливий. Штрафували нас і судили найбільше за його статті» (ЧЩ, с. 251): до негативної оцінки автора, яку він намагається висловлювати дуже обережно і стримано (зі значенням «досить негативно»), на що вказує використання іменника непорозуміння, евфемізму полемічний запал замість лексем «сварка», «лайка», додається також і негативна самооцінка (сам признається), яка збігається з оцінкою автора «Щоденника» (правду каже) і виражається прикметниками на позначення рис характеру  нездержливий, неможливий зі значенням «...надмірний у чомусь» (СУМ, Т. 5, 1974, с. 316), «дуже поганий, неприємний; жахливий» (СУМ, Т. 5, 1974, с. 339). Негативна оцінка також виражена дієсловами штрафувати, позивати, судити, підсилених словом найбільше.

Оцінка статей, манери письма С. Єфремова іншими представниками української інтелігенції, які в різний час були співробітниками «Ради», коливається від позитивної: «В «Новій Раді» писав свої сміливі статті С. Єфремов» (ДСН, с. 230): виражена за допомогою прикметника сміливий у значенні «...відважний, хоробрий» (СУМ, Т. 9, 1978, с. 406), до дуже негативної. Негативну оцінку фіксує у своєму «Щоденнику» Є. Чикаленко:  «...мало не всі висловлюють незадоволення «Радою». Особливо незадоволені критичними статтями Єфремова» (ЧЩ, с. 75), «...В. Шухевич висловився, що до теперішньої гостроти відносин австрійської України з російською дужеприслужився Єфремов своєю гострою полемікою, в якій він збештав таких людей поважних і улюблених молоддю, як Рудницький...» (ЧЩ, с. 301),«...Хоткевич та Бомбастичний лають за ядовитий штиль, а інші будуть лаять за байдужість до себе» (ЄЛ, с. 34): негативна оцінка зі значенням «дуже негативно» виражається за допомогою стилістично маркованих слів свистун («перен., розм. пуста людина; нероба, базіка» (СУМ, Т. 9, 1978, с. 75), збештати (бештати) («діал.ганити, лаяти» (СУМ, Т. 1, 1970, с. 164), лаяти а також лексем незадоволення, незадоволений, підсилених інтенсифікатором особливо.  

Амбівалентність оцінки певної постаті може виражатися не лише у протиставленні її професійних та особистих якостей, але й у демонстрації динаміки оцінки особи у певній сфері її діяльності. Так, письменник В. Винниченко здебільшого оцінюється мемуаристами опосередковано, через його твори. При цьому його рання творчість оцінюється позитивно, а твори, що були написані пізніше, – негативно: «Я взяв рукопис і тут же, не встаючи, прочитав те оповідання з великим інтересом...» (ЧС, с. 325) (про оповідання «Краса і сила»), «Стільки довелося на віку перечитувати рукописів од авторів, що починають, а опріч Винниченка, Тесленка та ще хіба Черкасенка – решта було даремною витратою часу» (ЄЩ, с. 93) (позитивна оцінка ранньої творчості В. Винниченка виражається за допомогою лексеми інтерес, позитивна конотація якої підсилюється якісним прикметником великий, а також завдяки зарахуванню письменника до переліку авторів, читання яких не розглядається якдаремна («який не дає наслідків; марний» (СУМ, Т. 2, 1971, с. 211) витрата часу).

Творчість В. Винниченка стає окремою, дуже важливою темою у листуванні письменника з Є. Чикаленком, якого сам він вважав своїм «літературним хрещеним батьком», оскільки саме за сприяння Є. Чикаленка оповідання молодого письменника вперше з’являється у друкованому виданні.

У листуванні перший період творчості письменника так само оцінюється Є. Чикаленком позитивно: «…оповідання написано вельми талановито, читається з інтересом, навіть захоплює, очевидячки, з Вас може виробитись неабиякий письменник, але Вам треба багато – багато працювати» (ВЛ, с. 32), «… нехай Вас критикують присяжні критики, а я надрукую його [оповідання «Момент»] з великою охотою, бо написане воно гарно, навіть захоплююче» (ВЛ, с. 44), «… Винастільки талановиті, що сі викрутаси не псують Ваших оповідань до краю» (ВЛ, с. 56). Позитивна оцінка виражена лексемами гарно, талановито, захоплююче; позитивне ставлення автора також вербалізується у сполуках з інтересом, з великою охотою. Оцінка зі значенням «позитивно» поєднується з модальністю (треба), що виражає настанову працювати, удосконалювати власну майстерність, відточувати талант.

