Olexandr STROKAL
THE INDIVIDUAL-AUTHOR’S NOMINATIONS OF TIME CONCEPTS IN VLADIMIR KOLOMIJET’S POETRY
Separation of categories of time at the time of the historical, social time, biological time is represented in the human outlook. Time as a philosophical category has the qualitative and quantitative characteristics: infinite divisibility, homogeneity and irreversibility, volatility and consistency, continuity, rhythm, order, pace and the presence of temporary spheres of the past, present and future time. Art time is an important component of the literary text. Category time not only performs the function of determining the time in text. Time is involved in the creation of the author of a number of artistic and metaphorical images that causes the presence of significant amounts of poetic connotations in the text. Time category can be presented at the thematic level and on the lexical level. The occasional nominations with the semantics of time are the subject of this study.
In article the features of functioning of occasional nominations of time concepts in Vladimir Kolomijet’s poetry are considered. Character of the use of neologisms with time semantics in the art text for creation of bright poetic images is investigated.
Key words: time, space, hronotop, idiastyle, poetics.
Олександр СТРОКАЛЬ
АВТОРСЬКІ НОМІНАЦІЇ ЧАСОВИХ ПОНЯТЬ
У ПОЕТИЦІ ВОЛОДИМИРА КОЛОМІЙЦЯ
Художній час є важливою ознакою того світу, який створює письменник у своїй уяві [Дзиковская 2001, с. 15]. Часу як формі існування матерії властиві кількісні та якісні характеристики, до яких належать нескінченність, подільність, однорідність (кількісні); та незворотність, мінливість / сталість, безперервність, ритмічність, впорядкованість, темп і наявність часових сфер минулого, теперішнього й майбутнього часу (якісні).
Традиційно маємо поділ часу на історичний, біологічний та астрономічний час. Історичний, соціальний час пов’язаний із етапами розвитку суспільства, біологічний – із процесами в житті людини від народження до смерті, астрономічний виступає природничо-науковим описом дійсності. Також виділяють іще час психологічний як результат осмислення у свідомості людини астрономічного, біологічного та історичного часу [Задорожна 2008, с. 48]. Зауважимо, що концепт ЧАС у художніх текстах може виявлятися як на рівні власне лексичному, так і метафорично, через уведення в контекст автором ряду художніх образів.
Лексемам-вербалізаторам категорії часу в поетичній мові Володимира Коломійця властива так звана «часова» сема, яка представлена іменниковими, прикметниковими та дієслівними оказіональними дериватами. Так, серед іменникових новотворів із семантикою часу репрезентовано переважно складні та складені похідні, з-поміж яких виділяємо: складні дієслівно-іменникові (пелюсткопад, пливочас, часолет), числівниково-іменникові (першогрім) та складені іменникові (коваль-світанок, скелі-віки) ідієслівно-іменникові (стріль-вода, плин-вода, час-незгай). Дієслівні новотвори репрезентовано як простими відіменниковими похідними із біморфемою з-…-і- (зосеніти) та суфіксами -ев-і- (осеневіти), так і складеними віддієслівними (ідуть-грядуть, плисти-жити). Прикметникові оказіоналізми з «часовою» семою представлено поодиноко, це переважно займенниково-іменникові одиниці із суфіксом -н- (всечасні) та похідний від індивідуально-авторської дієслівної неолексеми «зосеніти» із суфіксом ‑л-(зосенілий).
Зазначимо, що в поетичному контексті лексичні інновації на позначення різних часових типів набувають додаткових різноманітних асоціацій, конотативних значень та смислів. Зокрема, лексемам на позначення астрономічного часу властиві семантичні вказівки на пору року, час доби [Дорохова 2006].
У новотворах В. Коломійця представлено семантику астрономічного часу із вказівкою на пори року. Час виступає характеристичною ознакою самої природи, людських радощів і печалей. Зауважимо, що серед досліджуваних індивідуально-авторських неолексем особливо поширені новотвори з семантичною вказівкою на осінню пору:зосеніти (В солодкому закладено гірке… Весній – / щоб зосеніть… Все плине без упину. / У книжці недочитаній, пустій – / суха, забута гілочка ясмину…[Коломієць 1969, с. 133]); осеневіти (Холодний Яр – / забутий жар / в лісах прадавніх тліє. / Пливуть-стоять байдари хмар, / мов сон… Осеневіє, / Іскрить підлісок… / Пустка й шир.[Коломієць 1990, с. 16]).
