2011-2. Archaeology. DISCOVERING THE SACRED WORLD OF TRYPILLIANS. VIKENTII KHVOIKA .

Nataliia Burdo  

DISCOVERING THE   SACRED WORLD OF TRYPILLIANS.

VIKENTII KHVOIKA 

Exploring the remains of Trypillia Culture dwellings, V.V. Khvoika considered, that they had sacred character and related nat to everyday, but spiritual life of Trypillians. The similar vision was developed by archaeologists, who started excavations at Halicia many years before Khvoika. But a lot of scientists at this times have a mind, that trypillian “ploschadki” are only remains of burnt dwellings, nothing more. So, we see that from the beginning character of explored remains was debatable.

At 30th of XX century at USSR this discussion was interrupted after explorations at Kolomyjschyna I, when all burnt remains were proclaimed “burnt floors” of houses. Only O. Kandyba, who studied Trypillia Culture at Praga considered, that “ploschadki” appeared after destruction (by fire) of walls and ceilings of burnt houses. This ideas in USSR were developed (independently) at 60-70th by V. I. Markevich and K.V. Zinkovsky. They also have a mind, that burning of houses by Trypillians was connected with some sacred rituals, i.e. connected interpretation of “ploschadki”, as houses with ideas of V.V. Khvoika about its relations with spiritual life. Today the most of archaeologists, who studied Trypillia Culture supporting this ideas.

 

Н.Б. БУРДО

ВІДКРИТТЯ  ДУХОВНОГО СВІТУ ТРИПІЛЬЦІВ

У ПРАЦЯХ ВІКЕНТІЯ ХВОЙКИ

 

В. Хвойка, розкопуючи  щойно виявлені ним  рештки стародавніх споруд в околицях містечка Трипілля, розташованого за 35 км від Києва,  наприкінці  ХІХ ст. започаткував вивчення трипільських будівель та поселень в сакральному аспекті. Незвичайні археологічні  об’єкти у вигляді скупчення обпаленої глини, що містили  знахідки чисельних посудин, окремих знарядь, кісток тварин  дослідник назвав “площадками”,  інтерпретував їх як  залишки якихось ритуальних споруд,  які “замість життя матеріального переносили нас скоріш за все  до життя духовного”.

В. Хвойка, підсумовуючи  результати перших польових сезонів, наголошував, що такі обставини,  пов’язані з відкритими ним площадками, як 1) розміщення  груп трипільських споруд на височині, неподалік від води, 2) певна закономірність у розташуванні площадок , що утворювали коло, а головне 3) різноманітний матеріал, з якого вони складалися, дозволяють вважати виявлені пам’ятки ритуального характеру.

Не останню чергу у цій версії  зіграли  знахідки людських кісток, що часто траплялися під час розкопок площадок навколо Трипілля (рис. 1).

Рис.1. Розкопки трипільських площадок поблизу Трипілля. Малюнки В.В. Хвойки.

З понад 2300 трипільських пам’яток, відомих в Україні, переважна більшість представлена поселеннями. На обширах від Карпат до Дніпра міста мешкання трипільців проступають на зораних полях або урвищах та розмитих берегах рік червоними плямами обпаленої глини. Ця перепалена обмазка – руїни трипільських глинобитних будівель, найхарактерніший  археологічний об’єкт трипільської культури, який отримав умовну назву “площадка” (“точок” або “майданчик” у українському еквіваленті). Саме з решток площадок складаються сліди трипільських поселень. Від часу відкриття трипільської культури інтерпретація відкритих В. Хвойкою площадок як ритуальних споруд, виявилася гостро дискусійною і тому потребує спеціального аналізу.

 

 

Інтерпретація площадок у перші десятиліття відкриття Трипілля

 

Термін “площадка”[1], як і багато інших термінів трипіллязнавства, був запропонований В.В. Хвойкою. Так він називав залишки руїн будівель у вигляді скупчення випаленої глини, серед якого містилися різноманітні знахідки. Від моменту свого відкриття трипільські площадки стали найзагадковішими археологічними об’єктами.  Вони не знаходять аналогій у повному обсязі серед жодної з археологічних культур або етнографічних відповідників.  Перші дослідники, які розкопували площадки, незалежно один від одного дійшли висновків, що вони були залишками “будинків  мертвих ” .

Перші розкопки пам’яток культури мальованої кераміки[1] на  Галичині  80-90 – х рр. ХІХ ст. спричинили дискусію щодо інтерпретації знайдених об’єктв.  Г. Оссовський вважав розкопані ним скупчення обпаленої глини особливими поховальними спорудами  - гробницями з цегли (Ossowski, 1892,  4-6). Він був першим, хто вважав що трипільські площадки, як згодом назве архітектурні рештки В. Хвойко, були ритуальними об’єктами - гробницями. Таким чином  одна з головних проблем трипіллязнавства – інтерпретація площадок  - від початку відкриття трипільської культури розглядалася різними дослідниками у площині сакрального змісту цих об’єктів.

В.В. Хвойко, розкопуючи трипільські поселення в багатьох пунктах поблизу містечка Трипілля, дійшов висновку про ритуальний характер відкритих  “площадок” (рис. 2).Історія інтерпретації трипільських площадок, як і проблема реконструкції залишків розкопаних споруд, виявилися доволі  заплутаними.  Певні особливості трипільських площадок, на які звертав увагу В.В. Хвойко, а саме випал конструкцій та інвентарю, перепалені кістки людей і тварин, велика кількість посуду серед руїн, ще від початку  вивчення  Трипілля наводили різних дослідників, незалежно один від одного, на думку про те, що вони мають справу із якимось ритуальними, поховальними спорудами.

Рис.2. Знахідки на  площадці. Малюнок В.В. Хвойки.

Саме така  інтерпретація належить Г. Осовському, В.В. Хвойці та Е.Р. Штерну, який і застосував першим до  трипільських споруд термін  “будинки померлих”. Цікаво, що перше враження дослідників від об’єктів, виявлених у Кукутень – Бойчень було аналогічним: їх інтерпретували як некрополь, у якому поховання являли собою набір посудин, наповнених попелом та людськими кістками (Butzereano, 1889)

Ще два учених  початкового періоду досліджень трипільської культури - Хв. Вовк та О.А. Спіцин - були помилково залучені Т.С. Пассек до прихильників протилежної версії, яка передбачала інтерпретацію  трипільських   площадок як побутових  споруд (Бурдо, 2006, 17-18). О.А. Спіцин  у статті, присвяченій розкопкам у Колодистому (рис. 3), пише:

“Повинен зізнатися, що більш важкої археологічної роботи мені ще не доводилося виконувати. Я намагався усіма силами та засобами проникнуту у таємницю конструкції розкопаних площадок, для чого довелося брати до уваги будь яку дрібницю, маючи надію відшукати хоча б найменшу точку опори)) але площадки дійшли до нас у такому зіпсованому стані, звіти наші були настільки недостатні, а матеріал настільки громіздкий, що справа просувалася дуже повільно, й нарешті попри всі зусилля отримали не зовсім задовільний результат”.  Особливу увагу у цитованій праці звернуло також наступне зауваження: “Цілком припустимо, що площадки взагалі не мали перекриття, або ж мали якесь незначне або ж навіть тимчасове. Маленька площадка із делікатною підлогою та надлишково громіздкою спорудою не могла ні яким образом слугувати житлом. Вона призначалася для якихось обрядових дій та відгороджувалася від руйнуючої дії стихій, мабуть, яким-небудь навісом або легким сараєм” (Спицын, 1904, 87-88).

