T. Shevchenko:  Adam’s Nephews (Directed by Mihai Bauman)

Review

07.12.12

Т. О. Шевченко

Рецензія на фільм «Племінники Адама» (Adam’s Nephews.)

Фільм румунського режисера Міхая Баумана 2003 р. присвячений проблемам кукутенської культури. Хоча CD підписаний як «Племінники Адама», в титрах фігурує – «Онуки Адама». Така назва відразу вказує на присутність біблейського контексту; деталі родинних стосунків не так важливі, як сам факт первородства Кукутень.

Отже головна ідея фільму – зосередити увагу глядача на безуспішних спробах вирішення головного питання, яке ставить археологам культура Кукутень: куди ж раптово поділися тисячі людей, що тисячоліттями проживали на одному місці, залишивши після себе відомий тель, за матеріалами якого ця культура була виділена. Румунські дослідники вказують на гносеологічну неможливість вирішення цього питання і, хитаючись між популярними версіями: або біблейський потоп, або навала степовиків зі сходу, висувають своє бачення причини зникнення Кукутень – поступова моральна деградація населення, втрата сенсу буття через фанатичне захоплення мистецтвом мальованого посуду і антропоморфної пластики.

Протягом фільму чергуються три основних відеоряди: 1) розкопки на телі Кукутень; 2) історичні реконструкції побуту та ідеології кукутенців; 3) лабораторні реконструкції кераміки і демонстрація посудин та пластики. Для роздумів щодо серйозності і неминучості біблейського потопу створена сцена повільного занурення підвішених посудин у прозору воду.

Відео коментують деякі румунські археологи, імена яких в субтитрах не зазначені.

На кукутенському багатошаровому телі можна побачити чудовий профіль з залишками культурного шару, помітити особливості методики розкопок. Цікаво, що, хоча перше поселення кукутенців в 4400 р. до н.е. було спалене, вони не залишили цього місця, як трипільці, а знову відбудувались і жили десь до середини IV тис. до н.е., після чого раптово всі зникли і наступив хіатус до культурних шарів епохи бронзи.

Ще одне питання, яке бентежить румунських дослідників: чому немає кукутенських некрополів і чи будуть вони коли-небудь знайдені. Невже населення Кукутень так переймалося мистецтвом і релігією, що геть забувало ховати своїх померлих?

Проте основним антуражем для цієї сумної історії зниклих без вісті слугує реконструйований фон побуту кукутенського поселення з 2-3 жител та кількох акторів. Показані одноповерхові глинобитні прямокутні споруди з солом’яними двоскатними дахами, задимлені всередині печами і жертовниками. Замість горища – ярус вздовж стінки для зберігання необхідного в господарстві. Торби з припасами розвішані по стінах. Актори (парна родина) встають з глинобитної лежанки і приймаються за справи: чоловік хапає сокиру, жінки починають ткати на верстаті і розтирати зерно. Але це не займає багато часу, тому що мешканці жител переходять до своєї головної активності – виконанню магічних ритуалів. Чоловік розписує глиною (фарбою?) тіла жінок, після чого оголені розписані жінки влаштовуються в кучі глини, де й напівсидять – напівлежать під дощем. Тут ми бачимо натуралістичну інтерпретацію жіночих статуеток з візерунками – це боді-арт самих кукутенок, а їх сидіння в глині чи навколо вогнища відбиває знахідки комплексів жіночих фігурок, які напівсидять, та стільців. Символіка зливи ще раз нагадує про неминучий рок Великого Потопу, який і міг початися якраз з дощів. Можливо, це показано саме обряд по викликанню дощу?

Розквіт мистецтва Кукутень автори фільму трактують вже як початок кінця культури. Пожвавлення релігійної і обрядової діяльності кукутенців нібито пов’язане з самоусвідомленням своєї скорої загибелі і поширенням спроб її уникнути шляхом збільшення жертв богам і ритуалів на їх шану.

Тому здається, що фільм демонструє релятивістській підхід до бачення історії Кукутені. Життя цього населення однобоко представлене як суцільно спрямоване на розвиток образотворчого мистецтва, економічного, екологічного базису культури ніби не існує. Проблематика глобальних кліматичних змін у долі населення Кукутень пов’язана хіба що з Потопом. Зв’язки з оточуючими культурами відсутні, кукутенці «живуть всередині своєї розфарбованої посудини». Культура Трипілля у фільмі ж  взагалі не згадується.

Висновки: фільм для тих, хто отримує задоволення від усвідомлення факту, що все ж таки існують такі грандіозні історичні загадки (фон яких можна і реконструювати до найменших деталей), які археології ніяк не по зубах – вченим ніколи не вдасться розгадати задум Бога.