Негативна оцінка виражається за допомогою використання прийому протиставлення, яке надає нейтральним лексемам статусу контекстуальних антонімів: «Вінталановитий белетрист і бозна-який філософ… Може, Винниченко переконається доводами Сергія [Єфремова – П. Ю.] і надалі писатиме як артист, а не як мораліст та ще й Бог зна який» (ЧЩ, с. 29); «…Винниченко,.. на жаль, хоче бути «чесним з собою». Пише пренудні розправи на цю тему в белетристичній формі. Я вже йому радив у листі бути «розумним з собою» і покинути цю тему…» (ЧЩ, с. 44). Лексеми белетрист та артист набувають виразно позитивної конотації, а лексеми філософ, мораліст – негативної, що підсилюється завдяки використанню неозначеного займенника бозна-який зі значенням «невідомо який» (СУМ, Т. 1, 1970, с. 212), а також синонімічного йому висловлювання Бог зна який. Іронічного характеру оцінці творчості В. Винниченка надає смислове обігрування назви його роману «Чесність з собою».

Філософське перевантаження твору, що впливає на його літературну цінність, мемуаристами сприймається як негативний чинник: «…шкода! Як би він не мудрствувавлукаво, то міг би писати хороші п’єси для театру. Але, очевидно, він пропав для сцени…» (ЧЩ, с. 79), «Не говорить, а промовляє, віщає; не пише, а любується на себе: ось, мовляв, яка я цяця, і яка кака всі, хто інакше думають. З літами це у Винниченка зростає...» (ЄЩ, с. 449), «...пизиться, натужується,.. щоб створити«нову мораль»» (ЄЩ, с. 465). Негативна оцінка безпідставного, нічим непідкріпленого філософствування, що передається за допомогою лексем промовляти, віщати(«говорити щось значне, важливе» (СУМ, Т. 1, 1970, с. 692) та смислового обігрування крилатого виразу «не мудрувати (мудрствувати) лукаво» («просто, без зайвих прикрас» (СКВ, с. 188)), використаного без заперечної частки «не», що мають іронічний характер; виражається за допомогою прислівника шкода, підсиленого окличною інтонацією, дієсловом пропадати зі значенням «безповоротно втрачатися» (СУМ, Т. 8, 1977, с. 247), що вказує на неспроможність автора писати сценічні п’єси, а також через використання лексем, що мають іронічний, зневажливий характер: цяця – «про того, чиї претензії не відповідають його справжнім достоїнствам...» (СУМ, Т. 11, 1980 , с.  256), пизиться, натужується, що мають на меті показати філософські амбіції автора як безпідставні, достойні бути висміяними. Емотивність негативної оцінки підкреслюється завдяки використанню стилістично маркованої лексеми дурниця («щось несуттєве, маловажне, незначне; дрібниця» (СУМ, Т. 2, 1971, с. 440), а також вигуку аж досадно!

Оцінка В. Винниченка сучасниками може збігатися чи не збігається з самооцінкою автора. Самооцінка визначається дослідниками як «особистісне судження індивіда про власну цінність» [Гончарова 2002, с. 8] і зумовлюється певною прагматичною метою. У специфічному автокомунікативному просторі щоденника такою інтенцією, на нашу думку, може бути бажання автора певним чином «задекларувати» власну оцінку і, таким чином, надати їй імперативного характеру. У подібних висловлюваннях, оцінка сполучається з оптативною модальністю: «Вчора Євген Харлампович [Є. Х. Чикаленко – П. Ю.] обняв мене й поцілував за мою постанову покинути в писаннях «поучення»... Буде так, як я хочу. Я прагну того, прагну перемоги і доб’юсь її» (ВЩ, с. 252). Зовнішня позитивна оцінка намірів письменника виражена за допомогою дієслів, що вказують на схвальну реакцію суб’єкта (обняв, поцілував), збігається із самооцінкою автора: філософствування в художніх творах оцінюється негативно через використання застарілої, книжної лексеми поучення, яка набуває негативної конотації «нав’язування власної думки», на що вказує лапкування; а відмова від менторства оцінюється позитивно, про що свідчить використання модальних дієслів (прагну, хочу), виразу буде так, який вказує на бажаність декларованих намірів.

