Chrystyna Storozhuk
Substratology in contemporary linguistics
Христина Сторожук
Субстратологія в сучасному мовознавстві
ABSTRACT
The article deals with the origin of the notion “substrate”, which is considered to be the combination of language features, spread on the same territory before. The substrate aspect has been profoundly investigated in European languages, but it still requires much of scientific approach in Ukrainian. There are many prominent scientists, known worldwide, who research the following issue, but this article mainly focuses on the names of the Ukrainian researches, who touch upon the substratology. Substratology is the branch of linguistics, which entirely differs from comparative historical method; the theory describes the processes of language convergence, which doesn’t interfere with the comparative historical method issues, but complements them.
KEYWORDS: substrate, Ukrainian language, European languages, substratology, comparative historical method, linguistics, etymology.
О.В. Холодов визначає субстрат як сукупність рис мовної системи, що неможливо вивести з внутрішніх законів розвитку цієї мови: ці риси пов’язані з мовою, що була поширена на тій самій території раніше [Холодов 2008, с. 2]. Д.І. Переверзєв інтерпретує мовний субстрат як результат мовної конвергенції (взаємодії залишків переможеної мови з мовою-переможницею, на яку переходить певний етнос), що, у свою чергу, має наслідком мовну дивергенцію (утворення варіантів мови-переможниці унаслідок накладання її на різні мови-підоснови, тобто субстрати) [Переверзєв 2012, с. 133].
Отже, субстратологія як галузь лінгвістики за своєю проблематикою принципово відрізняється від порівняльно-історичного мовознавства або лінгвістичної компаративістики, оскільки теорія субстрату описує процеси та результати мовної конвергенції, тоді як порівняльно-історичне мовнознавство досліджує мовні об’єднання за спорідненістю та генеалогічну класифікацію мов як результати процесів мовної дивергенції. Не випадково ті мовознавці, які досліджували субстратні явища в мовах (І.О. Бодуен де Куртене, Г. Шухардт, М.Я. Марр), водночас критикували універсалізм принципів порівняльно-історичного мовознавства.
Зважаючи на вживання терміна субстрат в інших науках, зокрема у філософії та біології, необхідно підкреслити специфіку мовного субстрату як об’єкта лінгвістики, а відповідну галузь досліджень доцільно, на наш погляд, визначити як лінгвосубстратологію.
Лексеми субстратного походження з метою їх лаконічного визначення доцільно, на наш погляд, називати субстратизмами.
Проблеми мовних субстратів у зв’язку з позамовними чинниками розвитку мови, зокрема з матеріальною культурою, частково розглядали М.С. Грушевський, В.М. Щербаківський, В.П. Петров.
Дослідник стародавньої історії України В.М. Щербаківський у публікації 1941 року так описував узаємодію субстратної доіндоєвропейської мови хліборобського населення України з мовою верхнього індоєвропейського шару населення: “Одні – індогермани (довгоголові) стали почасти пануючою верствою тоненькою і невеликою, в той час як хлібороби (круглоголові) лишилися масивною хліборобською підданою верствою або, як кажуть, субстратною верствою. Від співжиття цих двох елементів почала мішатися і мова. Мова хліборобів (кавказько-малоазійська) стала поступово індогерманізуватися. Як мова панівної верстви, індогерманська стала трохи міняти свою вимову, свої звуки. Цей процес ішов помалу тисячі літ” [Щербаківський 1941, с. 50]. “Якою мовою говорили ці наші хліборобські племена, Геродот не говорить. Траки, як відомо, говорили мовою індогерманською. Такі вчені, як Fick, Kretschmer і Wirth, кажуть, що по Дунаю жили племена, які говорили мовою хатською, тобто трошки подібною до кавказької грузинської мови. Wirth те саме говорить і про плем’я Агатірсів, яке жило на Поділлю і в Карпатах. Можна напевно твердити, що й усі хлібороби на Україні говорили початково, тобто в неолітичні часи і ще й у бронзові, цією мовою, але під впливом панівної верстви Траків, а також Кімерів, які говорили індогерманською мовою, мова їхня мусіла вже почати тоді індогерманізуватися...” [Щербаківський 1941, с. 62–63].