Рис.3. Фрагмент площадки у Колодистому. 1 – глиняне підвищення під шаром обпаленої глини.

До прихильників “ритуальної версії” належав Хв. Вовк.  Розгорнуту позицію щодо інтерпретації трипільських площадок дослідник виклав у спеціальному розділі праці “Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні. Будова й характер становищ ” , що зберігся у рукопису як частина монографії Ф.К. Вовка “Про вироби передмікенського типу”[1]. Хв. Вовк зробив свої висновки стосовно інтерпретації площадок, спираючись на аналіз широкого кола розкопаних об’єктів, в тому числі й тих, які їх дослідники вважали залишками жител. Ретельно вивчивши усі дані, Хв. Вовк виділив декілька типів глинобитних споруд дав таку характеристику площадкам: “Таким робом виходить, що вся будова точків складалася з трьох головних елементів: 1) з  верхньої верстви чи точка з випаленої глини, 2) середньої верстви – похоронної з урнами, яка де-коли складена з кількох верств, переділених точками, такими як зверхній, і 3) підлоги чи спіднього точка, або черіня з невипаленої, а тільки вирівняної й часом пофарбованої глини. Такий склад похоронної будівлі наших неолітичних осель з виробами передмікенського типу досить докладно вияснювається при розгляданні чотирьох фотографій д.д. Біляшівського й Доманицького, зроблених при досліді коло с. Колодистого...” Нарешті Хв. Вовк дійшов висновку: “Таким побитом, ми приходимо до необхідності встановити три роди будови наших українських глиняних будівель з нахідками передмікенського типу, в залежності од їх призначення: землянок – задля життя, ганчарень задля виробу посуду й кладовищ задля заховування урн з попелом мерців” (Вовк, 1928, 19).

Е.Р. Штерн після розкопок у Петренах  1902- 1903 рр. писав: “Який зміст та значення описаних тут “площадок”? Після всього викладеного відповідь на це запитання, яке постійно встає пере нами, не може бути сумнівною. Посуд, сконцентрований у великій кількості на порівняльно невеликому просторі, урни з попелом та сліди вогню, з одного боку, так само як відсутність вогнища та безсумнівних кухонних покидьків, з іншого боку, - безперечно, свідчать про те, що ці площадки, відкриті на полі розкопок у Петренах, повинні розглядатися не як залишки поселення, але саме як місця для трупоспалення та жертвоприношення” (Штерн, 1906, 17).

Стосовно порівняння трипільських поховальних споруд із давньоєгипетськими, то наведемо цитату з праці Е.Р. Штерна: “Чи був цей [площадок] дах зроблений горизонтально, як при “мастабах” у Єгипті, або ж був подібний склепінню, - на основі матеріалів, що знаходяться у моєму розпорядженні з точністю сказати неможливо” (Штерн, 1906, 18). Втім, на думку Е.Р. Штерна, яку б конструкцію не мала споруда, від якої залишилися трипільська площадка “в цей “будинок померлих”, який було споруджено для будь-якої общини даного племені, чи була вона братерством або родиною, поставлені були урни із попелом” (Штерн, 1906, 18).

Р. Кайндль спираючись на власні розкопки у Шипинцях, вважав, що знайдений ним об’єкт з випаленої глини та керамічних знахідок був ритуальним – “площадкою для трупоспалення”. У плоску яму ставилися посудини з рештками спаленого трупа, а потім всю яму вкривали захисним сильно утрамбованим шаром глини. Під час випалення цього шару, вірогідно готувалася й поминальна їжа, свідченням чого є розкидані поруч посудини. “Пожарищами” називав побачені на Галичині площадки А. Кіркор та вважав їх кладовищами із обрядом трупоспалення (Kirkor, 1878, 14).

Згодом В. Козловська (Козловська, 1926), П. Курінний (Курінний, 1926) та В. Щербаківський (Щербаківський, 1926) вбачали у “площадках” відкриті місця для спалювання тіл.

Втім автором та головним ідеологом концепції сакрального змісту споруд, від яких залишилися трипільські площадки, був, безперечно, В. В. Хвойко. На його думку  “Немає жодних сумнівів, що всі вони [площадки] були святилищами і взагалі святими місцями)) більшість груп площадок являють собою залишки поховальних споруд, які правили або за сховище праху мертвих, або позначкою місця  його знаходження, а деякі могли служити і для інших релігійних цілей більш загального характеру, тобто для відправлення різноманітних обрядів, урочистих зборів, жертвоприношень тощо” (Хвойко, 2006, І, 70).

Знаменним видається контраст між примітивним побутом трипільців,   хоча із певними “елементами комфорту”,  наочно підтверджений малюнками В.В. Хвойки, тобто “життям матеріальним” та їх складним “життям духовним”, засвідчений площадками. Саме ці залишки “найдавніших  могильників Середнього Подніпров’я” (Хвойко, 2006, І, 150) містили матеріали, що свідчили про високий розвиток   духовної культури та складні  релігійні ритуали народу, що  тут мешкав у “неолітичні” часи. Більш того, застосування у цих ритуалах вогню навело В. В. Хвойку на ідею спорідненості поховального обряду  кремації на Середній Наддніпрянщині у різні часи, а відтак і єдиної генетичної лінії розвитку від тілопальних   площадок Трипілля   через скіфські   матеріали та могильники черняхівської культури аж до слов’ян. Слід підкреслити, що версія про культове призначення споруд, від яких залишилися площадки, була висловлена у перші десятиліття відкриття Трипілля, а тому грунтувалася на відносно обмеженій[2], особливо у порівнянні із наступними часами, джерелознавчій базі.