У листуванні ж, де адресат – це конкретна постать, акцент зміщується на утвердження правомірності, авторитетності власного погляду, його незалежності від зовнішніх впливів. Це спричинило своєрідну дискусію у листуванні Є. Чикаленка та В. Винниченка щодо художніх методів останнього: «Ви боїтесь, я знаю, що я зійду на тихросійських кривляк, які гоняться за модернізмом і жертвують навіть здоровим розсудком в своїх творах. Я не боюсь, бо відношусь з обережністю до всього нового і благоразумно стараюсь вибрати з його гарне, а погане залишити» (ВЛ, с. 58), «В мене стільки ж було «горьковщини», як тепер«андреєвщини»… Аж сумно, що оцінюють по дрібницям, по неважному, не істотному» (ВЛ, с. 80). Позитивна самооцінка письменника виражається завдяки протиставленню тенденцій у творчості його сучасників, виражених дієслівними словосполученням гнатися за модернізмом, жертвувати здоровим розсудком; новотворами«горьковщина», «андреєвщина», що мають значення «наслідування манери письма популярних у ті часи М. Горького та Л. Андреєва), лексемою кривляки («зневажл.той, хто кривляється» (СУМ, Т. 4, 1973, с. 340), а також його власної «творчої лабораторії», яка оцінюється позитивно і виражена лексемами обережно, благоразумно зі значенням «який свідчить про розсудливість, сповнений розсудливості» (СУМ, Т. 8, 1977, с. 622). У світлі цього, автор вважає оцінку Є. Чикаленка неправомірною, несправедливою, базованою на незначущих фактах (оцінюють по дрібницям, по неважному, не істотному).

Варто зауважити, що критика письменника Є. Чикаленком має конструктивний характер, оскільки він сприймає В. Винниченка як талановитого українського письменника, втрата якого буде суттєвим ударом по всій українській культурі: «...дістав листа від В. К. Винниченка, в якому він скаржився мені на редакцію «ЛНВісника» і хвалився, що його закликали в російську літературу. Я відповів йому на це, що боюсь, щоб він не покинув української літератури та не став зовсім російським письменником» (ЧЩ, с. 237). Це, на нашу думку, пояснює той факт, що Є. Чикаленко у своєму «Щоденнику» зовсім не висвітлює особистих якостей В. Винниченка. У «Щоденниках» С. Єфремова така «виховна» мета не переслідується, тому його оцінка творчості письменника більш жорстка, сатирична: «От іще вертихвіст, прости Господи!» (ЄЩ, с. 268), «...вертихвіст...» (ЄЩ, с. 454), «Який би дурень міняв шило на швайку, та ще таку, як Винниченко...» (ЄЩ, с. 138), «... крутиться, мов тріска в ополонці...» (ЄЩ, с. 380), Оцінка постаті В. Винниченка передається за допомогою лексеми вертихвіст («зневажл. легковажний, нерозсудливий хлопець, чоловік; жевжик» (СУМ, Т. 1, с. 688), фразеологізмів міняти шило на швайку («жарт. одержувати замість чогось майже те саме» (СФ, с. 218); крутитися, мов тріска в ополонці (синонімічний до фразеологізму «крутитися, як муха в окропі» зі значенням «проворно; неспокійно, нервово» (СФ, с. 116), що мають зневажливий характер і визначають письменника як людину легковажну, яка змінює власні принципи залежно від зовнішньої ситуації, пристосуванця. Так само гостро автор критикує творчі амбіції В. Винниченка: його обурення поведінкою письменника виражається у використанні лексем шановний, сміливість, одвага у протилежному до прямого значенні (енантіосемія). Негативна оцінка підсилюється окличною інтонацією висловлювання.