Позиція В.М. Щербаківського певною мірою близька до досліджень М.Я. Марра, котрий надавав великого значення ролі кавказьких племен і мов у доісторії Стародавнього Сходу, Західної Європи, Середземномор’я, Балкан, Причорномор’я і, зокрема, слов’янських мов, і припускав дальшу індоєвропеїзацію згаданих теориторій при збереженні автохтонного населення [Марр 1933–1937, т. 1–5].
Дослідник української історичної етнології й обрядовості К. Сосенко прямо декларує подібну позицію в публікації 1928 року: “Особливо важні для нашої теми досліди проф. Марра, бо вказують на правдоподібно безпосередні генетичні й культурні зв’язки Староукраїнців з найдавнішими племенами Чорномор’я, Кавказу і Малої Азії... Сі досліди проф. Марра в кождім разі зобов’язують нас звернути наші досліди... також в сторону, на яку він вказує” [Сосенко 1994, с. 9–10].
Найбільш повне теоретичне розроблення лінгвосубстратологічних питань в українському мовознавстві належить О.Б. Ткаченкові, який застосував удосконалені ним теоретико-методичні набутки світового мовознавства в галузі теорії субстрату до вивчення передусім фінно-угорських субстратних явищ у слов’янських мовах [Ткаченко 1989].
Історію виникнення і розвитку теорії субстрату у світовій лінгвістиці детально розглянув у своєму дисертаційному дослідженні «Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст.» О.В. Холодов, тому ми не розглядаємо цих аспектів, зосереджуючись на підсумках роботи названого автора і наявних нині проблемах та подальших перспективах лінгвістичної субстратології.
Як підкреслює О.В. Холодов, cьогодні лінгвістичною наукою накопичено значний субстратознавчий матеріал як емпіричного, так і теоретичного характеру. Це зумовлює необхідність наукового осмислення сучасних відомостей про мовний субстрат у цілому та його роль у формуванні мов-реципієнтів. Узагальнення та синтез теоретичних висновків про феномен субстрату, його суто лінгвістичну та позалінгвістичну природу, методологічну цінність у мовознавстві видається доцільним та можливим на підставі визначення внеску в розробку питання про мовний субстрат представників різних лінгвістичних шкіл, серед яких багато українських та російських мовознавців [Холодов 2008, с. 1].
Уважаємо за надзвичайно важливе підкреслити, що О.В. Холодов послуговується поняттям етномовного субстрату (у назві другого розділу дисертації), що засвідчує орієнтацію дослідника на міждисциплінарну інтерпретацію субстратних явищ. Може йтися про залучення передусім свідчень археології та історичної етнології.
О.В. Холодов зазначає, що наслідки етнічних впливів лінгвісти вбачали передусім у фонетиці (романські мови), потім у граматиці (фракійський субстрат у грецькій, болгарській та албанській мовах). Етнічне обґрунтування північновеликоруського цокання надав М. І. Надєждін, який вважав фінно-угорські мови субстратом російської [Холодов 2008, с. 6]. Отже, ідется про винятково важливі етногенетичні аспекти застосування теорії субстрату до матеріалу тієї або іншої мови.