Протилежні думки саме про побутове призначення споруд, від яких залишилися  площадки, висловлювали  М.Ф. Біляшівський В. Деметрикевич, К. Гадачек, С.С. Гамченко, а пізніше - Г. Чайлд. М.Ф. Біляшівський (Беляшевский, 1900) першим обґрунтував  реконструкцію площадки, як  багатошарової долівки житла. У листуванні із Хв. Вовком, яке видав М.Я. Рудинський,  М.Ф. Біляшівській  доводив, що “Площадка” – це долівка хати” (Рудинський, 1928, 6). Причому у даному випадку йшлося якраз про ті самі   об’єкти у Колодистому (рис. 3), які Хв. Вовк відніс до “кладовищ задля заховування урн з попелом мерців”.

Дію вогню, яку явно зазнали усі знахідки на трипільських площадках,  дослідники пояснювали  по різному. М.Ф. Біляшівській, наприклад,  вважав, що навмисний випал зміцнював підлогу будівлі. Г. Чайлд (Child, 1923, 267) та К. Гадачек (Hadaczek, 1901, 367) вважали, що тут були вогнища, печі, а  В. Деметрикевич (Demetrykiewicz, 1900, 101-109) висловив думку, що площадка могла утворитися внаслідок випадкової пожежі у житлі.

В.О. Городцов після ХІ Археологічного З’їзду в Києві та екскурсії по трипільським пам’яткам із площадками, яку було влаштовано його учасникам, писав: “було відкрито та досліджено відомим археологом В.В. Хвойкою залишки вельми примітної культури, що характеризується ... особливого роду площадками, які складаються із шарів обпаленої глини. Останні звернули на себе особливу увагу як загадковістю свого призначення, так й тим, що були центрами, навколо яких групувалися інші знахідки. ... Їх вигляд зовсім не нагадує кладки з цегли, але сповна відповідає вигляду зруйнованих стін глинобитних споруд”.   Проаналізувавши усі висловлені версії з приводу інтерпретації площадок: як жител, як спеціальних гончарних приміщень, ритуальних або поховальних споруд, цей дослідник дійшов висновку, що площадки є “залишками жител, форма яких була чотирикутна або округла. Стіни та підлога ретельно загладжувалися та фарбувалися, зсередини влаштовувалися глинобитні столи, у деяких хижах були печі, але у переважній більшості печей не знаходять.” На думку В.О. Городцова, залишки жител, подібних трипільським, відкрито В.В. Хвойкою на Пастирському городищі [доби раннього заліза]. Він навіть вважав, що “сучасні малоросійські мазанки є лише удосконаленим варіантом трипільських глинобитних жител” (Городцов, 1900, 345-532).

С. С. Гамченко, який починаючи із 1909 р. проводив розкопки трипільських поселень на Поділлі, вважав скупчення обпаленої глини – “руїни” – рештками наземних “вуликоподібних осель”, що мали від двох до чотирьох камер. З таких осель у вигляді “пласких бань із круглими дірками для світла й виходу диму” й складався трипільський населений пункт. С. С. Гамченко, “відповідно до коректив інженерів – будівничих” запропонував спосіб спорудження будівель. Ділянка спочатку вирівнювалася, трамбувалася й таким чином утворювалася долівка оселі. Потім укладалися дубові плахи, які втоптувалися для більш щільного сполучення з долівкою, й це був фундамент. На нього укладали вальки з глини із рослинними домішками, змішаною з водою, які утворювали щільний грубий шар, його вирівнювали й так утворювалася долівка. Після підсихання глини на цій долівці встановлювали каркас оселі “із цівок лози”. До каркасу прив’язували плахи, які доверху утворювали кілька рядів. На такі стіни накидали лес, викопаний поруч з оселею. “Просушивши оселю білили” й фарбували. На думку С. С. Гамченко, випал глиняних конструкцій споруд обумовлений пожежами, які досить часто виникали на трипільських поселеннях (Гамченко, 1926, 31–41, рис. 27).

Навіть побіжний огляд висновків перших дослідників Трипілля стосовно інтерпретації площадок  свідчить, що  аспект символічного значення трипільських будівель  було  помічено вже від самого відкриття культури.  Однак питання щодо того, чи були ці спорудами житлами, але “будинками померлих”   залишилося відкритим.

Українські фахівці у 20–ті рр. ХХ ст. розгорнули широку пошукову діяльність, а у вивченні різних проблем трипільської культури ґрунтувалися на досягненнях своїх попередників. Це цілком видно з праць П. Курінного, який вдався до порівняльного аналізу методів дослідження В. Хвойки, Ф. Вовка, М. Біляшівського, Е. фон–Штерна (Курінний, 1926, VI–VII).

Через 25 років після Ф. Вовка до узагальнення даних стосовно трипільських споруд звернувся П. Курінний (Курінний, 1926, 67–95) у статті під назвою “Монументальні пам’ятки трипільської культури”. Дослідник наполягав на тому, що площадки є залишками споруд різного призначення, створив класифікацію “монументальних пам’яток”, у якій типи від IV до VIII – то фактично різноманітні варіанти трактування площадок (точків) . З них тільки споруди типу VІІ – “житла надземні” , решта точків визнаються ритуальними й поховальними об’єктами. Так П. Курінний «примирив» погляди двох непримиренних авторитетів – В. Хвойки, який відносив площадки до поховальних споруд та М. Біляшівського, який вважав їх просто долівками хат.

Зазначимо, що П. Курінний фактично механічно поєднав думки різних дослідників стосовно конструкцій та призначення різноманітних споруд, а також створив абсолютно штучну класифікацію, яка геть не прижилася у трипіллязнавстві. Але все ж таки його стаття мала певні наслідки у працях Є. Ю. Кричевського, який, по–перше, скористався терміном “монументальні пам’ятки трипільської культури”, по–друге розробив власну типологію площадок, подібну до тієї, що її запропонував П. Курінний, а також фактично поклав в основу своєї концепції спорудження жител, що представлено рештками типу площадок, реконструкцію, запропоновану П. Курінним для типу VІІ. Концепція ця мало чим відрізняється від послідовності будівельних операцій, якими їх бачили на початку ХХ ст. М. Ф. Біляшівський, С. С. Гамченко або М. Гімнер.

 

Рис. 4. Фрагмент площадки у Стіні. 1 – глиняне підвищення під шаром обпаленої глини, 2 – роздавлена посудина. Розкопки С. Гамченка

 

Реконструкції О. Кандиби

 

Окреме відгалуження українського трипіллязнавста презентують роботи О. Кандиби 20-30-х рр. ХХ ст. Його польові дослідження проводилися на тій частині Поділля (Кандиба, 2007, 335-345), яка у той час не входила до складу СРСР.  Узагальнюючі праці дослідника присвячені вивченню трипільської культури (мальованої кераміки) Пруто-Дністровського регіону і виходили за кордонами Держави Рад, отже були практично недоступні для фахівців в Україні. Дисертація дослідника, перекладена на українську мову вийшла друком лише через 67 років після її захисту у збірці наукових праць О. Кандиби, виданій з нагоди 100-річча з для народженні ученого (Кандиба, 2007).  Навіть у посиланнях на праці О. Кандиби, які траплялися час від часу у радянських дослідників, вони жодного разу не звернули увагу на погляди цього автор стосовно решток трипільських споруд.