Отже, в українській мемуаристиці початку ХХ ст. широко представлена оцінка прецедентних імен – значущих постатей, що справили вплив на становлення і розвиток соціокультурної ситуації згаданого періоду. Оцінка постатей може бути позитивна, негативна чи амбівалентна, поєднуючи у собі позитивний і негативний аспект залежно від аспекту розгляду тієї чи іншої особи. Позитивна оцінка стосується загальновизнаних авторитетів (попередників і сучасників), які у мемуарах виступають не як реальні люди, а символи «українського духу», уособлення усіх тих позитивних якостей, що варті наслідування. Оцінка вербалізується експліцитними засобами різних рівнів (оцінні лексичні та фразеологічні одиниці, стилістичні засоби (іронія, метафора тощо), а також прийомом «красномовного замовчування». Основними засобами вербалізації негативної оцінки виступають: використання окличних речень, створення іронічного тону оповіді завдяки розгалуженій системі словотвірних і лексичних засобів, граматична категорія числа, індивідуально-авторська образність. Амбівалентна оцінка становить фіксацію і позитивної, і негативної оцінки кількома чи одним мемуаристом щодо того самого об’єкта оцінки (постаті). Така різновекторність оцінок може бути зумовлена підходом (професійна діяльність чи приватне життя особи) або зміною оцінки постаті з часом під впливом соціокультурних обставин.

Література

1. Гончарова Н. В. Аксіологічна структура англомовного діалогічного дискурсу (на матеріалі художньої прози) / Гончарова Наталія Віталіївна: автореф. дис... канд. філол. наук, спеціальність – 10.02.04, «германські мови». – К., 2002. – 16 с.

Перелік умовних скорочень

ВЛ – Винниченко В., Чикаленко Є. Листування. 1902 – 1929 роки / Упоряд., авт. передм. та комент. Н. Миронець. – К. : Темпора, 2010. – 447 с.

ВЩ – Винниченко В. Щоденник (1911 – 1920) / Володимир Винниченко. – Едмонтон – Нью-Йорк: Канадський інститут українських студій, 1980. – 499 с.

ГС – Словарь української мови / Упор. з дод. власного матеріалу Б. Грінченко : В 4 т. – Репринтне видання. – К. : «Лексикон», 1996.

ДСД – Дорошенко Д. Мої спомини про давнє минуле (1901 – 1914) / Д. Дорошенко. – Вінніпеґ: Тризуб, 1949. – 167 с.

ДСН – Дорошенко Д. Мої спомини про недавнє-минуле (1914 – 1920) / Д. Дорошенко. – Мюнхен: Українське видавництво, 1969. – 543 с.

ЄЛ – Єфремов С., Чикаленко Є. Листування. 1903 – 1928 роки / Упоряд. та вс. ст. І. Старовойтенко. – К. : Темпора, 2010. – 384 с.

ЄС – Єфремов С. О. Про дні минулі (спогади) 1876 – 1907 / Єфремов Сергій Олександрович // Щоденник. Про дні минулі (спогади). – К. : Темпора, 2011. – С. 181 – 718.

ЄЩ – Єфремов С. О. Щоденники (1923 – 1929) / С. О. Єфремов. – К. : Газета «Рада», 1997. – 848 с.

СКВ – Коваль А. П., Коптілов В. В. Крилаті вислови в українській літературній мові / А. П. Коваль, В. В. Коптілов. – К. : Вища школа, 1975. – 334 с.

СУМ – Словник української мови : в 11-ти т. / АН УРСР. Ін-т мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. – К. : Наукова думка, 1970–1980.

СФ – Ужченко В. Д., Ужченко Д. В. Фразеологічний словник української мови / В. Д. Ужченко, Д. В. Ужченко. – К. : Освіта, 1998. – 224 с.

ЧС – Чикаленко Є. Х. Спогади (1861 – 1907) / Євген Чикаленко. – Нью-Йорк: УВАН у США, 1955. – 504 с.

ЧЩ – Чикаленко Є. Х. Щоденник (1907 – 1917) / Євген Чикаленко. – К. : Темпора, 2011. – 480 с.

ЧЩ1 – Чикаленко Є. Х. Щоденник (1919 – 1920) / Євген Чикаленко. – К. : Темпора, 2011. – 720 с.