Як підкреслює О.В. Холодов у висновках до дисертаційного дослідження, наприкінці ХІХ ст. – на початку ХХ ст. теорія субстрату стала важливим методологічним інструментом під час з’ясування двох провідних питань: 1) генезису мов, та 2) причин розбіжностей між собою споріднених мов. У цей час теорії субстрату відповідала певна модель, згідно з якою усвідомлювалося виникнення індоєвропейських мов на неіндоєвропейському мовному матеріалі (Г. Гірт). Дослідник звертає увагу на те, що субстратний вплив на структуру східнослов’янських мов відбився в стимулюванні певних процесів усередині мови, а не в привнесенні іншомовних елементів у систему мови-реципієнта (Т.П. Ломтєв, О.В. Востріков). Згідно з таким визначенням було інтерпретовано перехід g > г > h, що відбувся в українській мові (В.І. Абаєв, О.Б. Ткаченко, Г.П. Півторак), виникнення акання в білоруській мові та в низці російських говорів і деякі види цокання в російській мові (Р.І. Аванесов, В.І. Литкін, О.М. Трубачов, О.В. Востриков та ін.). За О.Б. Ткаченком, фонетична відмінність української мови від білоруської та російської цілком імовірно була зумовлена впливом з боку північно-східних іранських мов, який спричинився до появи широко розвиненого ікавізму, звука ъ (э), до збереження м’якого, зокрема й кінцевого ц’ (c’), до виникнення твердості приголосного перед е із сильного ь [Холодов 2008, с. 16–17].
Погляди О.В. Холодова на деякі часткові питання теорії, методології та практики субстратологічних досліджень деталізовані в низці його публікацій [Холодов 2003; Холодов 2004; Холодов 2005; Холодов 2006].
Дослідження С.В. Борщевського «Доіндоєвропейський субстрат у лексиці слов’янських, германських і романських мов (на матеріалі української, польської, англійської, німецької та італійської мов)» [Борщевський 2010] містить розгляд і теоретичних, і фактичних аспектів проблематики мовного субстрату і має численні позитивні сторони та перспективи. До них передусім належать робота з низкою етимологічних словників на предмет визначення лексики невідомого походження. Дослідником запропоновано ряд цікавих етимологій, що мають бути розроблені далі в германістиці.
С.В. Борщевський поставив собі за мету не лише здійснити сучасний огляд теорії мовного субстрату, але й вивчити конкретні вияви цього явища у слов’янських, германських та романських мовах (на матеріалі української, польської, англійської, німецької та італійської мов). Таким чином, германська лексика розглянута дослідником у доволі широкому контексті.
С.В. Борщевський цілком слушно підкреслює, що в сучасній лінгвістиці «недостатньо уваги приділяється виданню етимологічних словників, які, без сумніву, є невичерпним і надзвичайно цінним джерелом інформації про складну багатовікову історію слова, його форми і значення, що веде нас до початкових словотворчих зусиль людини, спрямованих на динамічний процес встановлення зв’язку між предметом думки та мовним знаком» [Борщевський 2010, с. 7].
На думку С.В. Борщевського, потреба субстратологічного дослідження зумовлена «необхідністю комплексного дослідження міжмовних, а відтак міжетнічних і міжкультурних контактів, на тлі яких зростає інтерес наукових кіл і широкої громадськості до етногенетичних процесів, що відбувалися на теренах стародавньої Європи» [Борщевський 2010, с. 9].
Серед інших завдань автора – залучити відомості суміжних із мовознавством наук (історії, археології, релігієзнавства, етнопсихології, культурології, лінгвістичної географії тощо) з метою систематизації знань про шляхи розселення етносів у передісторичній Європі, що дасть змогу окреслити коло найбільш надійних субстратних лексем, з’ясувати напрямки їх міграцій, а також визначити можливу генетичну належність [Борщевський 2010, с. 10].
Сформульоване дослідником завдання відзначається міждисциплінарністю і масштабністю, однак із дальшого тексту не зовсім ясно, як автор здійснює деклароване залучення етнопсихології та релігієзнавства; крім того, не можна погодитися з визначенням лінгвістичної географії як суміжної з мовознавством науки – ця дисципліна формувалась у межах мовознавства як його галузь.
До інформаційно цікавих висновків дисертації належать такі: «сучасний стан південнослов’янських та української мов з одного боку та романських з іншого засвідчує спільність багатьох тенденцій у розвитку їхніх фонетичних систем» [Борщевський 2010, с. 108] (виділено нами. – Авт.).