На тлі наведених вище прикладів відірваних від реального грунту гіпотез трипільського житлобудування, поширених на сході, його висновки виглядають винятково зваженими, логічними та обгрунтованими результатами власних досліджень. О. Кандиба проаналізувавши погляди попередників у своїй дисертації дійшов висновку, що “більшість “точків” є залишками хат та інших господарських будівель, клунь, майстерні і т.п.” Надаючи перелік знахідок людських кісток або скелетів на площадках, дослідник вважає їх свідченням поховань на селищах і в житлах. Критикуючи версію про площадки як пам’ятки культу  О. Кандиба слушно вказує на парадокс, який виникає з цієї версії – відсутність у трипільців слідів жител, бо “землянки”, які оголошувалися основним типом житла, траплялися під час розкопок лише спорадично  (Кандиба, 2007, 24-29).

Інтерпретуючи  дані власних розкопок трипільської площадки  біля с. Ланівці, О. Кандиба дійшов висновку, що обпалена обмазка походить від глиняних стін та стелі, “покладеної на дубових кругляках, що під час пожежі впала на землю і від великого жару випалилася на цеглу”. Будинки, рештки яких розкопувалися у Ланівцях, на думку О. Кандиби загинули від пожежі, а точки (площадки) є рештками хат чи інших господарських споруд, знищених пожежею (Кандиба, 2007, 336-338). Принцип інтерпретації площадок, як залишків перекриттів спалених будинків, запропонований О. Кандибою, майже на 30 років випередив ідеї В.І. Маркевича, які стали підвалинами нової концепції трипільського житлобудування. Політичні обставини буремного періоду історії поміж двома світовими війнами стали причиною того, що автори нової концепції, про яку йтиметься далі, - В.І. Маркевич та К.В. Зіньковський - не були знайомі з працями О. Кандиби.

 

Від критики «буржуазних дослідників» до «концепції Кричевського-Пассек»

 

У працях по трипільській культурі від часів Є. Ю. Кричевського та Т. С. Пассек можна й досі зустріти нарікання щодо методики польових досліджень “археологів дореволюційного періоду”, які начебто заважали правильній інтерпретації площадок. Але це не зовсім вірне та доволі упереджене твердження. По–перше, пошуки досконалої методики розкопок площадок тривали від моменту їх відкриття В. В. Хвойкою. Ф. Вовк запропонував, а М. Ф. Біляшівський вперше застосував на практиці у 1900 р. методику польових досліджень, якою користувалися фактично у 30–ті роки навіть й ті дослідники, які її галасливо критикували як “буржуазну”. По–друге, без сумніву, досконала методика розкопок є першою необхідною умовою правильної інтерпретації об’єктів, але не єдиною. Так, жоден фахівець не нарікав на методику розкопок С. С. Гамченка, але так само жоден й не сприймав всерйоз інтерпретацію площадок як залишків “вуликоподібних будівель” та відповідну реконструкцію (Гамченко, 1926, 41, мал. 27). Отже очевидно, тільки досконала методика польових досліджень сама по собі не забезпечує правильну інтерпретацію та реконструкцію архітектурних залишків, що й підтвердили дослідження Трипільської експедиції у 30–ті рр. ХХ ст.

У цей період ставку було зроблено саме на розробку нової методики розкопок площадок – “широкими площами”, а також утвердження, в якості "єдино вірної" їх інтерпретації, як обпалених в процесі будівництва та ремонту підлог жител. Безперечно, що вдосконалення  методики польових досліджень та розробка головних положень концепції щодо інтерпретації площадок і реконструкції споруд, від яких вони залишились, відбувалося саме у Трипільській експедиції, що працювала у 30–ті рр. ХХ ст. (Відейко, 2004, с. 36–39). Її учасниками було чимало трипіллязнавців з України та Росії, з яких найбільш відомі вже згаданий П. Курінний, Т. С. Пассек та Є. Ю. Кричевський. Попри критичне ставлення до праць своїх попередників, очевидно, що Є. Ю. Кричевський та Т. С. Пассек спиралися на досвід багатьох дослідників, в першу чергу В. Хвойки, Ф. Вовка, М. Біляшівського, С. С. Гамченка. Це було цілком можливо, адже такі співробітники експедиції, як В. Козловська та П. Курінний працювали раніше з В. Хвойкою та М. Біляшівським, а М. Л. Макаревич – із С. С. Гамченком.

Розвідка трипільського домобудування фактично монографічного характеру була здійснена Є. Ю. Кричевським через 15 років після виходу праці П. П. Курінного (Кричевський, 1940, с. 479–587). Вона спиралася, окрім вже неодноразово опрацьованих джерел, на нові матеріали, отримані під час роботи саме Трипільської експедиції. Зауважимо, що Є. Ю. Кричевський широко користується терміном “площадка”, від якого свого часу відмовився П. П. Курінний. Причому використовував їх навіть для характеристики тих досліджень, автори яких самі ним не користувалися. Однак відтоді така назва для залягань обпаленої глини остаточно закріплюється в літературі, в тому числі й замість слова  “точки”, поширеного в українських виданнях 20–х років.

Слід підкреслити, що аналіз усіх матеріалів, які стосуються трипільського домобудування дослідник здійснює крізь призму власних поглядів на площадки, сформованих під час досліджень на Коломийщині І 1934–1939 рр., маючи власний досвід розкопок менш ніж десятка «площадок). Водночас аналіз наявних даних про трипільське домобудування – понад 100 площадок – привів Є. Ю. Кричевського до висновку про те, що “чисельні, але здебільшого незадовільні, розкопки і не менш чисельні теорії і гіпотези лише в незначній мірі сприяли розв’язанню” проблеми трипільських площадок (Кричевський, 1940, с. 479).

Натомість сам дослідник скористався ідеєю М. Ф. Біляшівського для інтерпретації площадок.

Головний пафос концепції Кричевського–Пассек було спрямовано на спростування доволі поширених у літературі кінця ХІХ – початку ХХ ст. вже згаданих нами поглядів на площадки, як на рештки “будинків померлих”. Стрижнем цієї «нової» концепції стало впроваждження давньої ідеї М. Ф. Біляшівського про те, що площадка – це залишки укладеної на землю підлоги житла з дерева й глини, обпаленої зверху спеціально розкладеними вогнищами. Купи ошлакованої обмазки були проголошені рештками печей, а нашарування глиняної обмазки пояснювалися ремонтами та реконструкціями ( і «розростанням») жител (рис. 5).