У «Материнському диптиху» Володимира Коломійця (Вечоровий теплий дух полúну / навіва мені м’яку печаль… / В сю хвилину думкою полину / в материнську зосенілу даль) дериват «зосенілий» поряд із лексемою з семантикою «просторовості» «даль» моделює певний художній хронотоп, який через асоціативний зв’язок образів осені та прожитого життя пов’язується зі сферою спогадів (тут – спогадів про матір) – думкою полину / в материнську зосенілу даль. Символом прожитого життя в аналізованому поетичному контексті також виступає образ вечора. Так, використання ад’єктивної номінації ознаки, пов’язаної з часом доби «вечоровий» допомагає митцю художньо зобразити внутрішній стан ліричного героя – Вечоровий теплий дух полúну / навіва мені м’яку печаль. Образ часу як конкретна мить, певний момент життя ліричного героя виражений за допомогою займенниково-іменникового словосполучення «в сю хвилину». Зазначений конкретний відтинок життя виступає певною відправною точкою спогадів ліричного героя (на смисловому рівні поетичного тексту рух часу набуває зворотного вектора й за допомогою цього своєрідного художнього прийому автор розкриває, підкреслює саме ознаку незворотності плину життя, де ніщо не проминальне, де «у твоєму тихому безсонні ся печаль, снагуючись, тече…»). Таким чином, з образом спогадів тісно пов’язаний образ плину часу, тривання й динаміка життя.
Часової означеності в художньому тексті набуває певна предметна, характеристична атрибутика, пов’язана з тією чи іншою порою року, переходом однієї пори в іншу тощо, де уявлення про час базується на певних смислових, образних узагальненнях, порівняймо: пелюсткопад (Пелюсткопад святкує / час вітряних пожеж. / Коли мед смакує – / хай і праця теж! [Коломієць 1975, с. 85]); першогрім (Зметнувся пагоном на пні старому / дубок гінкий. / Він побратим зелений першогрому, / мов лук – тугий! [Коломієць 1975, с. 87]).
З-поміж новотворів із семантикою часу фіксуємо лише одиничні утворення зі вказівкою на час доби. Зокрема, В. Коломієць використовує метонімічний дериват «коваль-світанок», який називає час доби за асоціативно-колористичною ознакою, пов’язаною з діяльністю людини відповідної професії: «Роздув коваль-світанок горно: / хай проясніє… щезне мла. / Струна взяла мене за горло / і в край коханий повела» [Коломієць 1990, с. 43]. Проте зауважимо, що зображуваний час доби, або ж уведення в контекст образів, суголосних йому («Чаркуюсь до тебе, Місяцю!» [Коломієць 2005, с. 76]), дозволяє автору не лише художньо відтворити добову циклічність, але й підкреслити незворотність часу, зокрема, увівши в контекст неолексему «час-незгай», пор.: «Спочинемо і спогадаємо, гай-гай… / Усе в покоси склав / цей час-незгай» [Там само].
Час як філософське поняття представлений такими категорійними величинами, як «вічність», «минуле й майбутнє», «рух часу», що в досліджуваних текстах знаходять різне лексичне вираження. Зауважимо, що час для ліричного героя Володимира Коломійця може не лише осмислюватися в антиноміях минуле / майбутнє, але й набувати виразних аксіологічних характеристик, маркованих у художніх контекстах як власне неолексемами на позначення руху в майбутнє (ідуть-грядуть), що містять певне урочисто-піднесене значення, так і шляхом уведення яскравих художніх образів на кшталт злото-спрутів. Час для ліричного героя В.Коломійця завжди всеохопний, наповнений як певними історичними подіями, так і персоналіями, яскравими особистостями. Зокрема, у поезії «Спадкоємці» виразно простежується інтенція автора на певну деперсоналізовану репрезентацію негативних історичних подій, що корелюють із сучасними їм митцями, геніями, поетами, порівняймо: «Але ж були не тількизлото-спрути, / були – / Шевченко, Рембрандт, Робесп’єр» [Коломієць 1969, с. 3]. Час може змінювати свою динаміку – то він суне цілими епохами гунів, то летить світлою поезією Сапфо – «Чавунно вік за віком сунув, / розмірено і гулко, / ніби ямб. / Але ж були не тільки гунни, / були – / Сапфо, і Фідій, і Боян» [Коломієць 1969, с. 3], або ж урочисто гряде в майбутнє у тексті «Кирило і Мефодій» поступом просвіти й науки, пор.: «…і ти узриш: ідуть-грядуть навстріч / два сівачі… І чезне темна галич, / І смерчі темні чезнуть з гін сторіч» [Коломієць 1969, с. 11].