Деякі міркування С.В. Борщевського видаються дискусійними і потребують коментарів.
Автором сформульовано робочу гіпотезу: «доіндоєвропейський субстрат європейських (особливо слов’янських) мов є тим компонентом, який зближує ці мови з мовами носіїв культур неіндоєвропейського Східного Середземномор’я, що може свідчити про генеалогічну належність мовного світу передісторичної Європи і не виключає можливість гетерогенності субстрату і його виходу на рівень не лише ностратичної, але й палеоазійської макросім’ї» [Борщевський 2010, с. 11-12]. Однак, лексику невідомого походження з досліджуваних мов автор порівнює з лексемами баскської та фінно-угорських мов, не торкаючись мов Східного Середземномор’я на жодному матеріалі. Більше того, з обраних автором для дослідження п’яти мов польська, англійська і німецька однозначно далекі від Східного Середземномор’я як у лінгвістичних, так і в екстралінгвістичних аспектах; італійську мову в субстратному відношенні варто вивчати у можливому зв’язку передусім із численними давніми мовами Італії – індоєвропейськими (італьськими), здогадно індоєвропейськими (етруською) і неіндоєвропейськими (північнопіценськими та ін.), але зазначені мови автор не досліджує.
В іншому місці тексту зустрічаємо інакше формулювання робочої гіпотези – «доіндоєвропейський субстрат європейських (особливо слов’янських) мов є тим компонентом, який зближує ці мови з мовами носіїв культур трипільсько-кавказько-егейського ареалу» [Борщевський 2010, с. 70]
Автор підкреслює, що в дисертації «дістала дальший розвиток ідея існування в передісторичній Європі доіндоєвропейського мовного союзу» [Борщевський 2010, с.12]. Прийняття цієї ідеї означає необхідність розгляду можливих субстратів англійської та німецької мов і загалом прагерманської мови в контексті теорії мовного союзу, однак така інтерпретація потребує і повного переосмислення теорії мовного союзу, що може об’єднувати відомі системно описані мови, і демонстрації входження в мовний союз фрагментарних субстратних залишків, гетерогенність яких визнає і сам С.В. Борщевський.
За твердженням дослідника, ним «обґрунтовано правомірність перенесення більшості принципів міжродинного порівняльно-історичного дослідження мов в аспекті віддаленої спорідненості на вивчення субстатної лексики» [Борщевський 2010, с. 12]. Однак принципи надродинного порівняльно-історичного дослідження академіка О.С. Мельничука являють собою, коротко кажучи, зняття низки обмежень на порівняння при переході з родинного рівня на надродинний, тоді як С.В. Борщевський ідентифікує саме родинну належність субстратних залишків у досліджуваних мовах; коли користуватися підходами надродинного рівня, то треба було б говорити не про баскський або фінно-угорський, а, наприклад, про ностратичний субстрат досліджуваних мов. Але в останньому випадкові слід було б довести, що та або інша лексема з ностратичними зв’язками виступає саме субстратом, а не праностратичним реліктом у певній родині без дальших зв’язків у межах цієї родини. До сказаного варто додати, що академік О.С. Мельничук вважав ностратичними всі мови світу крім койсанських [Мельничук 1991], що робить визначення належності субстратних елементів до певної мовної родини за принципами міжродинного дослідження, які охоплюють майже всі мови світу, абсолютно позбавленими сенсу. Належність субстратного слова, наприклад, до фінно-угорської родини має визначатися тільки за критеріями цієї родини, а не за критеріями, застосовними до переважної більшості мов світу. Підсумовуючи, слід сказати, що принципи порівняльно-історичного дослідження мов різних родин навряд чи застосовні до ідентифікації належності певного субстратного слова до конкретної мовної родини.
Дискусійним видається протиставлення «неавтохтонного (зайшлого, прийшлого, прибулого) і автохтонного (корінного, місцевого, споконвічного) населення» [Борщевський 2010, с. 68] – на наш погляд, можна говорити тільки про більш ранні і більш пізні переселення, оскільки ні людина взагалі, ані людина сучасного виду не виникали в Європі.