Рис. 5. Площадка на поселенні Коломийщина І. Розкопки Трипільської експедиції 1934-37 рр.

Важливим досягненням роботи Трипільської експедиції стала перша графічна реконструкція трипільського поселення Коломийщина І (Пассек, Кричевський, 1946), яка не тільки залишалася й єдиною впродовж десятків років, але й стала класичною та увійшла у безліч археологічних та навчальних видань. Було створено і опубліковано згодом (Пассек, 1949) також і реконструкції окремих будинків з поселень Коломийщина та Володимирівка. Запропоновані реконструкції у першу чергу спираються на дані розкопок, а також й на конструкції, відображені на кількох відомих на той час керамічних моделей трипільських споруд (рис. 6).

Рис. 6. Реконструкція жител за Т.С. Пассек (1- житло № 11, 2 – житло № 2,  3 - модель житла з Коломийщини ІІ.

 

Хоча в цілому моделі відкритого типу із Попудні та Сушківки (рис. 7) в цілому мало відповідали вигляду жител, від яких залишилися площадки, тем не менш на них відтворено деталі інтер’єру, що знаходять аналогії серед архітектурних залишків. Рештки подібних деталей неодноразово було знайдено під час розкопок: глиняні печі, підвищення, хрестоподібні жертовники (рис. 8), й, навіть, великі посудини на подіумі під стіною. Моделі культур Лендель та Гумельниця зображують прямокутні будівлі із двосхилим дахом, а моделька із Коломийщини ІІ (рис. 6, 3) підтвердила припущення про каркасно–стовпові стіни, крім того вона мала дах із чотирма схилами.

Рис. 7. Хрестоподібні жертовники, розкопані у Володимирівці, за Т.С. Пассек.

Також для реконструкції деяких деталей трипільських жител (стін, даху) використано ще одне джерело, про яке, щоправда прямо не згадувалося. Це – етнографічні матеріали, або народна архітектура. Нагадаємо думку В. О. Городцова про подібність ”українських мазанок” та трипольских глинобитних жител (Городцов, 1899, с. 349–352). Тут лише додамо, що насправді долівка української хати жодним чином не нагадує площадку - багатошарову випалену підлогу будівель (яку мешканці с. Колодистого (рис. 3-4) називали, за твердженням М. Ф. Біляшівського, “черінь”) з реконструкції Є. Ю. Кричевського та Т. С. Пассек. Запропонований дослідниками тип глинобитної будівлі з випаленими багатошаровими підлогами на разі не має жодних паралелей у традиційній архітектурі світу.

Головне, що  робить слушною аналогію В. О. Городцова  трипільських глинобитних споруд з українськими хатами неповною, це – випал глиняних конструкцій. Адже археологічні та етнографічні дослідження свідчать, що глинобитні будівлі представлені обпаленою глиняною обмазкою лише у тому випадку, коли вони загинули від пожежі. Зауважимо також, що побутові печі або черені вогнищ ніколи не несуть слідів випалу при температурі 1000°. Як свідчать техніко-технологічні дослідження, така температура може бути досягнута лише за певних умов. Виходячи з концепції Кричевського-Пассек неможливо пояснити випадки розплавлення посудин (рис. 9) та спікання різних предметів, зокрема фрагментів посуду, статуеток, виробив з кременю з глиняною обмазкою (рис. 10).

Рис. 8. Моделі жител із відтворення інтер’єру з Сушківки (1) та Попудні (2), а – подіум з великими посудинами,

в – хрестоподібний жертовник, с – піч.

Чи не головним завданням Є. Ю. Кричевського та Т. С. Пассек стало спростування ідеї про площадки, як залишки поховальних чи культових споруд. Мабуть саме тому дія вогню пояснювалася цілком практичними міркуваннями, а саме необхідністю випалу конструкції житла, іноді й усупереч наявним даним.

 

Концепція інтерпретації площадок  Маркевича–Зіньковського

 

Концепція Кричевського–Пассек стала єдиною і неподільно пануючою у трипіллязнавстві. Так тривало аж до початку 60–х рр. ХХ ст. Втім, деякі з археологів під час розкопок трипільських площадок часом все ж таки висловлювали інші думки щодо того, як утворилося залягання, представлене площадкою. Маються на увазі спостереження деяких дослідників, які вважали, що обпалена глина – то обмазка  дерев’яних конструкцій стін та стелі будинків, які загинули у пожежі. Але ці приклади стосувалися конкретних об’єктів й не обґрунтовані докладно, тому вони фактично залишилися непоміченими.

Рис. 9. Кераміка та статуетка, що зазнали сильного повторного випалу. 1-3 – Олександрівка, 4-5 – Черкасів Сад ІІ.

Нову, можна сказати абсолютно оригінальну, ідею щодо інтерпретації площадок з розкопаних ним поселень на півночі Молдавії висунув на початку 60-х років ХХ ст. В. І. Маркевич (Маркевич, 1964). Досліджуючи поселення біля с. Варварівка, В. І. Маркевич знайшов під шарами обмазки чисельні розвали посуду, деталі інтер’єру й дійшов висновку, що єдиним поясненням цього об’єкту може бути інтерпретація нашарувань обпаленої глини – "площадки", як міжповерхового перекриття будинку, який загинув у пожежі. Але потім історія немов повторюється: як і тридцять років тому нова концепція інтерпретації площадок та удосконалення методики їх дослідження відпрацьовувалися колективом дослідників під час польових робіт Молдавської археологічної експедиції з Москви та Молдавської неолітичної експедиції з Кишинева. Дослідники під керівництвом, відповідно К. К. Черниш та В. І. Маркевича розкопували поселення Раковець (Черныш та ін., 1970) та Варварівка VIII (Маркевич, 1970). В цих експедиціях працював К. В. Зіньковський. Згодом він застосував набутий досвід на розкопках поселень Олексанрівка та Майданецьке. К. К. Черниш (Черниш, 1973((  1982, с. 186, 208) у нових працях грунтовно відстоює нові принципи інтерпретації площадок, зокрема пропонує графічну реконструкцію будівель на поселеннях Раковець (рис. 12) та Ленківці. Таким чином з початку 70–х років ХХ ст. починається переконливе втілення у наукову практику принципів інтерпретації площадок та реконструкції трипільських жител, яку ми називаємо концепцією Маркевича–Зіньковського.

Рис. 10. Кераміка та обмазка, які спеклися під дією сильной пожежі. 1 – Попудня, 2 – Олександрівка.

Головні моменти обох концепцій, об’єктивні дані  та матеріали, отриманими під час польових досліджень площадок, а також їх інтерпретацію і реконструкцію викладено у порівняльній таблиці.

Як видно з наведеної нижче  порівняльної таблиці, за незначними відмінностями в методиці розкопок та певною різницею в інтерпретації отриманих даних стоять принципові розбіжності в інтерпретації та реконструкції досліджених об’єктів.

