Nataliya Zhovta,

Iurii Mosenkis,

Nazarii Nazarov

BALKAN ARCHAIC OF THE SLOVENIAN MYTHOLOGY:

EAST SLAVIC PARALLELS

The article analyses a book by M. Kropej about Slovene mythology and shows common features of Slovene and East Slavic mythologies that can be related both to Common Slavic era and to cultural connections between the Balkan region and Eastern Slavonic territories that can be traced back even to archaeologically proven relationships of Cucuteni-Trypillian culture with Balkan ones (e.g., Vinča).  Mythological material can serve as tertium comparationis for archeological and ethnological studies.

Наталія Жовта,

доцент, член Ради молодих учених

академії наук вищої освіти України,

Юрій Мосенкіс,

професор, член Болгарської академії наук і мистецтв,

Назарій Назаров,

головнийредактор збірника «Мова та історія»,

член Асоціації європейських журналістів

БАЛКАНСЬКА АРХАЇКА СЛОВЕНСЬКОЇ МІФОЛОГІЇ: СХІДНОСЛОВ’ЯНСЬКІ ПАРАЛЕЛІ

Роздуми з приводу видання:

MonikaKropej. Supernatural Beings from Slovenian Myth and Folktales. – Ljubljana: Scientific Research Centre of the Slovenian Academy of Sciences and Arts, 2012. – 284 pp.

Англомовне видання зі словенської міфології становить значний інтерес для дослідників і тих, хто навчається, не тільки в Україні, а й у Європі в цілому.

Важливо не тільки досліджувати свої національні фольклорні і міфологічні традиції, а й знаходити спільне і відмінне в різних традиціях європейського ареалу. Особливо важливо постає ця проблема, коли йдеться про слов’янські фольклорні традиції, кожна з яких зберегла значну частку праслов’янських міфологічних вірувань, водночас збагатившись міфологічним матеріалом сусідніх народів, контакти з якими вплинули на формування неповторного культурного обличчя кожного слов’янського народу.

Дослідниця методологічно виправдано починає виклад з космології, що має особливе значення для сучасних міждисциплінарних досліджень починаючи з народної астрономії і закінчуючи формульною реконструкцією праслов’янських фольклорних текстів. До того ж, у сфері космології наявні текстуальні впливи на деякі слов’янські традиції з боку не тільки християнських, а й давньоіранських вірувань, що потребує дослідження для кожного зі слов’янських фольклорних світоглядів. Дуже цінними є, на наш погляд, спостереження щодо словенської народної міфологічної астрономії (с. 121–123).

Дослідниця підкреслює, що міфи так само давні, як і саме людство (с. 9), вона коротко викладає інформацію про назви словенських фольклорних жанрів, дотичних до міфології, звертається до історії міфознавчих досліджень у Європі (Я. Грімм, М. Мюллер, А. Кун, В. Шварц, Дж. Фрезер, К. Леві-Строс, Е. Кассірер). Словенська фольклорна територія розглянута як частина Центральної Європи в її тривалих контактах із іншими міфологічними традиціями. Надприродні істоти досліджені з погляду їх ролі в духовній традиції як такій. Слушним слід визнати звертання авторки до знаменитої, але незаслужено забутої праці В. Шмідта «Походження ідеї бога», яка являє собою порівняльне зібрання фольклорних джерел усесвітнього масштабу, що перевершує компендіум Дж.Дж. Фрезера і може бути порівняне тільки з багатотомовою енциклопедію релігій за редакцією М. Еліаде.

Особливо цінним слід визнати наведення авторкою значних уривків зі словенських текстів, що описують погляди на створення світу, його будову, окремих персонажів тощо. Становить інтерес творчий синтез у словенській фольклорній традиції язичницьких і християнських мотивів та образів, що найчастіше втілюється, як і у східнослов’янських традиціях, у наявності численних язичницьких аспектів таких традиційних християнських образів, як, наприклад, святий Юрій. Не менший інтерес становить словенський Триглав (с. 79–81), що являє собою південнослов’янський варіант того однойменного образу божества, який відомий і в балтійських слов’ян. Іще більше зацікавлення викликає таке словенське божество як Беленус (с. 81–85), оскільки його ім’я подібне до імені кельтського божества сонця, а його функція лікаря тотожна функції Аполлона – грецького відповідника кельтського Беленоса (є деякі підстави припускати запозичення у кельтів деяких елементів образів і словенського, і навіть давньогрецького божеств).

Значну увагу приділено дуже популярному на Балканах фольклорному образові змія, що дозволяє згадати як про балканістичні дослідження у сфері зіставлення образів змія в ірландській,  балканських та кавказьких традиціях, так і гіпотезу про спільнолюдські витоки культу змій.

Привертає увагу слов’янський образ морського коня, властивий і давньобританській міфології. Деякі розглянуті образи є літературними, як-от єдиноріг.