Надто відповідальним є припущення дослідника про те, що «центром іррадіації доіндоєвропейських мовних тенденцій є пралатинський мовний ареал» [Борщевський 2010, с. 116]. Такий висновок потребує співвіднесення з генетичними, археологічними, культурологічними свідченнями. Наприклад, археологією, міфологією та історією засвідченні численні переселення з Малої Азії Егеїди до Італії («мінойці», «пеласги», мікенські та пізніші греки, етруски), але не навпаки.
Щодо перспектив використання свідчень етруської мови для пояснення фонетичної специфіки латинської та італійської мов [Борщевський 2010, с. 108] слід зазначити, що складова структура етруської мови істотно відрізняється від складової структури італійської мови з її милозвучністю. Розмірковуючи про східносередземноморське походження італійської милозвучності і контакт протоіталіків зі східним Середземномор’ям, автор зовсім не бере до уваги інших писемно засвідчених італьських мов поряд із латинською, як-от оскська, умбрська тощо, без розгляду яких говорити про протоіталіків немає сенсу. Таким чином, неясно, про які відкритоскладові субстратні мови Апеннінського півострова у складі «відкритоскладових мов трипільсько-апеннінсько-егейсько-малоазійського регіону в межах доіндоєвропейського мовного союзу» [Борщевський 2010, с. 109].
Дослідник припускає «участь баскського компонента у лінгво- та етногенетичних процесах у доісторичній Європі, особливо у Східному й Західному Середземномор’ї» [Борщевський 2010, с. 130]. Однак, С.В. Борщевський не наводить ні власних, ані чужих аргументів, передусім етимологічних, на користь східносередземноморської присутності басків.
С.В. Борщевський цитує думку Ю.Л. Мосенкіса про те, що догерманський і докельтський субстрати мають доволі небагато спільної лексики з доіндоєвропейським субстратом слов’янських мов [Борщевський 2010, с. 49]. Автор не коментує цієї цитати, що в науковій традиції означає згоду з думкою цитованого дослідника. А тим часом концепція самого С.В. Борщевського про спільний субстрат або субстратний мовний союз романських, германських і слов’янських мов суперечить цитованій думці, не говорячи вже про те, що фінно-угорські мови навряд чи входили в доісторичний середземноморський ареал із центром поширення субстратних явищ на Апеннінському півострові.
Деякі етимології слід віднести до безсумнівних успіхів С.В. Борщевського, якщо дальші дослідження підтвердять їхню коректність[1]
Таким чином, серед теоретичних узагальнень, ідей і висновків С.В. Борщевського поряд із цінними й цікавими є й занадто сміливі, які потребують іще більш детальної аргументації. Незважаючи на всі висловлені зауваження і дискусійні міркування, дослідження С.В. Борщевського винятково цінне передовсім для формування теоретико-методологічної бази дослідження української та інших мов в аспекті теорії субстрату. Виявлені й інтерпретовані в дослідженні факти й тенденції можуть являти собою і тло для порівняння з фактами і процесами в українській мові.
Д.І. Переверзєв у дисертаційному дослідженні «Мовні та позамовні чинники формування звукових особливостей корейської мови» [Переверзєв 2012] зосереджується на фонетичному рівні виявлення субстрату й підкреслює, що саме звукова сторона мови найяскравіше віддзеркалює збереження давніх вимовних звичок (артикуляційну базу), з одного боку, і різноманітні впливи інших мов, результати мовних контактів, з другого боку [Переверзєв 2012, с. 7]. Серед цілей дослідження – на підґрунті мовних (фонетичних) та позамовних (генетичних, археологічних, антропологічних і міфологічних) свідчень[2] визначити роль мовного субстрату (субстратів) у формуванні фонетичної системи корейської мови й побудувати комплексну модель формування фонетики корейської мови, субстратно-адстратну модель (виділено нами. – Авт.) фонетичної еволюції корейської мови [Переверзєв 2012, с. 9].