Отже, суть концепції Маркевича–Зіньковського полягає в інтерпретації "площадки", як залишків дерево–глиняного перекриття житла, яке було навмисно спалене під час певного ритуалу. Стрижнем нової інтерпретації "площадок" та реконструкції споруд, від яких вони залишилися, є ідея М. І. Маркевича, підтримана  К. К. Черниш (Черниш, 1973; 1982, с. 186, 208) та розвинута К. В. Зіньковським ((Зиньковский, 1982, с. 19–32 ), про те, що "площадка" утворилася у результаті падіння піднятого над землею, а не покладеного на землю, настилу із дерева, обмазаного глиною (рис. 12).

Порівняльна таблиця

 

Виявлені об’єкти та їх деталі

Інтерпретація згідно концепції Кричевського–Пассек

Інтерпретація згідно концепції Маркевича–Зіньковського

 

    

Площадка – нашарування обпаленої глини із різними знахідками

Залишки багатошарової підлоги житла, яка складалася з дерев’яного настилу, укладеного на землю та його глиняної обмазки, обпаленої зверху кострами, а також деталей інтер’єру

Залишки обмазки дерев’яного перекриття

глинобитних споруд, які загинули у ритуальній пожежі.

 

Нашарування плитчастої обмазки

результат ремонту підлоги

 

результат ремонту підлоги

 

Нашарування з різних типів обмазки

1) різні конструктивні деталі інтер’єру

2) результат реконструкції житла у зв’язку з його розширенням

результат руйнації будинку під час пожежі

різні конструктивні деталі інтер’єру

Нашарування та залягання шарів площадки на різних рівнях

1)ремонт “підлоги”

2) Реконструкція, укладання на вже існуючу глиняну випалену підлогу та поза нею плах, які обмазувалися товстим шаром й обпалення зверху кострами. Настил покрито плитчастим шаром, обпаленим зверху кострами, на ньому споруджено печі й вогнища.

 

результат руйнації будинку під час пожежі

Шар обпаленої чистої глини з вирівняною поверхнею, який розтріскався на різного розміру плитки неправильної форми різного ступеню випалу

1) підлога з глини, укладена на землю, або на настил з дерева та глини

2) черінь печі або вогнища

3) підвищення різного призначення

підлога з глини, укладена на настил перекриття з дерева, обмазаного глиною

 

Плитчаста обмазка плитки якої випалені до утворення склоподібної поверхні

черені печей або вогнищ

та інші підвищення різного призначення з плиток, випалених на стороні й ущільнених необпаленою глиною

черені печей або вогнищ

та інші підвищення різного призначення з глини без рослинних домішок. Обпалилися під час ритуальної пожежі

Плитчаста обмазка “нижньої підлоги ”– плитки слабкого випалу під шаром обмазки

підлога з чистої глини, утрамбованої на землі та випаленої зверху багаттям

підлога з чистої глини, утрамбованої на землі та випаленої під час ритуальної пожежі

Обмазка червоного кольору з рослинною домішкою та відбитками плах зі споду

обмазка дерев’яного настилу, укладеного на землю та випаленого зверху кострами

 

обмазка дерев’яного настилу перекриття,укладеного на стіни й випаленої під час ритуальної пожежі

Рихла, слабо випалена до жовтого кольору обмазка з рослинною домішкою та відбитками плах зі споду

 

 

від “основи стін” (вище стіни були з плоту, закиданого глиною), обпалилася під час випалу підлоги або настилу

 

обмазка дерев’яного настилуперекриття, укладеного на стіни івипалена  під час ритуальної пожежі.

Обмазка глиняно–дерев’яних стін.

Нерівномірність випалу пояснюється особливостями горіння різних ділянок конструкцій споруди.

Ошлакована обмазка з рослинною домішкою та відбитками плах або лози зі споду

від склепіння печей, яких налічують до 5 у одному будинку й  навіть кілька в одному приміщенні

обмазка дерев’яного настилуперекриття, укладеного на стіни йвипаленої під час ритуальної пожежі.

Шар обпаленої чистої глини з вирівняною поверхнею, який розтріскався на різного розміру плитки неправильної форми різного ступеню випалу

1) підлога з глини, укладена на землю, або на настил з дерева та глини

2) черінь печей або вогнищ

3) підвищення різного призначення

підлога з глини, укладена на настил перекриття з дерева, обмазаного глиною

 

Ошлакованність кераміки

випадковість, гончарний промисел

Сильна пожежа  у результаті навмисного завантаження приміщень будинку деревом та соломою під час ритуалу спалення

Різні знахідки під шаром обмазки

1) потрапили випадково крізь  щілини у розтрісканій підлозі або настилі

2) були у “погребках”

3) ритуальні схованки

 

різноманітні знахідки – спеціально розставлений у різних частинах споруди побутовий та культовий інвентар при ритуалі спалення будинку

Випал площадки

здійснювався для надання міцності підлозі житла “для кращого зберігання зерна, для охорони його від вогкості, від проростання”

пояснюється ритуальним спаленням всього поселення під час обряду його залишення, який обумовлений священним календарним циклом

Ідея В. В. Хвойки про ритуальне спалення споруд, що залишили по собі залишки у вигляді площадок, була підтримана К. В. Зіньковським, який вважав, що всі житла на трипільському поселенні у певний момент перетворювалися шляхом ритуальної пожежі у культову пам’ятку (Зиньковский, 1983, с. 20–21 і 1983, с. 16–22). Ця ідея, зауважимо, знайшла підтримку та підтвердження у подальших сучасних дослідженнях (Круц, 2003, с. 74–76, Бурдо, 2003, с. 18–21). Експериментальні дослідження (рис. 13), проведені у різні часи, підтверджують правдоподібність інтерпретації площадок та реконструкції трипільських споруд відповідно з новою концепцією (Бурдо, 2007, с. 34-37).

Визначальна різниця між двома концепціями полягає у двох принципових моментах: 1) був настил–площадка укладений на землю, чи піднятий над нею, 2) випал площадки свідчить про використання вогню для зміцнення конструкцій житла, чи є наслідком пожежі. Відповідно, проблема інтерпретації трипільських площадок є ключовим питанням у вивченні ритуалів трипільців, бо пояснення факту загибелі трипільських поселень у пожежі лежить у площині світогляду їх мешканців. Десятиліття досліджень трипільських поселень, які тривають після оприлюднення В. І. Маркевичем нової концепції інтерпретації площадок, повністю довели її правомірність (рис. 14).  Наявні дані свідчать, що площадка могла утворитися тільки від випалу конструкції у вигляді дерев’яного настилу, обмазаного глиною, тим або іншим способом піднятою над землею (Бурдо, 2007).