Образ руху часу, його тривання, семантично представлений у лексемах: пливочас (Підживлюю вогонь я – / кидаю думок галузки. / Пою сльозою, щоб не згас. / Крилом невловної у світі музики – те полум’я – над пливочас. [Коломієць 1975, с. 59]); часолет (Неспинний часолет / хай налягає на прозорі весла. / Хай літо хилиться на осінь, / а зима на весну. / Життя – не репетиція, як десь казав поет. [Коломієць 1969, с. 58]). Інколи плин часу у свідомості ліричного героя пов’язаний із набуттям певного досвіду, почасти негативного, а відповідно, і з образом прожитого життя, яке у поезії «Реквієм» символізує локація дороги – «Ой зрілість, зрілість та – / дорогазрилиста, / у вирвах колія, / душа зболена» [Коломієць 1969, с. 21]. Бачимо, що оцінка досвіду як негативного забезпечується уживанням прикметникового неологізму «зрилиста», який художньо зображує життєві негаразди, випробування. Названа конотація посилюється і шляхом уведення в макроконтекст яскравих образів свята і війни, поетично репрезентованих лексемами на позначення асоціативно супровідних означеним образам акустичних характеристик – «Не в грімливих фокстротах – / у солдатських ротах / ті постаті ритмом хитались» [Коломієць 1969, с. 21]. Зауважимо, що лінійний рух часу як набуття певного негативного досвіду не триває постійно, для ліричного героя цей процес неминуче має закінчитися у той момент, коли час набуде якісно нових характеристик і властивостей – перейде у вічність («У мертвих що ніч, то й день. / У мертвих нема пісень. / Неміряний час… Неміряні версти» [Коломієць 1969, с. 22]), образ якої вербалізується у лексемі «всечасні» – «Всечасніджерела, що б’ють вглибині / і повнять струмки непомітні. / Прекрасні в народу легенди й пісні, / бо розум і серце їх – рідні» [Коломієць 1990, с. 129].
Суголосним до образу вічності у В. Коломійця виступає образ скелі як незмінного абсолюту, що концентрує в собі історію людства, його досягнення, набутки, його творчий геній, відповідно маємо неолексему скелі-віки (Музика – весела каравела – / випливала з-поза скель-віків. / І Париж під вежею Ейфеля / у тремкім серпанку голубів.[Коломієць 1990, с. 295]).
Одним із засобів художнього відображення образу плину часу у Володимира Коломійця є введення в поетичний контекст образу води, який у народних уявленнях не лише пов’язується зі шляхом, дорогою в небуття, але й символізує саме життя, його вічний рух: плин-вода (Тихо… І в кожного – своя біда, / своя нужда маленька. / І щастячко – як плин-вода, / що коло плоту тенька. [Коломієць 1990, с. 91]); плисти-жити (… Я тут – весь тремт і звук. / Італія! / Любов розкішна в ній веснує. / І Колізей, мов справді колесо, / загублене якимись чумаками, / велично котиться та й котиться з глибин / дорогою віків… / Тут Рафаель і Дант у хмарах мрій / пливуть-живуть [Коломієць 1990, с. 162]); стріль-вода (Скільки див було – моїх коханнів! / Та – мов стріль-вода – все плине, рине… / і лишається – єдине – перше і останнє: / «Батьківщина! Батьківщина!...» [Коломієць 1975, с. 130]).
Таким чином, у поетичних текстах Володимира Коломійця номінації часових понять функціонують із метою зображення певної пори року та часу доби. Деякі неолексеми із семантичною вказівкою на осінню пору та на позначення образів води в текстах В. Коломійця художньо змальовують прожите життя ліричного героя, яке постає в його свідомості у вигляді спогадів як певний його психологічний досвід. Окрім того, новотвори зазначеного типу також беруть участь у репрезентації філософського поняття часу.
Література
- Дзиковская Л.Н. Художественное время и художественное пространство в лирике М. Волошина: дис. … канд. филол. наук : 10.01.02 / Дзиковская Лариса Николаевна. – Измаил, 2001. – 169 с.
- Дорохова О. Лексема «місяць» як один із засобів вербалізації концепту «нескінченність» (на матеріалі поетичного доробку Хорхе Луїса Борхеса) / О. Дорохова // Мовознавчі студії: [зб. наук. праць]. – К., 2006. – Ч. 1. – С. 32 – 34.
- Задорожна О.М. Концепт «час» в українській поетичній мові: дис. … кандидата філол. наук: 10.02.01 / Задорожна Олександра Михайлівна. – Тернопіль, 2008. – 233 с.
- Коломієць В.Р. День творення: Лірика / Коломієць В. Р. – К. : Молодь, 1975. – 175 с.
- Коломієць В.Р. Поки ще світить сонце… : Поезії. К. : Укр. письменник, 2005. – 208 с.
- Коломієць В.Р. Поміж чуттями і дивами: Поезії / Коломієць В. Р. – К. : Рад. письменник, 1969. – 142 с.
- Коломієць В.Р. Семигори / Коломієць В. Р. – К., 1990. – 419 с.
Olexandr STROKAL,
Candidate of Philological Sciences (Ph. D.),
Lecturer at the Department of modern Ukrainian language,
Taras Shevchenko National University in Kyiv