Однак у дослідженні Д.І. Переверзєва міфологія як один із позамовних аспектів розвитку мови і, що ще важливіше, світоглядний контекст функціонування мови в архаїчні періоди існування суспільства висвітлена недостатньою мірою, спостереження й коментування окремих фактів переважає роботу над виведенням тенденцій і реконструкцією закономірностей. Іншою методологічною вадою дослідження названого автора є нечіткість диференціації генеалогічних і типологічних аспектів фонетичної еволюції мов та субстратів.
Три взаємопов’язані, але далеко не тотожні за своїми теоретико-методологічними засадами лінгвістичні напрямки стосуються проблеми формування лексики й інших рівнів мови: 1) теорія мовних контактів, 2) теорія субстрату й 3) дискусійна теорія гетерогенного («змішаного», контактного без виразної переваги одного з компонентів) походження окремих мов (останню репрезентують І.О. Бодуен де Куртене, К.К. Уленбек, М.Я. Марр, М.С. Трубецькой, Б.В. Горнунг та ін.) [Переверзєв 2012, с. 53].
Таким чином, історію субстратології в українському і зарубіжному мовознавстві детально розглянув О.В. Холодов, теорію субстрату найбільш глибоко розробив О.Б. Ткаченко, фактологічні аспекти субстратної взаємодії європейських мов на рівні лексики досліджує С.В. Борщевський, міждисциплінарну модель впливу субстрату на формування мовної специфіки (на рівні фонетики з частковим залученням лексики) здійснив Д.І. Переверзєв.
Література:
1. Борщевський С.В. Доіндоєвропейський субстрат у лексиці словянських, германських і романських мов (на матеріалі української, польської, англійської, німецької та італійської мов): дис. … канд. філол. наук: 10.02.15 – загальне мовознавство / Сергій Вікторович Борщевський; Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова. – Київ, 2010. – 210 арк.
2. Марр Н.Я. Избранные работы / Николай Яковлевич Марр. – Л.: ОГИЗ, 1933–1937. – Т. 1–5.
3. Мельничук А.С. О всеобщем родстве языков мира / А.С. Мельничук // Вопросы языкознания. – 1991. – № 2. – С. 27–42; № 3. – С. 46–65.
4. Переверзєв Д.І. Мовні та позамовні чинники формування звукових особливостей корейської мови : Дис. … канд. філол. наук : 10.02.13 – мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії / Дмитро Ігорович Переверзєв; Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К., 2012. – 256 арк.
5. Сосенко К. Культурно-історична постать староукраїнських свят Різдва і Щедрого Вечера / Ксенофонт Сосенко. – К.: СІНТО, 1994.– 360 с.
6. Ткаченко О.Б. Очерки теории языкового субстрата / Орест Борисович Ткаченко. – К.: Наукова думка, 1989. – 208 с.
7. Холодов О.В. До вивчення субстратних елементів у структурі східнослов’янських мов / О.В. Холодов // Східнослов’янська філологія: Зб. наукових праць. – Горлівка: Вид-во ГПДПІІМ, 2006. – Вып. 9. – С. 106 – 112.
8. Холодов О.В. Дослідження фонетичного субстрату в російському мовознавстві ХІХ–ХХ ст. / О.В. Холодов // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В. А. Глущенко. – Славянск: Славянский государственный педагогический университет, 2004. – Вып. XIІ. – С. 37 – 44.
9. Холодов О.В. О методике субстратных исследований / О.В. Холодов // Acta albaruthenica, rossica, рolonica: VII міжнародная навуковая канферэнцыя «Беларуска-руска-польскае супасталяльнае мовазнаства, літаратуразнаства, культуралогія»: Зб. навук. артыкула [пад агульнай рэд. Г. М. Мезенка]. – Віцебск: Выд-ва УА «ВДУ імя П. М. Машэрава», 2006. – С. 50 – 53.