Рис. 11. Реконструкція житла з поселення Раковець за К.К. Черниш.

Трипільські площадки,  як сліди ритуалу залишення поселення

 

Інтерпретація площадок виявилася ключовою проблемою трипіллязнавства, оскільки від реконструкції будівель відповідно з тією або іншою концепцією залежать наступні ступені історичних реконструкцій, зокрема моделювання ритуальної практики трипільців на основі археологічних джерел.

Аналіз різноманітних об’єктів трипільської культури з архітектурними залишками у вигляді скупчень обпаленої глини проведений згідно з новою концепцією інтерпретації площадок, дозволяє запропонувати  декілька варіантів реконструкції глинобитних будівель. В результаті ритуального спалення жител такої конструкції  утворюються архітектурні рештки із скупчень обпаленої глиняної обмазки та різноманітних артефактів (“площадки”). Отже, реконструкція трипільських жител на основі інтерпретації десятків розкопаних на різних поселеннях площадок дозволяє стверджувати, що для домобудування трипільських племен характерна тривала традиція, згідно якої від раннього трипілля й до фіналу культури будувалися житла з дерева та глини досить досконалої конструкції, серед них було чимало  двоповерхових та у повному сенсі слова монументальних споруд (Бурдо, 2007). Сталій архітектурній традиції цілком відповідала не менш стала традиція сакральна (рис. 14), яка призвела до того, що сотні трипільських селищ упродовж понад двох тисяч років спалювалися під час ритуальної пожежі (Бурдо, 2003).

Рис. 12. Реконструкція житла з поселення  Ленківці за К.К. Черниш.

Вивчення матеріалів пам’яток  Трипілля від найдавніших до наймолодших дозволяє простежити історію формування традиції  спалення поселень. Висловлена думка, що трипільці спалювали поселення у відповідності з певним циклом, обумовленим використанням сільськогосподарських земель навкруги поселень, які втрачали плодючість внаслідок екстенсивного землеробства.

На думку В.І. Маркевича, коли землі навкруги поселення виснажувалися і втрачали врожайність, а також завершувався певний календарний цикл, що складав, напевне, близько  50 років,  трипільці залишали  свої домівки, спалюючи їх під час обряду (Маркевич, 1981, 139). К.В. Зіньковський вважав, що цей обряд вимагав щоб кожний господар, перш ніж залишити житло, розставив речі у певному порядку (рис. 13), завантажив приміщення соломою або очеретом, а потім підпалив будинок. Причому спалювалося одразу  все селище, а його мешканці переселялися в інше місце (Зиньковский, 1983).

Ідеї про сакральні чинники спалення будівель на трипільських поселеннях та циклічність ритуалу здається правдоподібною. Втім навряд чи варто шукати раціонального пояснення у культових діях і вважати, що залишення поселень було змушеною мірою для їх мешканців, обумовленою господарським фактором. Припущення про виснаження угідь як чинник переселення спростовується існуванням спалених ранньотрипільських поселень, на яких  у кількох будівлях мешкало 70 –  150 людей.

Рис. 13. Посудини, розставлені перед спаленням жител на поселенні Коломийців Яр.

Навкруги подібних сіл була майже необмежена кількість землі під поля,  які можна було змінювати, коли ґрунт на певній ділянці виснажувався. Але ж малі поселення так само у призначений час палали у пожежі. Отже, впродовж  дві тисячі років і зовсім малі поселення (площею менше 1 га), і протоміста існували, судячи з археологічних даних (слабо насичений культурний шар поза межами об’єктів), приблизно однаковий термін, приблизно 50 – 70  років. Правдоподібно припустити, що це було обумовлене певною кількістю поколінь, що  мала прожити на поселенні, перш ніж залишити його душам предків, спаливши у очищувальному вогні (рис. 15).

Виключно сакральні чинники залишення поселень та їх спалення пояснюються з врахуванням даних етнології. Етнографами зафіксований притаманний деяким традиційним культурам обряд,  що супроводжує залишення житла і виступає проявом сакралізації людського помешкання (Байбурин, 1983, 3-22). Для трипільської культури чітко фіксується  обряд залишення поселення який проводився у декілька етапів та мав певні особливості, притаманні різним локально-хронологічним групам, зазнав змін у ході двохтисячолітнього періоду історичного розвитку трипільських племен.

Рис. 14. Процес утворення площадки внаслідок ритуалу залишення поселення.

Одним з важливих досягнень сучасного періоду  дослідження трипільської культури став розвиток та визнання дослідниками концепції інтерпретації площадок, що поєднує і погляди на  них М.Ф. Біляшевського та В.О. Городкова, як на житла, які багатьма конструктивними деталями нагадували хату-мазанку, й думку В.В. Хвойки про їх ритуальне призначення. Протягом понад 2000 років на теренах від Карпат до Дніпра трипільці практикували особливий ритуал залишення поселень, спалюючи свої житла. Священний  вогонь перетворював будинки на ритуальні об’єкти. Виявилося, що надзвичайна інтуїція і глибоке занурення у життя неолітичної людності, культуру якої він відкрив світу, й цього разу не підвели В.В. Хвойку: його гіпотеза про ритуальний характер площадок була правильною і підтвердилися через кілька десятиліть після смерті вченого.

Рис. 15. Реконструкція завершальної стадії ритуалу залишення поселення. Ранньотрипільське поселення Олександрівка.

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ТА ЛІТЕРАТУРИ

 

Байбурин А.К. Жилище в обрядах и представлениях восточных славян.- Л., 1982.

Беляшевский Н. Т.  Раскопки на месте неолитического поселения с керамикой домикенского типа у с. Колодистого Звенигородского уезда Киевской губернии // АЛЮР. – К., 1900. – С. 148– 155.

Бурдо Н.Б. Сакральный аспект архитектуры трипольских протогородов // Трипільські поселення-гіганти. Матеріали міжнародної конференції. - К.: Корвин-пресс, 2003.- С. 18-21.

Бурдо Н.Б. В.В. Хвойко і дослідження трипільської цивілізації // // Трипільська цивілізація у спадщині В.В. Хвойки.- К., 2006. – С. 7 – 27.

Бурдо Н.Б. Реконструкція будівель трипільської культури. Методика та концепції // Трипільська культура. Пошуки, відкриття, світовий контекст. До 100-річчя із дня народження О. Ольжича. – К. : “ВІПОЛ”, 2007. – С. 29-48.

Відейко М.Ю.  Трипільська культура. Історія досліджень.

Польові   дослідження // ЕТЦ. – Т. І. – К.: Укрполіграфмедіа, 2004. – С.20-53.

Вовк Ф.К. Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні: Відчит на міжнар. археологічному конгресі 1900 р. у Парижі // Матер. до українсько-руської етнології. – Львів, 1905. – Т. 6. – С. 27.