Словенський образ золотого птаха може бути порівняний зі східнословянським образом жар-птиці, який, можливо, зазнав іранського впливу (слов’янське слово жарподібне до іранської назви золота).

У полі уваги дослідниці перебуває і образ PaganGirl (с. 131–132), який можна порівняти з досліджуваним українським кельтологом Г.М. Казакевичем образом «Поган-Дівчати» в українській балканській казці.

Значний інтерес викликають словенські варіанти легенди про циклопа Поліфема, які мають численні паралелі в Європі і Західній Азії.

Специфічним образом балканського фольклору є детально розглянуті в рецензованій книжці віли, перекладені англійською мовою як fairy(с. 146–150). Для східнослов’янського фольклору такі персонажі нині не властиві, хоча вони згадані в деяких джерелах про давньоруське язичництво. Праслов’янське походження імені й образу можна вважати дуже вірогідним; корінь вити в найменуванні цього персонажа може вказувати також на богиню Мокошу, серед функцій якої називають прядіння.

Дуже розвинутим у словенському фольклорі є образ русалки (с. 157 і далі), що видається дуже логічним з огляду на візантійське походження її імені.

Наявність у словенському фольклорі гоблінів як божеств металургії і карликів (с. 166 –174) відрізняє балканський фольклор від східнослов’янського, для якого карлики не властиві; у польському фольклорі образ карликів запозичений з Німеччини, на що вказує їхня назва krasnoludki, оскільки в червоному одязі виступають деякі фольклорні персонажі. Серед власне словенських назв карликів поряд із добре вмотивованими слов’янськими мовами (palčik, malik) слід звернути увагу на такі назви як ninek, що має паралелі в звукосимволічних назвах дитини або карлика в багатьох мовах (напр. ісп. niño).

Слід звернути увагу і на таке загадкове ім’я персонажа, схожого на василіска, як malavar, malavr, molavrабоbalaver (с. 116). Розмірковуючи над етимологією навкеденого ряду слів, слід звернути увагу на італійське позначення «того, що робить погане» і на румунське позначення змія.

Працю завершує цінний і детальний абетковий словник словенських надприродних істот із бібліографією, до якого належать і переосмислені літературні образи. Не меншу цінність становить детальна бібліографія, що включає численні джерела починаючи з першої половини ХІХ ст. Завершує книжку детальний покажчик імен і образів.

Книгу супроводжують десятки високохудожніх ілюстрацій, котрі втілюють позасловесний аспект досліджуваних міфологічних образів.

Дослідження можна порівняти з українськими публікаціями про фольклорно-язичницькі персонажі Б.В. Кобилянського, Т.Б. Лукінової, Н.В. Хобзей. Окремо слід згадати репрезентацію язичницьких мотивів і образів у словнику «Знаки української етнокультури» В.В. Жайворонка (Київ, 2006).

Як можна виснувати з рецензованої книги, дослідження словенського фольклору має велике методологічне значення для досліджень фольклорних традицій інших слов’янських народів: словенці зберегли в своїх міфах, легендах, казках та піснях значні пласти ще праслов’янських вірувань, які так експліцитно, ймовірно, не відображені більш ніде на території Слов’янщини (наприклад, міф про викрадення Велесом Перунового стада корів у словенців існує як суцільно збережений оповідний текст, а не як реконструйована послідовність формул). З іншого ж боку, численні культурні контакти збагатили словенську фольклорну традицію й впливами суто книжного плану, наприклад, залучивши її до західноєвропейського ареалу побутування легенд про єдинорога, який у східнослов’янській традиції відомий тільки з книжної літератури (середньовічний «Фізіолог» тощо). Тобто індивідуальне обличчя словенського фольклору, внаслідок географічної близькості до осередків латиномовної освіти (Італія), спричинило значно тісніше (і водночас природне) засвоєння народним середовищем мотивів книжних. В Україні, наприклад, цей процес хоч і розпочався в XVI-XVIIIстоліттях, однак не залишив такого значного сліду (швидше навпаки: фольклор більше вплинув на літературу). Співіснування у словенському фольклорі праслов’янських мотивів (що сягають індоєвропейського часу) із мотивами більш пізніми є надзвичайно цінним матеріалом для типологічних зіставлень: темою подальших компаративних студій, зіпертих у тому числі й на рецензовану книжку, може бути порівняння ступеня консервативності різних слов’янських фольклорних традицій, їх «опірності» щодо книжних впливів і способів співіснування різночасових пластів у межах однієї міфологічної системи. Адже, як показує словенський фольклор, наявність книжних упливів зовсім не свідчить про відсутність архаїки, а навпаки – архаїка тільки вияскравлюється на тлі таких запозичень.

Книга Моніки Кропей, безперечно, виявиться надзвичайно корисною для українського і загальноєвропейського читача і заслуговує на багато перевидань.