10. Холодов О.В. Основні тенденції розвитку теорії стратів у другій половині ХХ ст. / О.В. Холодов // Лексико-граматические инновации в современных славянских языках: Материалы ІІ Международной научной конференции (14 15 апреля 2005 г.) / Сост. Т. С. Пристайко. – Днепропетровск: Пороги, 2005. – С. 443 – 446.
11. Холодов О.В. Розвиток теорії стратів у російському та українському мовознавстві другої половини ХХ ст. / О.В. Холодов // Вісник Дніпропетровського університету. Серія «Мовознавство» / Ред. Ю. Г. Захаренко. – Дніпропетровськ, 2005. – Вип. 11. – Т. 2. – С. 214 – 219.
12. Холодов О.В. Становлення теорії стратів у мовознавстві / О.В. Холодов // Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських мов та літератур: Матеріали Третьої міжвузівської конференції молодих учених (15–16 лютого 2005 р.). – Донецьк: ДонНУ, 2005. – С. 147 – 148.
13. Холодов О.В. Теоретичні проблеми дослідження субстрату в європейському мовознавстві ХІХ–ХХ ст.: Автореф. дис. … канд. філол. наук: 10.02.15 – загальне мовознавство / О.В. Холодов; Донецький національний університет. – Донецьк, 2008. – 20 с.
14. Холодов О.В. Теорія субстрату в лінгвоісторіографічному аспекті / О.В. Холодов / О.В. Холодов // Теоретические и прикладные проблемы русской филологии: Науч.-метод. сб. / Отв. ред. В.А. Глущенко. – Славянск: СГПУ, 2003. – Вып. XI. Ч. 1 – С. 84 – 91.
15. Холодов О.В. Теорія субстрату і порівняльно-історичний метод / О.В. Холодов // Вісник Черкаського університету. Серія «Філологічні науки». – 2005. – Вип. 78. – С. 13 – 21.
16. Щербаківський В.М. Формація української нації: Нарис Праісторії України / Вадим Михайлович Щербаківський. – Прага: Вид-во Ю. Тищенка, 1941. – 147 с.
[1] Наприклад: англ. black «чорний» – баск. beltz «чорний», bele «ворона» [Борщевський 2010, с. 136]; англ. cur «сторожовий пес; вівчарка» – баск. (h)or «пес» [Борщевський 2010, с. 136] – фін. koira «собака» з відповідниками в інших фінно-угорських мовах [Борщевський 2010, с. 145], хоча це може бути спільне звуконаслідування на зразок гарчати; англ. gavel «мототок» – баск. gabi «кувалда, ковальський молот» [Борщевський 2010, с. 136], що треба розглядати згідно з усною консультацією Ю.Л. Мосенкіса у зв’язку з кельтським іменем бога-коваля за зразок Гоїбніу з дагестанськими паралелями; англ. haze «серпанок, туман» – баск. hese(a)«сирий, вологий» [Борщевський 2010, с. 137]; нім. Zauber (у С.В. Борщевського помилково з малої букви), прагерм. *taubra «чари, чаклунство» – фін. tupru «заметіль, хурделиця», tuppura «вихор, буревій» [Борщевський 2010, с.146] (фінські форми Ю.Л. Мосенкіс порівнював із давньогрецьким ζέφυρος «західний вітер, бог західного вітру» і полінезійським Таухірі, Тафірі «бог вітру»). Регулярно в різних публікаціях і в дисертації критикуючи запропоновані Ю.Л. Мосенкісом зближення англ. puss «кіт» і баск. potzo «великий собака», автор не враховує, що йдеться не про виведення англійського слова з баскського, як він пише [Борщевський 2010, с. 48], а про співвіднесення і англійського, і баскського слів із груз. poc-xweri «рись», яку цілком могли уявляти як «котособаку».
[2] Зазначені свідчення розглянуті як екстралінгвістичні, опосередковані аспекти лінгвогенезу [Переверзєв 2012, с. 29–48].