Вовк Ф.К. Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні // Антропологія. – 1928. – В. ІІІ – С. 9–28.

Гамченко С. Спостереження над даними дослідів трипільської культури 1909–1913 рр. // ТКУ – К.: ВУАН, 1926. – Вип. 1. – С. 31–42

Городцов В.А. Назначение глиняных площадок в доисторической культуре трипольского типа // АИЗ. – 1899. – № 11–12. – С. 345–352.

Зиньковский К.В. Новые данные к реконструкции трипольских жилищ // СА. –1973. – № 1. – С. 137–149.

Зіньковський К.В. До проблеми трипільського житлобудування // Археологія. -  1975. – Вип. 15. – С. 13–22.

Зиньковский К.В. О методах изучения домостроительства племен трипольской культуры // МАСП. – 1976. – Вып. 8. – С. 36–49.

Зиньковский К.В. Значение моделирования в исследовании остатков построек на поселениях трипольской культуры // Археологические памятники Северо-Западного Причерноморья. – К.: Наук. думка, 1982. – С. 19–32.

Зиньковский К.В. К процедуре исследования проблемы домостроительства трипольских племен // Материалы по археологии Северного Причерноморья. – К.: Наук. думка, 1983. – С. 16–22.

Кандиба О. Шипинці. Мистецтво та знаряддя неолітичного селища. – Чернівці, 2004. – С. 9.

Кандиба О. Галицька мальована неолітична кераміка // О. Ольжич. Археологія. – К., 2007.  – С. 20-110.

Кандиба О. Досліди на Галицькому Поділлі в рр.. 1928 та 1929 // О. Ольжич. Археологія. – К., 2007.  – С. 335-345.

Козловська В.Є. Точки трипiльської культури бiля с. Сушкiвки на Гуманщинi (Розкопи р. 1916) // ТКУ. – К., 1926. – Вип. 1. – С. 43–66.

Кричевський Є.Ю. Розкопки на Коломийщині і проблема трипільських площадок // Трипільська культура. – К.: Вид-во АН УРСР, 1940. – Т. 1. – С. 479–592.

Круц В.А. Трипольские площадки – результат ритуального сожжения домов // Трипільські поселення-гіганти. Матеріали міжнародної конференції. - К.: Корвин-пресс, 2003.- С. 74-76.

Курінний П.П. Академік Микола Біляшевський // ТКУ. – К., 1926. – Вип. 1. – V-VII

Курінний П.П. Монументальні пам’ятки трипільської культури // ТКУ. – К., 1926. – Вип. 1. – С. 67–96.

Маркевич В.И. Позднетрипольские племена Северной Молдавии. – Кишинев: Штиинца, 1981. – 194 с.

Маркевич В.И. Трипольское поселение Варваровка VIII // Тезисы докладов Первого симпозиума по археологии и этнографии ЮЗ СССР. Кишинев, 1964.

Маркевич В.И. Исследования Молдавской неолитической экспедиции // АО 1969 г. – М., 1970.

Пассек Т.С. Периодизация трипольских поселений //  МИА № 10. – М.- Л., 1949. – 248 с.

Пассек Т.С.,  Кричевский Е.Ю. Трипольское поселение Коломийщина: Опыт реконструкций  // КСИИМК. – М.-Л., 1946. – Вып. 12. – С. 14–22.

Рудинський М.Я. Кілька попередніх зауважень до праці: Вовк Ф.К. Вироби передмікенського типу в неолітичних становищах на Україні  // Антропологія. – 1928. – В. ІІІ – С. 3-7

Спицин А.А. Раскопки глиняных площадок близ с. Колодистого в Киевской губ. // ИАК. – СПб., 1904.– Вып. 12. – С. 118.

Хвойко В.В.  Кам’яний вік Середнього Подніпров’я // Трипільська цивілізація у спадщині В.В. Хвойки.- К., 2006. – С. 69.

Штерн Э.Р. Доисторическая греческая культура на юге России // Тр. XIII Археологического съезда в Екатеринославе в 1905 г. – М., 1906. – Т. 1. – С.

448-52.

Черниш Е.К. Трипольское поселение Раковец // КСИА АН СССР. – № 134. – 1973.

Черниш Е.К. Энеолит Правобережной Украины и Молдавии // Энеолит СССР. – М., 1982. – С. 166–347.

Черниш Е.К., Григорьева Г.В., Попова Т.А., Зиньковский К.В. Итоги работ Молдавской экспедиции // АО 1969 г. – М., 1970.

Щербаківський В.М. Тілопальні точки й мальована кераміка // ТКУ. – К., 1926. – Т. 1. – С. 119–138.

Butzereano Gr.  Notita asupra sapatirilor si cercetalor facute la Cucuteni // Arhiva Socittatii  Stintifice si Literare din Iasi. – 1889.

Childe V.G. Shipenittzi. A late Neolithic station with painted pottery in Bukowina. // The Journal of the Royal Antropological Institute of Great Britain and Ireland. – 1923. – 53. – P.263–288.

Demetrykiewicz W. Poszukiwania archeologiczne w powiecie Trembowolskim w Galicyi wschodniej // Materialy antr.-archeol. і etnogr. – Krakow, 1900. – T. 4.

Hadaczek K. Slady epoki tak zwanej archaiczno-mykeńskiej we wschodniej Calicyi // Wiadomości numizmatyczno-archeologiczne. – Kraków, 1901. – T. 4. – S. 378–382.

Kirkor A.H. Zprawozdanie i wykaz zabytków złożonych w Akademii Umiejętności z wycieczki archeologiczno-antropologicznéj w roku 1877 // ZWAK. – Kraków, 1878. – T. 2. – S. 16

Ossowski G. Sprawozdanie czwarte z wycieczki paleoetnologicznej po Galicyi w roku 1892 // ZWAK. – Kraków, 1895. – T. 18. – S. 1–28.

 

ПРИМІТКИ

[1] Рукопис зберігався у Кабінеті етнології ім. Х. Вовка ВУАН та виданий М.Я. Рудинським (Вовк, 1928).

[2] Хоча число розкопаних ним об’єктів, за  даними самого В. В. Хвойки, вимірювалось кількома сотнями.

[1] Культура мальованої кераміки – назва трипільської культури, яка застосовувалася до відкриття пам’яток поблизу Трипілля, а потім дослідниками поселень трипільської культури у західних областях України, особливо польськими фахівцями.

 

[1] Назва “площадка” не сприймалося вже деякими з сучасників В. Хвойки, зокрема М. Біляшівським, втім запропонувати замість нього більш влучний термін поки що не вдалося жодному з фахівців, а слово “площадка” увійшло у науковий лексикон трипіллязнавства.